«Ліс швидко стає звичкою», – спадкова ліснича з тридцятилітнім стажем

Ковельське лісництво зустрічає нас вже по-справжньому осінньою прохолодою і теплими спогадами жінки, що з шкільних років працює у лісі.

Косовська Тамара Пилипівна – особлива героїня проекту «Лісівники Волині. Портрет у деталях». У Ковельському лісництві, що входить до ДП «Ковельське лісове господарство», вона працювала все своє життя. Окрім відданої роботи у лісі, жінка виховувала дітей і знаходила час на виступи у селах з п’єсами та гуморесками.

Починаємо нашу розмову у розсаднику. Тут ростуть рослини, які згодом будуть прикрашати двори шкіл, садочків, різних державних установ. Раніше на його місці був старий сад, але Тамара Пилипівна його викорчувала і посіяла конюшину. Коли жінка пішла на пенсію, тут зробили розсадник.

Раніше на місці розсадника був старий сад

Раніше на місці розсадника був старий сад
 
 

Тамара Пилипівна народилась 1957 року у селі Волошки, що у Ковельському районі. У лісі була з самого малечку, бо батько і всі дядьки працювали лісниками. Навчалась у Ковельському професійно-технічному училищі № 5 на столяра.

Після закінчення училища, коли батько пішов на пенсію, їй запропонували його місце .

«Тато був неграмотний, я вела всю документацію зразу після школи. Я і ліс відправляла, і все рахувала», – говорить жінка.

Батько допомагав молодій дівчині адаптуватися в ролі лісничої, разом вони об’їжджали території (її ділянка займала 659 га). Мати також не була проти такої доньчиної професії: і допомагала з усім, і гостей приймала.

Після смерті тата (лісничій було тоді 25), вся робота перейшла на неї. Говорить, що складно було і буде завжди, але постійно зі всім справлялась, не було ситуацій, з яких не могла б знайти виходу.

«Була бригада хлопців, які завжди мені допомагали. Та й люди у селі мене слухали. Піду в село, попрошу 30 чоловік культуру покосити, вони завжди погодяться і зроблять», – додає жінка.

Головний ліс різали, потім засаджували молодими культурами, найбільше дубовими, говорить ліснича. Зараз молодим дубам по 20-30 років. На бідних ґрунтах садили березу, сосна теж добре росте на таких, а на кращих – дуб. За ним доглядали особливо ретельно, змалечку косили від інших культур та бур’янів, щоб краще ріс. Косили вручну мечами (такі великі ножі).

 
 

«Робота для жінки була не легка, але вона її любила», – говорить Карпук Олександр Борисович, лісничий Зеленівського лісництва, працював в одному лісгоспі з Тамарою Пилипівною.

Карпук Олександр Борисович

Карпук Олександр Борисович
 

Поблажок жінка не отримувала та і не хотіла. Робили всі однаково, мали план, який виконували нарівні. За хороші результати платили премії, а за невдачі отримували на горіхи від керівництва, опустивши голови, згадує лісівчиня з усмішкою. Працювали і на вихідних, і вночі, в мороз, дощ. В тяжких чоботях обходили території, не зважаючи на температури і умови.

Читайте також:

«Має працювати в лісі той, хто тут живе», – майстер лісу з Липного

«Після АТО ліс допоміг мені адаптуватися до нормального життя», – помічник лісівника Андрій із Торчина

Боролася ліснича і з крадіями. Але, за її словами, це були лише одинокі випадки. Тоді ловили і штрафували порушників.

«Приїду в лісництво і прошу в директора: «Та не штрафуйте ви сильно, прилякайте трошки, бо ж мені завтра до нього йти просити, щоб допоміг щось, прокосити культури чи сіно заготовляти. Де я тоді буду брати людей?» – згадує жінка.

 

Відданою і чесною роботою протягом усього життя Тамара Пилипівна завоювала повагу і любов місцевих жителів. Тут її всі знають та не залишать у біді.

«Коли робили моїй дочці операцію на серце, то люди передавали гроші з таких сіл, що я їх не знаю.Так я здружилася з людьми і так жила», – зі сльозами на очах розповідає колишня ліснича.

Тамара Пилипівна змолоду ходила на полювання, батько навчив стріляти, мала власну рушницю, була членкинею Українського товариства мисливців і рибалок (УТМР). Але за все життя лише раз вполювала зайця, більше звірів не стріляла, лише спостерігала.

Читайте також:

«Дерева потрібно любити. Це головне», — лісівчиня Вікторія з Рожищ

«Такого лісу немає в області, як мій обхід», – найстарший лісівник Волині

Багатогранна особистість

В молодості Тамара Пилипівна розповідала гуморески, вела різні концерти, їздила виступати по селах, брала участь в постановці п’єс, розповідає, що грала Галю у п’єсі «Назар Стодоля».

Зараз готується до Дня села, що відбудеться 16 вересня, буде розказувати на святкуванні гумореску.

Також раніше вирізала на дереві картини. Каже, що багато їх зараз на горищі, припадають пилом.

Картина, вирізана лісничою

Картина, вирізана лісничою
 

З 2011 року ліснича на пенсії, пішла у 55 років, бо здоров’я стало підводити, робота в лісі дає про себе знати:

«Директор тримав дві години в кабінеті, допитував, що сталося, чого я кидаю, чи хтось образив? – Ні, я вже не маю здоров’я, болять ноги, спина».

Зараз Тамара Пилипівна живе у селі Воля Любитівська Ковельського району. На пенсії відпочиває, допомагає дітям, доглядає внуків, тримає господарство.

Має дві дочки – Валентину і Наталю та двох синів – Романа і Петра. Ніхто з дітей не пішов працювати до лісу, проте всі його дуже люблять і постійно туди їздять.

Дім лісничої у Волі Любитівський

Дім лісничої у Волі Любитівський
 
Тамара Пилипівна з внучкою

Тамара Пилипівна з внучкою
 

«Хотів працювати у лісі, стажувався, мав ставати на цю роботу, але не вийшло, пішов у механіки. Та все одно тягне до дерева, займаюсь зараз столярством. Ця любов у генах», – розповідає наймолодший син Петро.

Він також полює, влітку на пернатих, взимку на пухнастих.

Ліворуч син Петро

Ліворуч син Петро
 

Тамара Пилипівна постійно ходить до лісу просто для прогулянки, по гриби, бо він увійшов у звичку.

«Я виросла в лісі. І діти мої тут теж виросли. Люблю ліс за все», – додає на завершення жінка.

 
 
Гібіскус

Гібіскус
 
 
 
 

Спілкувалась Іванна МАСЯК

Фото Олесі САЄНКО