Тиждень біологічного факультету: День кафедри лісового та садово-паркового господарства

SONY DSCСхідноєвропейський національний університет імені Лесі Українки та Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства мають договір про співпрацю. Їх єднають тісні ділові зв’язки. На кафедрі лісового та садово-паркового господарства, яку декілька років тому створили на біологічному факультеті, викладає зокрема колишній працівник лісоуправління доцент Василь Войтюк. Він, а ще завідувач кафедри, доктор сільськогосподарських наук, професор Михайло Шевчук, доцент Олександр Кичилюк та аспірантка Юлія Козак і зустрічали гостей. А до них на День кафедри завітали головний лісничий Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Шеремета і головний спеціаліст відділу лісового та мисливського господарства управління Володимир Неводнічик, творець і власник приватного розсадника Богдан Галавін. Вони познайомилися з роботою наукових лабораторій біотехнології і селекції рослин, навчальними лабораторіями декоративної дендрології та фітодизайну і лісівництва та таксації. А ще побували на лекції у третьокурсників. Більшість студентів – випускники Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька, де свого часу навчався і головний лісничий лісоуправління. Тож спілкування було і корисним, і цікавим. Гості розповідали про свій життєвий шлях, обрані спеціальності, роботу, налаштовуючи і студентство на серйозну працю. Хлопці й дівчата дізналися про державні ліси, специфіку роботи лісоуправління, його напрямки діяльності. – Такі зустрічі дуже корисні як для наших викладачів, так і студентів, – мовив один із організаторів цієї незвичної лекційної пари – керівник наукової лабораторії генетики та селекції рослин, доцент Василь Войтюк. – Будемо продовжуватии співпрацю. У свою чергу Сергій Шеремета, Володимир Неводнічик та Богдан Галавін запросили кафедру лісового та садово-паркового господарства у гості до себе. Пообіцяли, що студентам і викладачам буде чому повчитися, буде чому дивуватися. Сергій Цюриць, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. На фото автора: на Дні кафедри біологічного факультету Східноєвропейського національного університету. SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC

Мовчазна історія: Як у лісах Волині гинув повстанчий цвіт

SONY DSC
На Покрову в урочищі Березина неподалік с. Берестяне Ківерцівського р-ну з благословення владики Михаїла митрофорний протоієрей Тарас Манелюк, декан Цуманського деканату УПЦ Київського патріархату з протоієреєм Василем Михалком (с. Холоневичі), протоієреєм Петром (с. Сильно), протоіреєм Сергієм (с. Домашів), ієреєм Ігорем Літвінцовим (смт Олика) відслужили панахиду за загиблими повстанцями, освятили пам’ятний хрест воїнам УПА. У березні 1943 р. у бою з червоними партизанами тут полягло сорок повстанців – випускників Львівської школи молодших командирів.
– До війни тут була гаївка, жив Антон Жуковський – польський лісник, – розповідають жителі с. Берестяни Павло Папіжук, Петро Подзюбанчук та Віктор Нарушкевич. – З початком війни він виїхав звідси, а будівлі лишилися. Тут і отаборилися молоді повстанці, що саме закінчили школу молодших командирів у Львові і прибули на Волинь. Якраз снідали, коли червоні партизани здійснили наліт на гаївку. Ось тут, на цім полі все і відбувалося.
На тому місці, де були будівлі, двір, садок, лишилася одна здичавіла груша. Вона, мов останній вартовий, стоїть до сьогодні. Шепотить листо-злотом. А про що?
Неподалік від колишньої гаївки у бору зібралися кількасот чоловік. Там між сосен, ялин та дубів на горбочку лісівники Цуманського лісгоспу встановили дубовий хрест, обклали його колотим каменем, обгородили парканом, поруч встановили декілька лавок. Зупиняємось і ми перед тим величним хрестом, вдивляємось у пам’ятну дошку. На ній викарбувано: «Воїнам УПА, які загинули в 1943 роки в боротьбі за незалежність України». Поряд два прапори: державний – синьо-жовтий і бандерівський – червоно-чорний, а ще жовта і блакитна стрічки, червона калина, вишивані рушники, живі квіти, вінки. Люди, а їх кількасот, стиха переговорюються, чекаючи святих отців. Вони облачаються в ризи і вже звучать молитви, кадильниця розносить пахощі ладану. Через багато-багато літ вшановується подвиг українців, що віддали свої молоді життя за Україну.
– Ми не знаємо ні імен, ні прізвищ полеглих, – відправивши панахиду за загиблими, звертається до громади митрофорний протоієрей, настоятель церкви Різдва Івана Хрестителя Тарас Манелюк. – Їх познаходили сільські люди, котрі прийшли сюди, другого дня. Кожен був прострілений контрольним пострілом у голову. Таку правду приховує ця земля. Довгі роки вони лежали тут не оспівані, не пом’януті, але не забуті. У 90-х роках на цьому місці встановили хрест і ось тепер його поновили…Ці хлопці боролися за свободу, полягли за право українців молитися українською мовою, жити вільно, свобідно. Вони показали приклад, їх сміливість відбилась у наших онуках, які тепер боронять Україну на Сході. Їх могили порозкидані у лісах довкруг наших сіл, чимало поховано у с. Берестяни. Не знаємо, чи були вивезені їх родичі, чи знають, де полягли їх сини. Але ми сьогодні пом’янули їх від щирого серця. Хай Покрова святим омофором і молитвою захищає українців. Вічна пам’ять померлим.
Отакі прості слова сказав благочинний отець Тарас Манелюк на лісовій галявині, де лежать сорок повстанців. Щоб вшанувати загиблих сюди прийшли жителі сіл Берестяне, Холоневичі, Домашів, Сильно, Липне, смт Цумань та Олика, м. Луцька… Найменшенькому – рочків два, найстаршому – за вісімдесят. Другокласник Цуманської ЗОШ Назар Манелюк весь цей час стояв на варті біля могили із українським прапором, підбадьорювали хлопця старша сестричка Оленка та семикласник цієї ж школи Андрій Домровський. Прийшли учні 10-11-х класів Берестянської ЗОШ І-ІІІ ст. на чолі з педагогом-організатором Іриною Ходорчук та вчителем Олександром Сухановим. Десятикласниця Анна Шум та одинадцятикласник Богдан Ковальчук поклали вінок до пам’ятного хреста. Берестянці принесли живі квіти, перев’язали хреста вишиваними рушниками.
– Вони знайшли спокій на нашій Берестянській землі, – звертаючись до присутніх, каже голова Берестянської сільської ради Олександр Піддубний. – Ніхто не знає, скільки тут поховано повстанців…
– Тридцять вісім, – чується із гурту чийсь чоловічий голос. – Тут лежить тридцять вісім хлопців…
– Дехто каже тридцять вісім, дехто тридцять дев’ять і один вартовий… – мовить на те Олександр Маркович. – За давністю неможливо встановити всіх імен. Рідні, може й не знають, де полягли їх діти.
Берестянський священник отець Василь, мовлячи про полеглих, увіковічнення їх пам’яті, перекидає місток і до наших героїчних днів, коли герої віддають своє життя за Україну вже на східних її теренах.
– Молімося, щоб Господь укріпляв їх здоров’я і щоб вони благополучно повернулися до своїх родин.
Депутат обласної ради Володимир Дуб, вшановуючи подвиг повстанців, нагадує, що і прапор і тризуб, за які боролися ці одважні вояки, нині повернулися на нашу рідну землю, а чужі ідоли люди поскидали із п’єдесталів, червоні прапори повикидали ближче до Росії.
– Війна відкотилася від нас – вже при самій Росії, – мовить Володимир Прокопович. – Але не закінчилася.
