Шановні земляки, колеги-лісівники, ветерани галузі, друзі!
Підсумки роботи державних лісогосподарських підприємств за І півріччя 2019-го у цифрах і фактах
Лісівники Волині працюють над розвитком бджільництва
Як волинські лісівники оберігають ліси від пожеж  ВІДЕО

Василь Мазурик: «Наші господарства сильні людьми, лісом, високопродуктивними насадженнями, засобами виробництва!»

IMG_5860[1]
В актовій залі ВОУЛМГ відбулася підсумкова нарада директорів, головних лісничих, головних інженерів, економістів та бухгалтерів державних лісогосподарських підприємств. Її відрив начальник лісоуправління Василь Мазурик. Варто зазначити, що перед тим відбулася колегія ВОУЛМГ, а ще лісівники познайомилися з роботою сортиментного візка з маніпулятором марки “Farma”. Лісівники хвилиною мовчання вшанували колегу-ветерана В’ячеслава Михайловича Сичова – колишнього начальника відділу охорони і захисту лісу Волинського лісоуправління, що відійшов у вічність. Відтак перейшли до розгляду питань порядку денного: звіт про роботу за 9 місяців, вибори голови обласної організації Товариства лісівників України, підведення підсумків обласного змагання серед лісогосподарських підприємств за ІІІ квартал. По лісовому блоку питань доповідь зробив головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета. Йшлося про виконання планових показників, догляд і охорону лісових насаджень, заготівлю жолудів, рубки формування та догляду, мисливські угіддя, корм для диких тварин. Начальник відділу лісових ресурсів управління Григорій Новосад говорив про дотримання сортиментних зобов’язань перед вітчизняними та зарубіжними покупцями, наголосив на якісних показниках роботи, зокрема виготовленні половника та фанерної сировини І-ІІ сортів. Зазначив, що варто приглянутись до резервів, які є і досі залишаються невикористаними. Нагадав про необхідність будівництва доріг, яких цього річ вже прокладено 112 км при плані 100. А ще про вивезення деревини для потреб АТО. Не обминув увагою і безпечні умови роботи та охорону праці.
– За 9 місяців на заходи з охорони праці витрачено 781 тис. грн, – мовив Григорій Олександрович. – Це на рівні минулого року. При теперішніх темпах зростання цін цей показник потребує коригування у бік збільшення.
Начальник відділу бухобліку, аудиту, фінансів та звітності – головний бухгалтер управління Лідія Турянська проаналізувала стан надходження та витрат зароблених коштів.
– Пройшов квартал, як ми працюємо разом, – нагадав присутнім начальник лісоуправління Василь Мазурик. – За цей час відбулися помітні зрушення. Їх потрібно зробити стабільними і незворотніми, та рухатися уперед. Вкладено гроші у капітальні інвестиції – 20 млн грн.. Непогано. Техніку купили. На рахунках з’явилися гроші. Але те, що є, ефективно ще не навчилися використовувати. Відсотків двадцять не доотримуємо через заниження сортності, втрат під час переробки, великі витрати на заготівлю і перевезення… Не раз у виступах головних спеціалістів згадувалось ДП «Маневицьке ЛГ». При рівних можливостях цей держлісгосп багато у чому випереджає інші. Мірошниченку час задуматися, – мовив у бік, де сидів директор ДП «Цуманське ЛГ» Олександр Мірошниченко – одного з найбільших лісопідприємств області.
– Переробка у Маневич (це жовтневі цифри) плюс 280 кубометрів. По обладнанню інші лісгоспи мають не гірші можливості. Значить, тут нормальна команда. До них варто підтягуватися іншим.
Василь Мазурик звернув увагу на строкату розбіжність у цифрах різних лісогосподарських підприємств. Зазначив, що у найближчі роки держава не даватиме грошей на ведення лісогосподарювання, тож необхідно розраховувати на власні сили.
– Потрібно навчитись вести виробничу діяльність, щоб вона була прибутковою! – мовив.
Висловив здивування щодо різних цін знеособленого кубометра у різних господарствах, закликав впорядкувати працевлаштування договірників, звернув увагу на необхідність офіційного працевлаштування потрібних фахівців, оплату всіх поточних зобов’язань, боротьбу з простроченою дебіторською і кредиторською заборгованістю, відмову від готівкових розрахунків.
– Наші господарства сильні людьми, лісом, високопродуктивними насадженнями, засобами виробництва! – наголосив. – Ліс, як і хліб, потрібен кожного дня. Використовуймо цю потрібність з користю для галузі.
Водночас, лісоуправлінець заборонив розраховуватися за роботу та послуги лісом.
– Розраховуємось тільки грошима! – закцентував. – Ні куба круглого лісу… Нема такої функції у майстра лісу як розрахунки – це прерогатива директора і бухгалтера.
Втім, Василь Мазурик не став переобтяжувати присутніх цифрами, хоча зазначив, що спеціалісти управління підготували їх до цієї наради цілий томик по всіх підрозділах і лісогосподарствах. Закликав дослухатися до рекомендацій управлінців, вірити їм, а ще дотримуватися шляху, яким рухається лісогалузь Волині.
Начальник лісоуправління особливу увагу приділив забезпеченню дровами учасників АТО та їх сімей.
– По багатьох підприємствах ці зобов’язання виконані, – мовив Василь Васильович. – Частині належить ще доставити дрова у родини. Потрібно зробити це якнайшвидше, до холодів… Із завтрашнього дня маємо відправити 27 кубометрів на Схід. Хлопці мерзнуть…
Наступним питанням були перевибори голови обласної організації Товариства лісівників України, оскільки її теперішній голова Петро Сахарук вийшов на пенсію, а відтак виникли певні труднощі у діяльності Товариства. Василь Мазурик повідомив, що Президія ТЛУ рекомендує обрати головою Сергія Шеремету – головного лісничого ВОУЛМГ, колегія лісоуправління цю кандидатуру також підтримує. Питання поставлено на голосування. Присутні лісівники одноголосно обирають головою обласної організації ТЛУ Сергія Шеремету.
Новообраний голова обласної організації ТЛУ Сергій Шеремета подякував за довіру й пообіцяв працювати на користь лісівничої громади.
А відтак слово взяв голова Волинської організації профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк. Він повідомив, що за результатами роботи у змаганні серед лісогосподарств і цього кварталу переміг колектив ДП «Маневицьке ЛГ» (директор Володимир Радіон), ДП “Камінь-Каширське ЛГ” (директор Вячеслав Кузьмич) вибороло ІІ місце, а третє посіло ДП “Ратнівське ЛМГ” (директор Микола Мельник).
Начальник лісоуправління Василь Мазурик вручає перехідний прапор директору ДП «Маневицьке ЛГ» Володимиру Радіону, колективу також належить премія у розмірі 30 тис. грн.
– Ви вже, мабуть, ніколи нікому ним не поступитесь? – запитую, фотографуючи переможців із зеленим знаменом лісівників Волині.
– Перехідний прапор цього року виборюємо утретє… – каже на те Володимир Олександрович. – Думаю, і в четвертому кварталі ми втримаємо ці темпи.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото: під час підсумкової наради.

