Кращі лісівники Ківерцівщини: Єдиний лісничий, що живе та працює в лісі

IMG_5515
Валерій Васюра – лісничий Копачівського лісництва державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство». Він народився в далекому 1959 році в сім’ї старшого майстра лісу Ківерцівського держлісгоспу Володимира Івановича Васюри. Після закінчення Березнівської лісової школи в 1978 році був розподілений на роботу в рідний лісгосп на посаду майстра лісу Озденіжського лісового урочища. Можливо, тоді він ще не повністю усвідомлював, що це стане його подальшою долею. В той час разом із сім’єю жив на лісовому кордоні неподалеку села Озденіж Рожищенського району.
З часом Валерій, працюючи майстром лісу, успішно закінчив Кременецький лісотехнічний технікум, одружився, поряд із старим кордоном, серед лісу, побудував новий лісовий кордон. Разом із дружиною Валентиною виховали трьох дітей. До речі, один із синів Валерія – Сашко перебував на Сході України в зоні АТО. На радість батьків, друзів та знайомих на даний час знаходиться в заслуженій відпустці.
Спочатку ліси, де працював Валерій, належали до Ківерцівського лісгоспу, потім перейшли до Луцького лісництва Луцького держлісгоспу. В 2008 році було створене Копачівське лісництво державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство». Валерій Васюра став його першим лісничим, де і працює понині.
Копачівське лісництво було створене по так званому «польському варіанту». Площа лісництва складає 1895 гектарів, в штаті лісництва – лісничий та два його помічники. Незважаючи на це, лісничий успішно організовує роботи по посадці лісових культур та догляду за ними, рубками догляду в молодняках та на головному користуванні, охороні та захисту лісу.
Так протягом останніх трьох років Копачівським лісництвом створено 44 гектари лісових культур. Це культури посаджені на суцільних зрубах лісництва та землях запасу сільських рад. Слід відмітити, що Копачівське лісництво межує із зоною Брищенського сміттєзвалища, тому з метою захисту місцевого населення, що межує з цим неблагополучним екологічним об’єктом, вирішено створити природну буферну зону із лісових насаджень сосни на землях запасу Рокинівської селищної ради.

IMG_5520 копияВ рамках проведення всеукраїнської акції «Майбутнє лісу у твоїх руках» силами працівників державного підприємства «Ківерцівське лісове господарство», учнівської молоді, вчителів, народних депутатів різних рівнів, представників органів місцевого самоврядування, громадських організацій та ЗМІ протягом останніх декількох років було посаджено сотні тисяч сіянців та саджанців. Загалом в цій зоні було посаджено лісові культури сосни звичайної на площі 35 гектарів. В цілому роботами по посадці лісових культур та в подальшому доглядами за ними керував лісничий Валерій Васюра.

IMG_5535 копияНещодавно Валерій Володимирович Васюра відмітив свій 55-ти річний ювілей. Його звитяжну працю відмітили не тільки адміністрації Ківерцівського лісгоспу та Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства. Цьогоріч Кабінет Міністрів України за сумлінну та добросовісну роботу в системі лісового господарства з нагоди Дня працівника лісу нагородив Валерія Васюру Почесною Грамотою з врученням пам’ятної відзнаки.
Петро Романуха,
інженер охорони і захисту лісу ДП «Ківерцівське ЛГ»
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

IMG_3568[1]

IMG_5228

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усі ми прагнемо миру

Не на словах, а на ділі, кажуть люди, потрібно доводити свою небайдужість до сьогоднішніх подій в країні. Бо ж усі ми прагнемо миру, незалежності, хочемо жити під чистим голубим небом. Допомога українській армії від багаточисельного колективу лісівників Волині – дуже вагома. Природоохоронці намагаються власними силами збирати гуманітарну допомогу у вигляді продуктів харчування (столових буряків, картоплі, капусти, тушонки, різноманітної консервації, соків, круп, макаронних виробів).  Допомагають грошима, пиломатеріалами, автомобілями, пальним тощо. Також на зібрані кошти закуповують військове спорядження.