– Ми тут зібралися, щоб пом’янути наших хлопців, що загинули за Україну, – каже головний лісничий Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Шеремета. – Слава Богу, що є люди, які пам’ятають про це захоронення. Ми його відновили, відспівали, ще раз пом’янули, а з ними і всіх, хто загинув за Україну. Ліси Волині бережуть пам’ять про нашу історію. Тут ще стільки захоронень, невідомих могил. На багатьох вже нема ні хрестів, ні надмогильних насипів. Нема багатьох хуторів і сіл, які були знищені, а їх люди виселені у Сибір. Так сталося і з моєю родиною – її вислано до Сибіру, у Магаданську область, дід, вийшовши на вільне поселення, працював майстром лісу, похований у Сінгалі. Минулого разу ми освячували хрест на Перцевій горі, тепер ось у цім урочищі. Хочу подякувати усім Вам за пам’ять! Мусимо знати, що живемо під час війни, і розуміти, що не може бути нації без пам’яті. Хто б подумав, що через стільки років знайдуться люди, які не визнаватимуть українську націю. Будьмо мудрі, пам’ятаймо свою історію.
Житель с. Берестяни Федір Гриценя, якому у 1943 році було 14 років, уточнив подробиці того бою.
– Сюди на Полісся, під Берестяни прибули майбутні українські офіцери зі Львова, – став розповідати і з очей викотилась сльозина, заблищала на щоці. – Хлопці саме їли, як на них напали червоні партизани. Бій розпочався о 9 чи 10-й ранку. Першу атаку відбили. Через 3-4 години партизани, отримавши підкріплення, напали вдруге. Під час бою полягло багато повстанців і сільських людей. Було так, що берестянці ховались у підвали, а партизани закидали їх гранатами. Хоронили загиблих вже другого дня… Ще був великий бій осінню, тоді також полягло багато повстанців. Їх поховали на сільському кладовищі у кілька рядів один над одним. 360 років Україна воює за свою незалежність, Росія не дає нам вільно жити. Ми страждали багато. Я пережив і Польщу, і совєтів, не думав, що доживу ще до нової війни з Росією.
– Тре було сказати, як по тобі стріляли!… – чутно голос жінки.
Це Ганна Федорівна Гриценя-Шульська – дружина Федора Мефодійовича, на дев’ять літ молодша за чоловіка.
– Він корови пас, догнав до лісу, – стала розповідати, – а тут бій почався. Партизани стріляють із лісу, а повстанці із села, а він – між куль. Тут партизани наздогнали, говорить один до іншого: «Застрєлі єво. Нєкогда с нім возіца». Хлопець у плач. – Што в тєбя у карманє? – думали, що граната, а то була пляшка з молоком – полудень пастухівський. Не вбили, дали коня, щоб вів у село, а там батьковому брату осколок влучив у живіт, він помирає, стоїть плач. Совєти й мого рідного дядька вигнали із власної хати. Він позичив гроші у свекра і зайнявся торгівлею, то його назвали куркулем, мусив утікати з села у Цумань, а далі – в Польшу.
Сільський голова тим часом надає слово депутату Ківерцівської районної ради, директору Холоневичівської ЗОШ І-ІІІ ст. Надії Лебедюк. Надія Осіївна не може стримати слів: «Моє покоління навчалося на чужій історії, чужих традиціях. А ця трагедія зачепила і мою родину. На цім місці у тім бою загинув рідний брат мого батька – Степан Онисимович Ковальчук із с. Журавичі. Їх було троє братів – найстарший поліг на фронті, середульший тут, а мого батька разом із мамою-вдовою силоміць погнали на шахти Кузбасу. Батькові там пропонували змінити прізвище на Ковальов, мовляв, тоді зможе зробити кар’єру. Але він дуже любив Україну, не хотів навіть, щоб я народилася у полоні, і я народилася дорогою в Україну – у Києві. Багато фактів втрачено, але запалена цими хлопцями іскра любові передалася нащадкам. Потрібно любити нашу державу, допомагати, відстоювати, як тільки можемо. Хто грішми, хто любов’ю.
А потім хор із с. Холоневичі співав повстанських пісень. Слухали дорослі і малі. Так колись співали і молоді повстанці. Місцевий краєзнавець Микола Подзюбанчук розповів, що одна із повстанських пісень була створена біля Берестян, можливо, ще до того трагічного бою. Її пробував відтворити нам найстаріший житель Берестян Петро Федорович Штиль. А хор із с. Холоневичі у складі Галини Гресь, Гната Лебедюка, Андрія Ясенчука, Степана Лебедюка, Анатолія Лисюка, Сергія Случика, Ганни Романюк під керівництвом Марії Романівни Панасюк тим часом розспівував лісом, як молоді українські командири у ті далекі сорокові, улюблені пісні повстанців: «Ой у лісі на полянці», «Прощай, село ріднесеньке», «Нема в світі кращих хлопців». Вийшов до повстанської могили житель с. Липне Іван Юхимович Сорока і теж заспівав повстанської, та так, що зачарував усіх присутніх.
– Ось якби жила баба Ганна Буслиха чи Васька, ті б могли розказати більше, – почув від людей.
Баба Ганна була повстанською зв’язковою, носила хлопцям їжу та грипси…
…І вже відходячи почули: «А чом ніхто не згадує сотенного Гонту – Федора Івановича Папіжука! Він найдовше протримався! Майже до 50-х… Приходив навіть на колгоспні збори, лишаючи записки. Був одчайдухом, мав цілу сотню повстанців… Його підстерегли і вбили між Берестянами і Гораймівкою. І були люди, які знали те місце… І там за християнським звичаєм потрібно було б встановити хреста…»
Довго гомонів ліс… Люди згадували, говорили про сучасне, роздумували про трудну долю українців… Роз’їжджались кіньми, велосипедами – співали українських повстанських пісень. А другокласник Назар Манелюк ішов до татової машини із прапором… Із власним українським прапором. Такий маленький повстанець попереду дорослих. Житиме Україна і слава її рознесеться по всьому світі.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: в урочищі Березина вшанували повстанців.

SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC

 

Спецрепортаж: Як у Любомлі “ставили на ноги” козловий кран

кран ККС-10 (2) У ДП «Любомльське ЛГ» проведено ремонт другого козлового крану ККС-10.  Віднині він працюватиме поруч з іншим таким же сталевим велетом. Для цього фахівці провели ремонт несучої конструкції крана, замінили кабелі електроживлення, провели зварювальні роботи, пофарбували, зробили технічний огляд. Найважчим такого гіганта виявилося «поставити на ноги». Для цього працівники лісгоспу задіяли два автокрани вантажопідйомністю 80 і 25 тонн.
– Цей кран є необхідною складовою роботи нижнього складу, – каже директор ДП «Любомльське ЛГ» Сергій Боярчук. – Він розподілить навантаження на кранове господарство, забезпечить безперебійність у роботі, збільшить продуктивність навантаження лісопродукції.
Витрати на відновлення цього красеня, на думку фахівців, окупляться менше, аніж за рік, тому що зменшаться витрати на ремонт та обслуговування.
Любов Хвас,
прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».
На фото: Новий козловий кран у ДП «Любомльське ЛГ».

кран ККС-10 (5) кран ККС-10 (3) кран ККС-10 (6) кран ККС-10 (8) кран ККС-10 (7) кран ККС-10 (9) кран ККС-10 (10) кран ККС-10 (12) кран ККС-10 (11) кран ККС-10 (13) кран ККС-10

 