IMG_5804[1] IMG_5811[1] IMG_5808[1] IMG_5819[1] IMG_5821[1] IMG_5822[1] IMG_5824[1] IMG_5826[1] IMG_5827[1] IMG_5837[1] IMG_5838[1] IMG_5843[1] IMG_5846[1] IMG_5852[1] IMG_5847[1] IMG_5855[1] IMG_5858[1] IMG_5861[1]

 

 

 

“Школа сучасного лісівництва”: Фірма продемонструвала волинським лісівникам сортиментний візок з маніпулятором

SONY DSCФірма МВФ «Захід» продає лісовозну техніку, зокрема і гідроманіпулятори для навантаження лісопродукції. Її представник Віктор Літвінчук, користуючись нагодою, запропонував провести навчальний семінар по вивченню нової сучасної лісовозної техніки. Для огляду запропонував сортиментний візок з маніпулятором марки “Farma”. Цей двохвісний візок агрегатується з тракторами “булорус”, у даному випадку з МТЗ 82.1. Цей «білорус» може взяти на прицеп 14 тонн вантажу. Вартує до 800 тис. грн.
– Стріла маніпулятора на максимальному вильоті досягає 6.6 метра і може підняти до 0.8 тонни, – розповідає про новинку, яку збирають в Естонії, Віктор Адамович. – Та 2.5 тонни здатний підняти поряд з візком. Важливою відмінністю цього причепу є те, що він додатково оснащений аутригерами для стійкості та безпечнішої роботи в лісі.
Директорам, головним лісничим та інженерам державних лісогосподарських підприємств роботу цього лісового тральщика, вантажника і перевізника погодився продемонструвати тракторист ДП «Ківерцівське ЛГ» Яків Микитюк. Саме на подвір’ї цього лісгоспу зібралися керівники держлісгоспів, щоб на власні очі побачити роботу «лісового трудяги». Спершу досвідчений перевізник навантажує на візок сортименти, потім демонструє, як можна підтральовувати колоди із болотистих місць з відстані сорока метрів. Для цього послуговується додатковою лебідкою, яка встановлена на колоні гідроманіпулятора.
– Як він у роботі? – цікавлюся, коли чоловік вистрибує із кабіни.
– Добрий! Управління здійснюється джойстиками та з кабіни, як у модернізованому форвардері. Я б не проти на такому попрацювати.
Та це неможливо. Адже цей сортиментний візок з гідроманіпулятором вже продано львівським лісівникам. Віктор Літвінчук запропонував їм показати волинянам цю диво-техніку під час транспортування її до постійного місця дислокації. Нагадав при цьому, що три гідроманіпулятори цієї марки у ці дні транспортують у ДП «Колківське ЛГ». Вони зараз чекають на розмитнення.
Сергій Цюриць,
прес-служба ВОУЛМГ.

На фото автора та Олександра Боровицького: під час навчального семінару по вивченню нової сучасної лісовозної техніки.

IMAG0689 IMAG0690 IMAG0693 IMAG0695 IMAG0698 IMAG0700 IMAG0701 IMAG0702 IMAG0703 IMAG0704 IMAG0706 IMAG0708 IMG_5767 IMG_5770 IMG_5771 IMG_5773 IMG_5774 IMG_5777 IMG_5779 IMG_5780 IMG_5785 IMG_5786 IMG_5788 IMG_5790

SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC

Від Шацька до Красного Бору

SONY DSC
Український край світу
Ці осінні дні лісівники Волині використовують для будівництва лісових доріг. Одна з них прокладається у віддалених лісових масивах Ростанського лісництва ДП «Шацьке ЛГ».
– Це одне з найвіддаленіших українських лісництв, адже знаходиться на кордонні з Білорусією, – каже директор ДП «Шацьке УДЛГ» Петро Ткачук. – Тут починається природний ареал зростання ялин, що тягнеться у глиб Білорусії. Багато заповідних урочищ, неповторні краєвиди. Це дивовижний край…
Довгий час Петро Петрович очолював Ростанське лісництво, знає тут кожне урочище, усі лісові путівці. Завжди – і для лісівників, і для місцевих жителів – питанням життя був доїзд до прикордонних сіл і лісових масивів. Одне з межових сіл Красний Бір, що знаходиться поруч українсько-білоруського кордону, досі вважалося відрізаним від усього світу, особливо ж, коли починалися осінні дощі. Звісно, найкраще про це знав лісничий Петро Ткачук і коли він очолив ДП «Шацьке УДЛГ», то і з’явився проект лісової дороги. Його виготовив проектант Укродіпродору Володимир Мазурець.
– Проект передбачає будівництво більше 10 кілометрів лісової дороги, – мовить Петро Петрович. – Попри значний інтерес для ведення лісівництва, вона має ще й соціальне значення. Хоча, – зітхає директор, – може й, трохи запізніло будуємо…
Цю його біль я зрозумів пізніше, коли ми дісталися у найвіддаленіше українське сільце з предивною назвою Красний Бір. А тоді директор передав, як мовиться, лісового журналіста своїм колегам – головному лісничому Андрію Самолюку та інженеру лісового господарства Володимиру Львовичу і ми помчали лісовим всюдипроходом з смт Шацьк повз Мельники, Лісову Пісню, Піщу, Кам’янку у бік Томашівки, але за кілька кілометрів від кордону звертаємо праворуч і мчимося через Ростань до Перешпи, а там… Там – край світу! Там нема доріг! Там бачимо пісковисько. З обох боків триметрові канави. Глина… Це далі почнеться щирець. Золотий і білий-білий пісок. І в глибині душі я сподівався, що побачу десь у триметровій канаві справжній янтар, за який іде війна на Рівненщині. Але янтарю не було. Натомість нас чекала вже злегка втрамбована піщана дорога. Її ширина – метрів три-чотири. Але це лиш чорновий варіант. Ширина полотна буде до 6 метрів.
– А яка вартість одного кілометра? – поцікавився.
– Думаємо вкластися у 100 тисяч гривень, – мовить головний лісничий. – Адже ми використовуємо унікальну технологію, де і пісок, і гравій з наших місцевих родовищ. Та й творці дороги – економні і ощадливі люди, мають досвід будівництва. Втім, ми зараз із ними познайомимося.
Але, виявилося, зробити це було не просто. Бригада лісових дорожників настільки швидко працювала, що ми її наздогнали вже ген перед сільцем Красний Бір. Для цього нам знадобилося проїхати чотири кілометри фактично вже готового дорожнього полотна, щоправда без гравію. Проминули два меліоративні канали, прокопані ще у радянські часи. Їх роль у водорегулюванні цього поліського крайсвіту і досі залишається вагомою. Довелося побачити й господарку бобрів. Ці працелюби «зрізали» не одну осицю, заготовляючи корм на зиму. Слава Богу, рівень води у каналах задовольняє боброві родини і вони їх не сильно пошкодили. Втім, хто зна, який стан справ у непрохідних поліських пущах! Канави, прокладені обабіч шляху, мають пов’язатися з меліоративними каналами. Тож виходить, що окрім самого шляху через лісові перегони, закільцьовується придорожніми канавами і меліоративна система.
Красивий ліс в осінню пору. Бори! Ялинники. Тут знаходиться їх природній ареал зростання, тож вони почуваються тут чи не найкраще у нашім краї. Дубки. Берізки й осиці. Ліщина, кришина, вовчі ягоди, ялівці… Вересовища і ягідники. Запізнілий цвіт цілющих зел. Сліди диких кабанів і дрібних звірів.

Будівничі доріг
А ось і екскаватор, що день і ніч краде у лісу піщугу на дорожнє полотно. Його залізна рука черпає і черпає, мов граючись, пісок то з одного, то з іншого боку, висипає на дорожнє полотно, а слідом іде бульдозер, який рівняє, втрамбовує…
Але дорожня лінія кривуляє лісом, мов п’яниця…Мої супутники на те лиш усміхаються… За основу дорожнього полотна взято старий лісовий путівець, який починався із стежки, а відтак кінного шляху… Може й випив коли який перший пішар чарчину у Перешпі та пішов у Красний Бір по дівку та й запетляв отак, а може й тверезим поміж боліт та ямиськ проклав цей путівець. Це згодом народилася дорога, що єднала Перешпу і Красний Бір. Лісівники тримаються того прадавнього шляху… Може вона й кривуляє, зате не потрібно додатково вирізати пристигаючий ліс і затрати на проектні роботи значно менші.
До нас виходить інженер ТзОВ «Дорф-Арб» Леонід Моцюк, дивується, що їх знайшли у такій далечіні. Розповідає, що працюють у три зміни. Бригада досвідчена, знає свою роботу, проклала більше 1000 лісових доріг по всій області.
– А в яких саме районах? – цікавлюся, бо бачив не одну лісову дорогу.
– У Володимир-Волинському, Шацькому, Любомльському, Ратнівському, Любешівському, Маневицькому, – перелічує Леонід Федорович. – Ця бригада – із Каменя-Каширського. За кермом екскаватора-катапілєра зараз працює Ігор Бусько, на бульдозері – Микола Юневич. Загалом же трудиться шість працівників.
Не приховуючи хвилювання, повідомляє, що найбільше цій дорозі раді жителі села Красний Бір. Власне, як такого села вже й не зосталося, запізніла ця дорога, ох і запізніла…
– Я хотів би, щоб ви побачили це село… – каже Леонід Григорович.
«Сходить» у бік бульдозер, поступається дорогою екскаватор і я бачу, що останній вимощує собі шлях-доріжку ще й гілляччям, дрібною деревиною. А вже далі починаються ямиська, перегони і головний лісничий залежно від ситуації вмикає то передні, то задні ведучі мости… Ми зариваємось по кабіну у калабані, вертимось у багні, аж з-під коліс грязюка летить на верховіття сосен. Але щоразу із найбільших ям якимось дивом автівка виривається і мчить до Красного Бору.