(На фото:  головний лісничий ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» Василь Фіц, водій держлігсопу Іван Сидорчук відвідали Валентина Мальчука)

валентин

Постійно тримають зв’язок зі своїм колегою Валентином Мальчуком  з села Бузаки Камінь-Каширського району, який нині військовозобов’язаний і  перебуває у Яворівському навчальному центрі, що в Львівській області, на кордоні з Польщею, працівники державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство». Днями вони відвідали його, а разом з собою привезли спорядження (бронежилет), їжу, автослюсарні інструменти та приладдя, інші необхідні речі.

Відверто кажучи, Валентин ледве стримував сльози, коли побачив як на подвір’ї  пропускного пункту частини на нього чекають його земляки. Він був до глибини душі схвильованим. Адже працівники держлісгоспу здолали велику відстань, аби його відвідати, передати привіт від рідних, друзів, знайомих, колег по роботі, підбадьорити, що усі ми чекаємо на його повернення.

— Дуже сумую за рідними, друзями, колегами. Та тут всі, зрештою, сумують за своїми родинами. Та якщо Україна довірила мені такий обов’язок, значить я  зобов’язаний його виконувати, — сказав Валентин.  Він розповів, що упродовж місяця його побратими по службі, які приїхали з усіх куточків України, по справжньому замінили йому сім’ю.  Із багатьма з них він дуже здружився. Пообіцяв, що підтримуватиме з ними теплі стосунки після закінчення усіх цих невтішних подій. Та особливо відчутним в його розповіді було велике і непереборне бажання якнайшвидше приступити до роботи в лісовому господарстві. «Хочу щоб події на Сході нарешті вирішилися, але … мирним шляхом».

* * *

Активно допомагати військовим в зоні АТО підключився колектив ДП «Любешівагроліс» під проводом директора Віктора Симоновича (в центрі фото, що внизу). Як розповів Віктор Петрович,  за дорученням Волинського ОУЛМГ, на прохання начальника Василя Мазурика два рази лісівники доставляли пиломатеріали у Володимир-Волинський. За зібрані колективом лісгоспу кошти (9 тисяч гривень) та  спільно за виручені любешівським майданом гроші було закуплено і  відправлено в зону бойових дій тепловізора.

— Зібрали, — продовжує Віктор Петрович, — головний спеціаліст і директор – дводенний заробіток, а всі решта працюючих – одноденний заробіток, та закупили свіже м’ясо. Працівники консервного цеху лісгоспу переробили його на тушонки.

Кількома траншами відправляли військовим соки, кабачки, огірки, картоплю, моркву, столові буряки…Одне слово — допомагають, чим можуть. “Адже все це, зазначив Віктор Симонович, заради миру.”

любешив

Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

 

 

 

На вересневій колегії Держлісагентства України розглянули кадрове забезпечення підприємств галузі