З Любомльщини на Старовижівщину віз крадений ліс

крадіжка лісу (1)На адресу лісівників часто звучать серйозні обвинувачення, мовляв дуже багато лісу ріжеться й вивозиться. Але багато хто не знає – у лісових господарств є свої завдання, виконання і чітко виділені межі можливого. Поряд із цим незаконна вирубка дерев та крадіжки лісу не припиняються, а у деяких регіонах району повторюються регулярно. І перший контраргумент від лісопорушників, яких спіймала лісова охорона, такий: лісникам можна, а нам – ні? У свідомого громадянина мусить бути відповідальність, бо закон писаний для всіх, лише у кожного своя сторона виконання. Про такі моменти розповідає інженер охорони і захисту лісу ДП «Любомльське ЛГ» Сергій Прокоса: «Ми пояснюємо людям, що лісгосп працює згідно з планами, які попередньо спеціально розробляються для лісозаготівельних робіт. Ділянки, які можна відводити під лісосіку і різати, визначаються під час лісовпорядкування, що проводиться на 10 років наперед. Ці матеріали затверджуються у Міністерстві, таким чином ми отримуємо кубатуру – скільки і якої породи дозволено на рік нам заготовляти. На кожну лісосічну ділянку виписуються лісорубні квитки. Але, слідкуючи за лісовими масивами та спілкуючись із жителями, трапляються усякі непорозуміння. До прикладу, один чоловік, зрізавши сухого дубка поблизу дороги, вперто доказував, що він у цьому правий і дерево це псувало естетичний вигляд. Втім, згідно із законодавством, збитки лісовому господарству він однозначно наніс. Будь які дерева – вітровальні, буреломні, сухостійні різати не можна, оскільки і вони тягнуть за собою штраф, хоча і дещо менший. Щодо сплати відшкодування збитків за здорове дерево, незаконно зрізане у лісі, то воно обійдеться порушнику, залежно від діаметра. Наприклад, якщо пень на рівні кореневої шийки діаметром 12 сантиметрів, сплатити доведеться 116 гривень плюс штраф – від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів. Не можна не згадати нещодавню прикру пригоду у Головнянському лісництві. Під час рейдової перевірки у складі головного лісничого, лісничого лісництва, помічника, ми помітили, як лісовою дорогою уже на узліссі їхала підвода і саморобний тракторець із причепом, наповнені пиловником сосни, колоди довжиною 4-6 метрів. Почали цей транспорт наздоганяти і, загаявшись у болоті, зупинили підводу біля села Стара Гута Старовижівського району, а власник тракторця на нас не зважав, усіляко ухилявся, маневрував, мало не наїхав на наш автомобіль і врешті вскочив у свій двір. А там уже господар-порушник, житель цього ж села почав яро сваритися, ображати, навіть хапав за комір, доказуючи свою правоту. Те ж саме учиняв навколо підводи, агресивно кричав, погрожував, махав кулаками, мовляв, ми не маємо права зупиняти його не в лісі. Але ж ми почали переслідувати його на території лісового фонду, дарма, що він не зупинявся. Врешті, ми почали діяти спільно із колегами-сусідами – лісівниками Старовижівського лісгоспу. По слідах відразу знайшли одну самовільну рубку, де було 13 свіжозрізаних пнів. А це – 7,37 кубометрів. Збитків завдано на 32 333 гривні! У сусідньому кварталі – 8 таких же пнів, що склали 5,86 кубометрів на суму збитків 25 319 гривень. З раннього ранку наступного дня ми виїхали на місце події і побачили, що лісопорушник зі свого двору уже перевіз колоди сосни буквально через дорогу – до місцевої пилорами та почав різати на дощечки. Проте дільничний інспектор припинив їх роботу, вилучили ліс до вияснення походження деревини. Цю справу передали у правоохоронні органи на подальше розслідування і притягнення злодія до відповідальності. Тобто прикро, що громадяни часто ведуть себе нахабно, сперечаються, наче хазяї і мають право на ліс державний, поблизу якого живуть. Тому знову і знову звертаємось до усіх жителів: потрібен ліс – оформіть усе згідно із законом. І зауважу – лісгосп заговляє ліс, деревину продає і левову частку коштів від реалізації продукції перераховує у державний бюджет. Не секрет, що наше підприємство – одне із найбільших платників податків у районі. При нагоді хочу також наголосити усім і на дотриманні правил пожежної безпеки. Погода нині сприяє проводити відпочинок у лісі, триває сезон полювання на дичину, тож будьте обережні із вогнем, бережіть наше спільне багатство і красу».
До слова, з початку року скоєно 27 лісопорушень із незаконної вирубки дерев, 4 випадки нехтування правилами пожежної безпеки. Загальна сума завданих збитків становить 25410 гривень, з яких добровільно сплачено 18 000 гривень, до виконавчої служби для стягнення передано справу на суму 7 400 гривень.
Любов Хвас,
прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».
На фото: пиловник сосни у дворі лісопорушника.

крадіжка лісу (2)

Кращі лісівники Ківерцівщини: Майстер лісу із Сокирич

Вишневський В.М. Віктор Миколайович Вишневський працює майстром лісу Сокиричівського лісництва державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство» відносно недавно – з 2011 року. Після середньої школи Віктор успішно закінчив Володимир-Волинський технікум гідромеліорації і механізації сільського господарства. Але сину військових доля підказала пов’язати своє життя з лісом. І він її таки послухав. В 1996 році Віктор почав працювати лісником Ківерцівського міжгосподарського лісгоспу. З часом набув лісогосподарську освіту, сумлінного лісівника помітили в лісгоспі. Віктора призначили майстром, помічником лісничого Тростянецького лісництва вищеназваного лісгоспу.
Після розформування міжгосподарського лісгоспу Віктора Миколайовича прийняли майстром лісу Сокиричівського лісництва. Сокиричівське лісництво – одне із найбільших лісництв державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство». Лісництво, очолюване лісничим Леонідом Степановичем Чубаєм, працює стабільно добре, за результатами роботи по лісгоспу постійно займає призові місця. І немалу долю успіху Сокиричівського лісництва приносить майстерська дільниця Віктора Вишневського.
Майстерська дільниця номер шість, лісовими масивами якої опікується Віктор, має площу 760 гектарів. Багаті грунтові умови сприяють росту таких цінних лісових порід як дуб, ясен, модрина, а також всіх інших. Після суцільних зрубів по дільниці обов’язково проводиться посадка лісових культур, своєчасно проводяться за ними догляди, рубки догляду в молодняках. Всі інші плани лісогосподарських робіт, які доводить лісничий, Віктор Миколайович виконує сумлінно і вчасно. Як вмілий організатор, Віктор Миколайович у цей нелегкий час вміє організувати працівників на виконання різного роду робіт в лісі.
За сумлінне відношення до своїх обов’язків керівництво лісгоспу відмітило Віктора Миколайовича нагородою.
Петро Романуха,
інженер охорони і захисту лісу ДП «Ківерцівське ЛГ».
На фото автора: Віктор Вишневський.
Прес-служба Волинського ОУЛМГ.