Красний Бір
Аж ось ліс розступається і перед нами відкривається велика просторінь, щоправда, у багатьох місцях вже поросла молода соснина. Ліс наступає не тільки на поліські поля, а й села. Багато українських хуторів і сіл стерто із карт чи примусовим переселенням, чи й навмисною не підтримкою держави. А це ще тримається. Головний лісничий каже, що тут живе шестеро жителів, та є надія, що їх кількість збільшиться, бо всі спорожніли хати, що і досі стоять пусткою, викупили заможні міщани.
– Хто ж тут живе?
Моє питання лишається без відповіді, а втім головний лісничий каже, що про це можуть знати на кордоні.
– Тут є ще лісовий кордон! – каже поважно. – Колись жив лісник, ще залишилася його дружина із сином.
Але й досі він зветься кордоном і сюди щоразу заглядають усі лісники, розпитують в удови про її здоров’я, передають привіти, при потребі привозять необхідні речі.
…Я фотографую старі хати, у яких росли діти, справляли весілля, хрестини, жалобні обіди. Тепер ці берегині самі вмирають від старолття. Певне, пережили своїх господарів, сповна виконали свій обов’язок і тихо відходять… Вгрузають у землю, відкриваються зорям і сонцю… З природи прийшли і в природу відходять. Хоч он у тій, новішій, ще жевріє життя. Поряд є криниця, хлівець і навіть собака на прив’язі подає голос. Маленька хатинка серед села, що кришиться-вмирає на очах, ще підфарбувала стіни й віконниці. Іще вісить на дверях замок… Але людей не видко.
– Їдьмо на кордон, – каже головний лісничий. – Баба Іра все розкаже, про всіх розповість.

Лісовий кордон
І ось вже спиняємось біля дерев’яної огорожі, за якою видніється хатинка, з якої сиплеться глина і вже світить ребрами дранка, і хлівець, і криниця з накривкою, стара Волинянка, що здається назавжди спинилася серед подвір’я, і зарослий городець. Нам пощастило: у дворі двійко жінок – старша і молодша. Біля них пасеться кізочка, на ганку сидить кілька котів.
Найстарша і є господиня кордону – баба Іра.
– Ірина Панасівна Жилюк, – сміються очі. – Коли помирав мій чоловік, казав, щоб я довго тут не затримувалася. А я все топчу землю, гляджу кізочку Білочку, маю три курчки, півня і шестеро котів. Цишом тико коза і котики біля мене. Якби не молилася, не знаю, чи жила б…
Ірина Панасівна родом з с. Ростань. Вийшла заміж за лісника Петра Семеновича і ось уже 60 років мешкає у цій хатинці. Її старшому сину Івану сповнилось 60, середульшому Михайлові – 43, з ним і живе. Він ще холостякує. Не так просто у цім безлюдді знайти собі жінку. Щодня їздить на роботу. Найдальше за щастям заїхав Володя – аж у Тюмень. Ще має три дочки – Віру, Надію і Любов. Не просто було поставити на ноги шестеро дітей, та, дякувати Богу, всі живі-здорові, думка про них, а ще молитва і тримають на світі. Начальниці кордону у травні виповнилося 83. Вона ще порається на городі, садить навіть квасолю: «Так гарно родить! Такої ні в кого нема!..». Її провідує ростанський лісник Петро Семенович Мегель і ось ця світла жінка, що стоїть із кетяжками хмелю і приласкує Білочку (кізка біла, як сніг, тому й Білочка). Провідниця – своя, сільська, краснобірська. Прийшла до тітки, аби переконатися, що жива-здорова. Тут не так й багато людей, з ким би можна перекинутися слівцем чи бодай заглянути в очі. Є ще 90-річна Катерина Микитівна Нехінь. В останньої троє дітей – дві дочки і син. Син живе у Прибалтиці, але вже виробляє українське громадянство і хоче переїхати у Красний Бір, щоб доглянути стареньку матір. А в неї, у Валентини Трохимівни Прокопенко – один син Сергій, йому тридцять дев’ять років, живе у Бресті. Є сімнадцятирічний онук Кирило. Влітку навідуються у гості. Тут дуже красиво, головне ж – тихо. Всі старі хати викупили поважні люди. Серед них є навіть районний архітектор і це дає надію, що село відродиться.
Найближче від Красного Бору – білоруські села Селяхів та Приборово, трохи далі Комарівка, де народився космонавт Петро Климук. Але тепер до них не пройдеш: розділив села державний кордон. У Краснім Бору давно вже нема ні крамниці, ні клубу, ні медпункту, ані контори. Один КОРДОН. Лісовий кордон – не застава, хоча лісівники і з прикордонниками дружать, спільно вартують і державний кордон, і ліси бережуть. І ось повз їх хат і в кількох кроках від лісового кордону тепер пройде нова гравійка, якою можна буде їздити впродовж усього року.
Робимо фото напам’ять і рушаємо маршрутом майбутньої лісової дороги. Довкіл соснові бори. Лісові стежки мережать цей крайсвітній ліс. Біля котрогось перехрестя бачу годівничку: єгер зробив для підгодівлі кізочок. Натрапляємо й на сліди диких кабанів.
Як швидко сюди прийде техніка, ніхто не береться сказати. Головний лісничий й інженер лісових культур приглядаються, які дерева краще зняти, щоб розчистити простір під дорожнє полотно. Належить зробити ще багато роботи.
Цю лісову дорогу прокладають день і ніч, працюють у три зміни і я не здивуюся, якщо мені скажуть, що поки писалися ці рядки, вона вже обігнула Красний Бір, пройшла повз кордон, де живе Ірина Панасівна із сином, і крутнулась слідом за нами назад до Перешпи. Може саме цей лісовий путівець зможе врятувати Красний Бір!
Сергій Цюриць,
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: будується лісова дорога; інженер Леонід Моцюк; бульдозеристи-екскаваторники Ігор Бусько та Микола Юневич; село Красний бір; стара хатина; Ірина Жилюк; Валентина Прокопенко; лісовий кордон.

