Серед густого лісу загубилося невеличке село з такою осяйною назвою – Світле. Ліс для його мешканців був захисником і годувальником. Могутніми зеленими грудьми ставав насупроти злих вітрів, спиняв шалені танці зимових завій. Невеличкі сільські оселі тулилися до нього, довіряли і любили.
В одній із них зростав хлопчик, якого батьки назвали Валерієм. З дитинства не знав, що таке байдикування, бо був найстаршим з чотирьох дітей у родині. Доглядав менших братиків, біг допомагати неньці «у ланку». Маючи вільну хвилинку, поспішав до батька Павла, що повертався з лісу. Продовжити читання→
Майстра лісу у ДП СЛАП «Рожищеагроліс» Андрія Олексюка сміливо можна назвати прикладом справжнього господарника – лісу. Андрій Васильович народився в с. Березолуки Рожищенського р-ну. Люблячий чоловік та турботливий батько трьох дітей. Користується повагою серед односельчан. З 1995 р. присвятив своє життя Рожищенським лісам.
Поклик лісу Сергій Янчук – нині майстер лісу Забузького лісництва ДП «Прибузьке ЛГ» – вловив душею ще в дитинстві, напевне, це був, мов клич роду. Адже тільки недавно пішов на пенсію з Шацького держлісгоспу його батько Олександр Данилович.
Директор державного підприємства «Городоцьке лісове господарство» Віктор Данилюк упевнений: ніяких секретів успіху насправді не існує. Бо ж хіба той факт, що для цього треба багато і самовіддано працювати, то велика таємниця? Але секрети у його роботі, як виявилося під час розмови, все ж є.
Із Володимиром Литвинюком – майстром лісу Головненського лісництва ДП «Любомльський лісгосп» розмовляємо на лісових теренах, де він господарює. Лісівник відповідально і дбайливо піклується про свій обхід, плекає кожен його куточок, оживляє кожну місцинку. Своїми надбаннями та результатами праці залюбки ділиться із нами. Під час бесіди мимоволі вловлюються його риси характеру, які і відмінно слугують йому у роботі – чіткість, принциповість, впертість. Та втім і гумор у розмові не рідко злітає з уст. Володимир Федорович у лісовій галузі пропрацював понад 30 років, близько 20 – у Любомльському держлісгоспі. Твердо знає, що успіхи та хороша репутація у майстра лісу тоді, коли він на своєму місці, або, як кажуть, своєї справи майстер. Проте, віднікуючись, скромно каже, що «писати про мене нема що, є молоді, а їм я можу хіба бути за приклад і переконати, що, якщо захотіти, то можна зробити все».
Волинянин Богдан Білітюк уже давно повернувся до звичного нам життя – у «цивілку», як часто кажуть хлопці, котрі добре знають, що таке спати під звуки градів, ховатися в окопах, прощатися з загиблим товаришем і мріяти про те, як удома дружина готує борщ. 
Не знаю, який армійський позивний був у військового Андрія Молошика, та переді мною він завжди з’являвся несподівано.