IMG_5551 IMG_5548 IMG_5540

 

Загадки природи: Кривий ліс біля Колок

IMG_4158Колектив «Волинської газети» побував на екскурсії у Кривому лісі, яким опікується Колківське лісництво. Дивлячись на сосни, що ніби застигли у танці, журналісти поцікавилися, чому їх не рубають.
– Це унікальний ліс, яких в Україні всього декілька, – відповідають на те головний лісничий ДП «Колківське ЛГ» Сергій Байцим та інженер лісових культур Євген Мельничук. – Цим соснам до двохсот і більше років. Він має неабияку наукову цінність, є справжнім екзотом нашого краю, де люблять бувати туристи зі всієї України.
Чому дерева набрали такої незвичної форми, достеменно ніхто не знає. Існує декілька версій – одна фантастичніша іншої: у давнину тут упав метеорит і вплинув на генетику дерев; сосни перехворіли незвичною хворобою; дуже бідні землі.
Пролити світло на цей український лісовий феномен свого часу намагався Юрій Рибчинський, який написав про урочище наукову роботу, пробував навіть робити радіологічний аналіз ґрунту і дендрохронологічне дослідження деревини, спостерігати за ростом молодняку. Молоді насадження у цім лісочку і справді кривулять. Але чи й справді причиною цього космічний пришелець, радіаційне випромінювання чи якийсь інший чинник, досі відповіді нема.
Неподалік побудований санаторій для лікування хворих на туберкульоз. Лікарі твердять, що цей сосновий бір дуже допомагає у лікуванні цієї недуги. У роки війни тут було розстріляно євреїв: на їх могилах у пізніші часи споруджено невеличкий меморіал. До лісу примикає православне кладовище.
– Схожий лісок є у Німеччині, – висловлює свою версію Сергій Байцим. – Там над деревами ставилися досліди: підрізуючи основний пагін, боковим гілкам з часом надавали роль основного. Виходило дуже схоже насадження.
До цієї версії найбільше схильні і місцеві жителі. Щоправда, кажуть, дослідів над соснами ніхто не ставив, просто колись, як деревця були ще малими, тут полюбляли пастися корови і хрюки, от і об’їдали верхівки. Шукаючи шляху до неба, сильніші гілки перебирали на себе роль стовбурових, тому й мають таку покручену форму. Дехто із лісівників вважає, що причиною цього стало грибкове ураження (шютте), яке й повикручувало так деревця.
Кривий ліс має майже 5 гектарів, де росте кілька тисяч незвичних дерев. Їх люблять фотографувати митці, а лісівники визнають, що при сучасних технологіях та знаннях при великому бажанні соснам можна надати будь-яких форм, але їх завдання – ростити продуктивні рівні деревостани.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: Кривий ліс побіля смт Колки Маневицького району.