SONY DSC

SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC SONY DSC

 

 

«Лісова школа»: Студентський десант на мистецький плацдарм лісоуправління

IMG_5388…Вранці, як і обіцяв доцент кафедри лісового та садово-паркового господарства біологічного факультету Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Василь Войтюк, на подвір’я Волинського лісоуправління висадився студентський десант. На кілька годин хол й ІЕЦ ВОУЛМГ стали ще й навчальною Меккою. Це тому, що у гості до лісівників завітали студенти третіх-п’ятих курсів біологічного факультету. Усміхнені обличчя, сонячні промінчики і цікавість в очах. Багато з лісоуправлінців, дивлячись на хлопців і дівчата, згадали і власну студентську пору. Майбутні біологи, дизайнери-ландшафники та лісівники тим часом оглянули опудала лісових звірів, почули цікаві історії про зубрів і оленів, вовків і диких кабанів. А в Інформаційно-екологічному центрі ВОУЛМГ на них чекала захоплююча екскурсія лісомистецькими стежками і зустріч із начальником лісоуправління Василем Мазуриком. Серед студентів, до речі, була і його донька. Очільник лісогалузі розповів про осінні клопоти лісівників, поцікавився навчальною програмою студентів, їх уподобаннями. Хлопці й дівчата дізналися, що головний управлінець народився у с. Поліському на Старовижівщині, закінчив Шацький лісний технікум, Українську сільгоспакадемію, працював на різних ділянках у лісогалузі, а лісоуправління очолив цьогоріч. До речі, не останню роль у його виборі професії відіграв і дідусь – знаний народний майстер по виготовленню скрипок.
– Сподіваюся, частина із вас у майбутньому прийде до нас на роботу, – висловив надію Василь Васильович. – Будемо вас чекати! – і запропонував на продовження співпраці лісоуправління з біологічним факультетом наступного разу організувати поїздку до Волинського селекційно-насіннєвого центру та Звірівського мисливського господарства. Звісно, таку пропозицію усі підтримали і ми ще розповімо, як ця ідея буде реалізовуватися у життя.
А згодом відірвався від нагальних справ і начальник відділу лісового господарства ВОУЛМГ Борис Бабеляс. Цікаво розповів про діяльність провідного відділу, виробничі завдання і планові показники, своїх колег, з котрими пліч-о-пліч працює. Студенти дізналися, що він уродженець Локачинського р-ну, виростав поблизу лісочка і, зачарований його красою, вступив до Шацького лісного технікуму, а після служби в Армії поїхав ще й за червоним дипломом у Львівський лісотехнічний інститут (тепер Національний лісотехнічний університет України). Починав свою трудову діяльність робітником, був інженером, головним лісничим, директором лісгоспу і ось уже чотири роки очолює провідний відділ лісоуправління.
– Роботи багато, – зізнається, – але вона цікава.
– Чи є хоч один лісок, де б ви не побували? – поцікавилися.
– У лісах Шацького р-ну, де працював довший час, вклонився кожному дереву, – відповів роздумливо, – об’їздив і всі ліси області. Хіба у якийсь квартал не дійшов. У нашій системі 116 лісництв. Щоб їх об’їхати, року не вистачить. Я ж побував не тільки у всіх лісгоспах та лісництвах, а й підпорядкованих їм лісових масивах…
Було багато позитивних вражень від перегляду картин на лісоозерну тематику. До колекції «Волинський ліс очима художників» увійшло понад шістдесят пленерних робіт більше двадцяти художників зі всієї України. Ця унікальна колекція створювалась впродовж п’яти років у Шацькому, Ковельському і Любешівському р-нах. Всі, визнали, що художникам вдалося передати лісовий колорит, а декотрі картини просто чудові.
А ще йшлося про війни супроти лісу і його охоронців. Насамкінець усі обмінялися своїми враженнями від побачено та почутого і домовилися про наступні «творчі класи» в пенатах живої природи.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: студенти біогологічного факультету із зацікавленням слухають розповідь начальника ВОУЛМГ Василя Мазурика; спілкуються з начальником відділу лісового господарства ВОУЛМГ Борисом Бабелясом; оглядають картини; дискутують.

