Серед густого лісу загубилося невеличке село з такою осяйною назвою – Світле. Ліс для його мешканців був захисником і годувальником. Могутніми зеленими грудьми ставав насупроти злих вітрів, спиняв шалені танці зимових завій. Невеличкі сільські оселі тулилися до нього, довіряли і любили.
В одній із них зростав хлопчик, якого батьки назвали Валерієм. З дитинства не знав, що таке байдикування, бо був найстаршим з чотирьох дітей у родині. Доглядав менших братиків, біг допомагати неньці «у ланку». Маючи вільну хвилинку, поспішав до батька Павла, що повертався з лісу. Продовжити читання→