IMG_4161IMG_4166IMG_4168IMG_4160IMG_4163IMG_4165IMG_4159

Бесідка для атовців

DSCN0922У військовому госпіталі днями з’явилась нова бесідка. А встановили її працівники ДП «Ківерцівське ЛГ».
– Ми всіляко підтримуємо бійців, які беруть участь в АТО, – каже директор лісгоспу Віктор Сахнюк. – Служать у зоні бойових дій і наші працівники, зокрема головний лісничий Андрій Яцина та помічник лісничого Торчинського лісництва Андрій Молошик. Нещодавно обидва прийшли у відпустку, Андрій Молошик навіть встиг одружитися, а ось Андрію Яцині знадобилася допомога військових лікарів. Щоб поліпшити настрій нашому колезі та всім, хто лікується у військовому госпіталі, наші умільці й змайстрували дерев’яну бесідку.
Встановили бесідку у госпітальному парку. Лісівники обладнають тут ще декілька лавок для відпочинку військових, що тут лікуються чи проходять реабілітацію. Нададуть іншу необхідну допомогу.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: лісова бесідка у госпітальному парку.

DSCN0924 DSCN0930

 

Колківські умільці модернізували трактор Т-150

IMG_4132Повним ходом йде технічне переоснащення машинно-тракторного парку, цехів та лісопереробних потужностей ДП «Колківське ЛГ». Попри закупівлю нової техніки – тракторів, маніпуляторів, модернізується і стара техніка. Зокрема цими днями його умільці на базі потужного трактора Т-150 встановили гідроманіпулятор. Навіть неозброєним оком видно свіжі зварювальні шви. І головний механік Павло Сухарєв, і тракторист Петро Лавренчук не приховують свого захоплення. Переобладнаний Т-150 – мов новенький, ніби щойно зійшов із заводського конвеєра. Звісно, над модернізацією цього потужного трактора потрудилися електрозварники, механіки, багаторічний його кермувальник Петро Лавренчук. Тепер, коли робота підійшла до завершення, з гордістю демонструє свого сталевого трудягу та із задоволенням фотографується.
– Об’їздив на ньому всі наші ліси, – каже чоловік. – Часто й по бездоріжжю добиралися у найвіддаленіші лісові масиви. Доводилося і трелювати хлисти, і возити сортименти із заболочених ділянок. Не раз і не два брати участь у навантаженні та розвантаженні лісодеревини, знаю, наскільки трудоємка ця робота.
«Механічна рука із грейферним захоплювачем» маніпулятора зараз стане як ніколи у пригоді. Адже трактор із цим агрегатом може додатково завантажувати автолісовози на проміжних лісоскладах. Він є мобільним і може виконувати роботи без додаткових перевантажень, убезпечить працю робітників, пришвидшить навантаження сортиментів та дров паливних.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: відновлений козловий кран; Петро Лавренчук біля трактора Т-150, на якому встановлено гідроманіпулятор.IMG_4149

unnamed

 

 

Вшанували своїх ветеранів

Тих, хто найбільше трудових літ віддав лісовому господарству і нині на заслуженому відпочинку, адміністрація та профспілковий комітет ДП «Ратнівське лісомисливське господарство» запросили на свято з нагоди Дня людей похилого віку та Дня ветерана. Цей день традиційно відзначають 1 жовтня.

З’їхались-зійшлися поважні ветерани праці з кожного лісництва, всього прибувдвадцять один колишній працівник лісу, і у кожного з них за плечима росте-шумить ліс, посаджений їхнімируками. Серед гостей навіть ветерани, яким більше вісімдесяти років!

Зустрілись за солодко накритими столами, пили чай-каву і говорили-пригадували…

Про сьогоднішні справи підприємства розповів директор Микола Мельник. Слово мали і колишній директор ЮрійХаритоненко, голова профкому Людмила Завадська. Усі вони бажали гостям і іншим своїм ветеранам міцногоздоров’я, всіляких гараздів і мирного неба над головою, а ще дякували за плідну працю. Гості ж з радістюділилися спогадами —  Антон Токарчук – колишній провідний інженер, який має більше сорока літ трудовоголісового стажу (Ратне), майстри лісу Іван Іванюк (Жиричі), Сергій Триндюк (Адамівка), Володимир Головій(Заболоття), лісокультурниця Марфа Панасюк (Броди), тракторист Іван Корецький (Заболоття) та інші.

Для нихсьогодні гордість ліс, якого вони садили, вирощували і за яким доглядали впродовж багатьох років.

На згадку про свято усі його учасники отримали скромні подарунки, за які щиро дякували і дирекції, і профкому. Але основна подяка линула за організацію свята, за те, що зібрали всіх разом, дали можливість поспілкуватисяпро життя-буття, спільними спогадами поринути у свої трудові будні…

Валентина БОРЗОВЕЦЬ.

BenQ DC S1410