IMG_5392 IMG_5396 IMG_5407 IMG_5411 IMG_5403 IMG_5376 IMG_5382 IMG_5384 IMG_5400 IMG_5397

Природа Волині у фотооб’єктиві Валерія Мельника

IMG_5307У виставковому залі газети «Волинь-нова» відкрилася виставка світлин Валерія Мельника. Автор представив на огляд близько сотні світлин, героями яких є птахи, звірі, метелики, квіти… Декотрі червонокнижні, мов у театрі на сцені! Дивлячись на їх артистичний вигляд, здається, що вони кожен день дають концерти та й залюбки позують фотомитцям. Насправді, звичайній людині їх не те що сфотографувати, а й побачити майже неможливо. Щоб зробити такі фотознімки, Валерій Мельник годинами, а то й днями міг сидіти у засідках. Про це говорили на відкритті виставки його колеги по журналістському цеху і друзі – Олександр Згоранець, Феодосій Мандзюк, Віра Фамуляк-Зелінська, Валентина Штинько, Борис Ревенко, Микола Комаровський. Це дивовижна колекція, що змушує зупинятися у великому подивуванні. А на світлинах зайці, білки, їжаки, лисиці, навіть змія з піщаної нори грозиться… Дивовижні краєвиди Полісся і Волині… Ліси, озера, річки… Пори року… Талановиті, майстерні роботи. Сам Валерій про власну творчість говорить небагато, особливо ж коли стосується оцінки того чи іншого кадру. Про них має говорити серце людини… Всі присутні були вражені побаченим, визнавали, що й сам автор – як людина і творець – надзвичайно колоритна і шанована людина. Власне, про його життя творчість вже час писати нариси чи й книги. Він журналіст, краєзнавець, науковець, природолюб, літератор, фото і кіно митець, сценарист, політик, парашутист, донор, мисливець, творець творчого підприємства… Один перелік його регалій займає декілька сторінок. Спробуємо бодай про декотрі нагадати читачеві. Нам вдалося заглянути у його послужний список: «Член Національної спілки журналістів України з 1978 р. та Національної спілки краєзнавців України з 2011 р. Власний кореспондент газети «Урядовий кур’єр» у Волинській області. Понад тридцять літ присвятив охороні навколишнього природного середовища. Один із кількох українських фотографів, які постійно на професійній основі знімають дику природу. У загальнодержавній, обласній пресі та книгах опублікував сотні і сотні газетних, журнальних матеріалів та художніх творів на природоохоронну тематику. Наприкінці 1980-х організував ряд масових природоохоронних акцій – «Посади свій ліс!», «Озерні суботи», «Я допоміг зоопарку!», а також масовий рух проти бездумного нарощування потужностей ядерної енергетики в Україні. В ході останнього в умовах тоталітарного суспільства було зібрано понад 107 тисяч протестних підписів волинян. Внаслідок цього уряд відмовився від будівництва 5 і 6 енергоблоків на Рівненській атомній станції. Спорудження якої, до речі, московським проектним інститутом спочатку планувалося на березі озера Світязь, а потім було розташовано на карстонебезпечному майданчику, що прилягає до річки Стир. За активну громадську позицію обирався депутатом від виборчого округу №1 Волинської обласної ради першого демократичного скликання; під час депутатської діяльності добився рішення ради про трикратне збільшення в області заповідання особливо цінних природних територій (ПЗФ) та відновлення з метою збереження Шацького поозер’я однойменного адміністративного району. Нині його матеріали краєзнавчої тематики постійно публікуються у газеті «Урядовий кур’єр». «Природничі» світлини В. Мельника також регулярно використовують газети «День», «Волинь-нова», «Волинська газета», «Віче», «Лісовий та мисливський журнал» та інші. Автор книг «Листи молодому мисливцю» (2001 р.), «З історії охорони природи на Волині» (2002 р.), «Охорона природи на Волині» (2008 р.), «Перлина Європи – Шацькі озера» (2007, 2008, 2009 рр.), «Шацьке поозер’я» (2010), «Люблю тебе, Волинь!..» (2012 р.), фотоальбому «Заповідна Волинь» (2010), відеофільму «Зелений бастіон» (2002 р.), співавтор монографії «Літопис волинського лісу. 988 – 2004» (2004 р.), книг «Національний природний парк «Прип’ять – Стохід» (2009 р.), «Шацький національний природний парк. Історія і сучасність» (2010 р.), упорядник книги «Портрет на фоні волинського лісу» (2010 р.) У 2010 році на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та Глобального екологічного фонду підготував і випустив у світ двомовний (українська та англійська) фотоальбом «Заповідна Волинь», книгу «Шацький національний природний парк. Історія і сучасність»; на замовлення Шацької РДА – книгу «Шацьке поозер’я». У цих виданнях із маловідомими сторінками історії краю органічно поєднане відображення через фото унікального біорізноманіття і краси Волинського Полісся, проблем його збереження. За запитом Бібліотеки Конгресу Сполучених Штатів Америки, що надійшов у місію ООН в Україні, два перших видання відправлені в цю одну з найбільших книгозбірень світу. Автор персональних постійно діючих виставок фото у редакції газети «Урядовий кур’єр» та у Волинській ОДА; персональних виставок портретів волинських журналістів «За п’ять хвилин до події», «Очі волинської журналістики» та різножанрових фото серії «Зачароване Полісся» тощо. Для творчого стилю В. Мельника характерні багатолітня відданість природничій і краєзнавчій тематиці, максимально глибоке дослідження обраної теми. А ще – логічний і лаконічний виклад матеріалу гарною літературною українською мовою, дуже активне застосування у книгах ілюстрацій – як з літературних та архівних першоджерел, так і власних. При цьому його фотографії, що використовуються при верстці книг, часто не тільки несуть додаткову цінну інформацію про досліджуваний об’єкт, а й мають високу мистецьку цінність. Новаторським у творчій діяльності В. Мельника є те, що при підготовці книг про Національні природні парки – Шацький та «Прип’ять-Стохід», Черемський природний заповідник він започаткував традицію глибокого дослідження минулого територій, що набули статусу особливо цінних національного значення. На його переконання, без відновлення історії від нашарувань тоталітарної ідеології та об’єктивного відтворення минулого цих місцевостей неможливе повноцінне патріотичне і екологічне виховання майбутніх поколінь українців. Тому для відновлення історичної пам’яті народу він активно працює із першоджерелами і спеціальною літературою, а також залучає до співпраці професійних дослідників-істориків (наприклад, відомого волинського краєзнавця Олену Бірюліну). Дослідник також майстерно поєднує у своїх книгах опис минулого із сьогоденням. Валерій Мельник створив два робочих місця для випускників Луцького гуманітарного університету – молодих журналістів. І нині разом з ними поза основною роботою активно працює над створенням повного циклу (дослідження – фотозйомка – написання – верстка) випуску оригінал-макетів природничої та краєзнавчої літератури. А через випуск розроблених цією невеликою командою стендів для створення екологічних стежок, рекреаційних пунктів член НСКУ В. Мельник активно піднімає краєзнавчий та екологічний рівень відвідувачів українських лісів майже у всіх регіонах держави. Увагу туристів, зокрема, привертають інформаційно насичені екологічні стежки «Полісянка» на Шацькому поозер’ї та у Великому Кримському каньйоні, яскраві оформлювальні матеріали на рекреаційних пунктах та аншлаги у більш, як півтори сотні державних лісгоспів України. Відмінник охорони природи УРСР (1984 р.), почесний член Українського товариства мисливців та рибалок (1991 р.). Нагороджений Подякою Прем’єр-міністра України (2009 р.), Почесною зеленою грамотою облдержадміністрації (1993 р.), Почесною грамотою Державного комітету лісового господарства України (2002 р.), Почесною грамотою Волинської ОДА (2009, 2011 рр.). Неодноразово відзначався іншими відомствами за фахове висвітлення їхньої діяльності. Лауреат Міжнародного конкурсу екранних мистецтв «Кінотур-2007». В рамках Загальнонаціональної програми «Людина року Волинського краю 2010» визнаний переможцем у номінації «Професіонал року (журналістика)». Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2011 р.). Національною спілкою журналістів України визнаний переможцем конкурсу «Кращий фотожурналіст» за 2010 р. Перший лауреат Всеукраїнської премії імені академіка Петра Тронька, що присуджується Національною спілкою краєзнавців України (2013 р.). Нагороджений ювілейною медаллю «Двадцять років Незалежності України» (2011 р.). Заслужений журналіст України (2013 р.)»
До цього додамо, що створив дієву прес-службу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства – одну із найперших на теренах України, досі підтримує її і допомагає у роботі. Нова колекція віддрукована за фінансування редакції і, як пообіцяв її творець, після демонстрації «розійдеться» по кабінетах – на милування колегам. Журналістський хліб нелегкий – про це й нагадуватиме молодшому поколінню.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

IMG_5243 IMG_5245 IMG_5246 IMG_5249 IMG_5250 IMG_5252 IMG_5257 IMG_5258 IMG_5259 IMG_5260 IMG_5262 IMG_5264 IMG_5265 IMG_5263 IMG_5269 IMG_5270 IMG_5271 IMG_5272 IMG_5273 IMG_5274 IMG_5285 IMG_5289 IMG_5294 IMG_5308 IMG_5313 IMG_5314 IMG_5275 IMG_5276 IMG_5277 IMG_5278 IMG_5282 IMG_5283 IMG_5284 IMG_5316 IMG_5323 IMG_5324 IMG_5326 IMG_5327 IMG_5328 IMG_5329 IMG_5330

 

«Лісова школа»: Розвідка боєм

IMG_5336Вчора на День кафедри лісового та садово-паркового господарства біологічного факультету до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки завітали головний лісничий Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Шеремета і головний спеціаліст відділу лісового та мисливського господарства управління Володимир Неводнічик. Ознайомившись із науковими і навчальними лабораторіями та прочитавши лекцію для третьокурсників, лісівники запросили кафедристів до лісоуправління. І ось сьогодні вже студентки-другокурсниці Анна Радчук та Оксана Сіжук разом з доцентом Василем Войтюком зробили візит у відповіді. Гості ознайомилися з дендропарком лісоуправління, оглянули кабінети, де працюють лісоуправлінці, оглянули виставку картин та музей волинського лісу. Дізналися багато цікавого як про лісову справу, так і пленерне мистецтво, яке започаткував на Волині голова обласного відділення Українського Фонду Культури Геннадій Сарапін. Олександр Боровицький розповів діяльність волинських лісівників, зокрема й новітню техніку та електронний облік деревини. А потім відбулася цікава дискусія про роль лісів у житті людини.

– Це була тільки розвідка боєм, – пожартував Василь Петрович. – Завтра чекайте уже всіх студентів нашої кафедри.

А чом би й ні. Тож завтра у «Лісовій школі» відбуватимуться не лише цікаві заняття, а й зустрічі з лісоводами.

Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: розвідка боєм.

IMG_5348IMG_5359IMG_5360IMG_5357IMG_5361IMG_5356IMG_5362

IMG_5364

 

Лялька з ріжками

козеня 001Дивну знахідку виявив нещодавно Олександр Демчук із Рожищенського р-ну.
Коли в урочищі Хвоїна чоловік узявся вкосити сіна, у траві знайшов… дитинча дикої косулі. Маленьке та безпомічне, воно не мало сили навіть на ноги зіп’ястися. А мами поруч не було. І що тут удієш? На руки – та й додому.
Що вже було радості у Демчукових дітлахів! Це ж як жива лялька, тільки із ріжками. І дуже схоже на мультяшного героя з «Оленятка-Бембі». Тому Сашко та Віка назвали знахідку американським словом «Бембі».
Щоб погодувати маля, 5-класник ходив до сусідської кози. А сестра-третьокласниця заливала їжу у пляшечку. Позаяк пити дитинча не вміло, то в ротик йому давали соску (десь на горищі знайшли).
Мале та наполохане Бембі боялося всіх, окрім Сашка та Віки. Тому перших два тижні з ними днювало й ночувало, навіть із дитячих обіймів не пручалося.
Людська доброта й козяче молоко зробили своє діло. Бембі тепер уміє цілуватися зі своїми благодійниками. Йому дали ордер на нове житло. Тож нині в сусідах – корова та свині. І молочко – тільки на десерт.
А коли Бембі стане благороднею косулею, Сашко та Віка хочуть оселити тваринку у справжній зоопарк.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.
“Волинська газета», №42 від10-16. 10. 2014

козеня 003

Попередили браконьєрку

IMG_2038На Покрову рейдова бригада лісівників та самооборони попередила браконьєрку. А розпочалося усе з дзвінка.
– У наш відділ охорони та захисту лісу зателефонував невідомий і повідомив, що на кукурудзяному полі між селами Бережанка та Шклінь невідомі роблять облаву на дикого звіра, – розповідає директор ДП «Горохівське ЛМГ» Леонід Семенюк. – На місце події одразу виїхала рейдова бригада.
На кукурудзяному полі тим часом йшла косовиця, комбайн нарізав покоси. Коли рейдова бригада ДП «Горохівське ЛМГ» у складі її директора Леоніда Семенюка, головного лісничого Володимира Супруна та головного інженера охорони та захисту лісу Віталія Пивовара прибула на поле, виявила там людей зі зброєю. Це було несумісним ні з кодексом мисливця, ні тим паче з правилами полювання. То ж природоохоронці викликали наряд міліції, а самі тим часом затримали горе-полювальника. Ним виявився луцький бізнесмен Петро Г. У нього вилучено гладкоствольну мисливську рушницю ІЖ-18Є. На той час на місце події слідом за працівниками райвідділу міліції з Луцька прибули працівники Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Валерій Кропива з колегою та представник Волинської самооборони, член координаційної ради люстраційного комітету області Анатолій Сковера.
– Винуватець порушив усі відомі правила полювання, але не бажав цього визнавати, – каже Анатолій Гнатович. – Навіть погрожував членам рейдової бригади.
За фактом незаконного полювання складено протокол. Мисливську рушницю вилучено й передано у райвідділ міліції. Порушнику правил полювання доведеться сплатити штраф. Природоохоронці вважають, що їх своєчасне втручання вберегло не лише життя дикому звіру, а й частково репутацію самого бізнесмена і його статки, бо інакше сума відшкодувань і штрафу була б в рази більшою. При цьому зазначають, що це не перший випадок, коли оперативні дії працівників державної лісової охорони лісоуправління та лісомисливських господарств, самооборони та Громадської ради, що діє при ВОУЛМГ, упереджують браконьєрку на парнокопитних. Питання, чи варто людям з достатком у такий скандальний спосіб «привертати увагу» до свого бізнесу і способу життя, наразі лишається без відповіді.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Сергій ВОВК: Тримаємо курс на розвиток підприємства

Так нині про свою роботу очолюваного лісового господарства «Камінь-Каширськагроліс» говорить директор  Сергій Вовк. «Переживаємо складні часи як для господарства, так і держави вцілому. Але сьогодні колектив конкретно визначився щодо орієнтирів у своїй  роботі і впевнено тримає поставлені  перед собою  цілі.»

  — Перейшовши до відомства Державного агентства лісових ресурсів України та відповідно до структури Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, ми пережили переломні і болючі моменти в роботі, — відверто висловлюється директор ДП «Камінь-Каширськагроліс» Сергій Вовк. —  Але завдячуючи орієнтирам,  підтримці та чітким завданням  керівництва ВОУЛМГ ми змогли визначитися у головних напрямках роботи  підприємства. І на сьогодні, про що надзвичайно приємно констатувати, ми вже маємо перші позитивні зміни.

Наприклад ми почали упевнено вводити в свою роботу систему електронного обліку деревини. Прийняли в штат компетентного спеціаліста, придбали відповідні програми.  Також  перейшли на сучасну систему бухгалтерського обліку.

Хочу зазначити, що на сьогодні наш лісгосп  не має заборгованості  по зарплаті та інших видах платежів. Приємно і те, що спостерігається  тенденція до зменшення і по кредиторській заборгованості. У зв’язку із цими всіма змінами у нас на рахунку вже є вільні кошти, які ми можемо вкласти у розвиток підприємства. Зокрема плануємо закупити для господарства новий трактор. Плануємо закупити також шість комплектів (для потреб лісництв підприємства) електронного обліку.

— Переживати позитивні зміни завжди  радісно,  але ж є,  мабуть,   і недоліки. Це  закономірно, адже відомо, що робота у лісівників нелегка.

— Так, недоліки є. Спостерігаються вони, скажімо, у плані лісозаготівель і переробки. У плані відбору цінних асортиментів лісових порід маємо недостатньо досвіду. Хоча разом із тим стараємося, відбираємо цінні породи відповідно до лісового Законодавства, потреб нашого лісового господарства.  Нині у повсякденній  роботі не шкодуємо ні свого часу, ні зусиль, йдемо на радикальні, інколи не популярні і не зовсім комусь до душі рішення. Але ці рішення у першу чергу направлені тільки на користь господарству. Держава дала нам ресурс, значить ми повинні його не лише оберігати і раціонально використовувати, а й примножувати.   А задля цього йдемо на усе, аби краще модернізувати цей процес.

— Сергію Івановичу, поділіться деякими планами,  які зовсім не за горами…

— У наступному році плануємо практично підійти до питання будівництва контори лісгоспу. Це також вагоме завдання, якщо ми    хочемо залишити після себе гарний слід нашим нащадкам.

А взагалі ми поставили перед собою багато першочергових і важливих завдань. Усі вони стосуються охорони і примноження лісових багатств  краю. Дуже приємно, що й самі люди також почали ставитися до лісу з повагою. Часто об’їжджаю ввірену територію і на  моє велике здивування  уже рідше натрапляю на сліди безкультур’я. Поряд із подіями в країні людей, як ніколи раніше до цього часу, сколихнула хвиля патріотизму. Очевидними є  зміни у ставленні людей до природи. По-суті усі ми – і лісівники, і прості люди — виконуємо спільне завдання – бережемо і відтворюємо основну економіку поліського регіону – ліс.

— А чи допомагаєте людям, коли вони звертаються за посильною допомогою?

— Можу вас запевнити, що це повсякденна наша робота. Життя настільки непередбачуване, що може статися що завгодно і з ким завгодно. Ось не так давно до лісгоспу звернулися  люди, у котрих вогонь повністю понівечив житлові будинки. Практично сім’ї  залишилися без даху над головами. Це біда. І ми, лісівники, звісно не відмовили, а допомогли.

Поряд із цим варто зазначити і те, що  наш лісгосп активно підключився до завдання, яке поставило перед лісівниками Волині лісоуправління — безкоштовне забезпечення дровами паливними сімей  загиблих, поранених та призваних учасників АТО. На сьогодні ми завезли дров згаданим категоріям близько 250 м3.  Як завше у полі зору тримаємо і тих, хто належить до традиційних пільгових категорій населення – одинокі, малозабезпечені та ін. Ми не забуваємо, — що держава це і є народ, про який ми зобов’язані дбати.

— Цікавить фінансова спроможність підприємства у плані заробітних та інших виплат працюючим.

— На сьогодні  середня заробітна плата працюючих лісгоспу  складає 2800 грн., а у вересні – піднялася до  3000 грн. Вважаю, що це хороші показники. Але не стоїмо на місці, рухаємося далі. До Дня лісівника ми виплатили 160-ом працюючим по 400 гривень матеріальної допомоги. Визначили і кращі лісництва, за що переможці також отримали грошові премії. Одне слово, робимо конкретні кроки для стимулювання праці працівників лісгоспу.

Та якщо сказати чесно, то багато із моїх колег є такі, про котрих один великий мислитель висловився так: «Лісівник – це передусім стан душі».  Ці люди буквально живуть лісівничою справою. І це не може не радувати.

Я впевнений, що усе намічене ми здійснимо. Користуючись нагодою, дуже дякую начальнику  ВОУЛМГ Василеві Мазурику, його заступникам т іншим працівникам лісоуправління за підтримку роботи нашого колективу. Завдяки цій підтримці ми впевнено тримаємо курс на розвиток підприємства.

Розмову вела Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. 

С.И.Вовк 1