Колегія 125 вересня в Держлісагентстві України відбулося засідання колегії під головуванням Валерія Чернякова, очільника лісової галузі, та за участю керівників обласних управлінь лісового та мисливського господарства, представників установ, організацій безпосереднього підпорядкування.
Активне обговорення порядку денного колегії розпочала заступник начальника Управління кадрового забезпечення, організаційної роботи та міжнародних відносин – начальник відділу Алла Святецька.
Виступаюча ознайомила присутніх із станом роботи кадрового забезпечення галузі. Зокрема, повідомила про кількість працюючих на підприємствах Держлісагентства України, наявність фахової освіти в працівників, віковий склад директорського корпусу, рівень скорочення, підвищення кваліфікації співробітників, профорієнтаційну роботу.
Враховуючи вищезазначене, на підприємствах галузі постійно проводиться робота з покращення якісного складу керівних працівників і спеціалістів, з організації підготовки та підвищення кваліфікації кадрів та професійної орієнтації, яке здійснюється на базі Укрцентркадриліс та його філій – Чорноліської лісної школи та Карпатського регіонального навчального Центру. Для вивчення передового досвіду проводяться виїзні заняття працівників підприємств, головних спеціалістів та спеціалістів на передові підприємства галузі.
Також виступаюча наголосила на тому, що керівники територіальних органів управління мають зобов’язати державні підприємства внести зміни в колективні договори, з метою виплати середньої заробітної плати за рахунок підприємства неповнолітнім дітям загиблих працівників до настання ними 18-річного віку, та членам їх сімей, що були на утриманні загиблого.
З питання про формування деревостанів при здійсненні рубок формування і оздоровлення лісів у Львівському і Харківському обласних управліннях лісового та мисливського господарства доповіли: перший заступник начальника Львівського ОУЛМГ Анатолій Дайнека та начальник Харківського ОУЛМГ Борис Білоус.
Фактичні щорічні обсяги рубок формування і оздоровлення лісів становлять відповідно по Львівському та Харківському обласних управліннях лісового та мисливського господарства за площею 18,1 і 11,2 тис. га та запасом 543,7 і 369,7 тис. куб. м.
При рубках формування і оздоровлення лісів щороку охоплюється близько 4% вкритих лісовою рослинністю земель та заготовляється 44% ліквідної деревини у Львівському і відповідно 4% та 85% у Харківському обласних управліннях лісового та мисливського господарства.
Анатолій Дайнека під час свого виступу наголосив на найбільш актуальній проблемі лісового господарства Карпатського регіону Львівської області – всиханню ялинників.
Площа всихаючих ялинових насаджень в гірській частині області на кінець 2013 року склала 19,5 тис. га. В насадженнях спостерігається в основному групове (сухостійні дерева зустрічаються групами до 10 дерев) та куртинне всихання (всихання дерев куртинами до 0,25га) відповідно 64% та 35% від площі всихаючих насаджень.
З цього приводу лісівники Львівщини повинні якнайшвидше вирішити питання по заміні всихаючих похідних смерекових лісів на корінні ялицево–букові ліси.
«З метою напрацювання стратегії господарювання в ялинових лісах, прийняття виважених рішень стосовно вирішення вищезгаданої проблеми, недопущення у подальшому втрат деревини необхідно прийняти Державну програму по ліквідації всихання ялинових насаджень та відновленню корінних деревостанів у Карпатському регіоні із забезпеченням джерел фінансування», – зазначив у виступі Анатолій Дейнека.
Окремо колегія звернула увагу на дотримання вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», до якого протягом поточного року 9 разів вносились зміни. Мається на увазі віднесення всіх посадових осіб, юридичних осіб публічного права до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.
Тобто, всі посадові особи державних лісогосподарських підприємств та інших підприємств галузі після набрання чинності змін до Закону про корупцію стали суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.
Зауважуємо, що раніше під прес антикорупційного законодавства на 100 % підпадали тільки ті посадовці галузі, які отримували заробітну плату за рахунок бюджетних коштів. Зараз всі посадові особи галузі мають однаково відповідати перед законом у випадку порушення антикорупційних обмежень (Див. додаток).
Прес-служба Держлісагентства України

Додаток: Як ці обмеження повинні діяти на практиці ?
1. Всі посадові особи всіх лісгоспів та установ сфери управління Держлісагентства не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні підлеглих осіб, адже це створює конфлікт інтересів. Згідно ст. ст. 9, 14 Закону про корупцію, про конфлікт інтересів посадовці зобов’язані письмово повідомити керівника підприємства.
Звертаємо увагу, що за неповідомлення безпосереднього керівника про наявність конфлікту інтересів тягне за собою відповідальність за корупційне правопорушення, передбачене ст. 172-7 КУпАП. Отже, ігнорування цієї вимоги може призвести до того, що при найближчій перевірці лісгоспу правоохоронці складуть протокол та посадову особу, яка не повідомила директора лісгоспу те, що її близька особа (визначення надається у ст. 1 Закону про корупцію) працює у її підпорядкуванні.
Крім того, закон про корупцію (стаття 9) встановлює такі обмеження для посадових осіб держлісгоспів:
1) заборона брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких осіб;
2) заборона у будь-який інший спосіб впливати на прийняття рішення призначення на посаду близьких осіб;
3) заборона мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких осіб або бути безпосередньо підпорядкованими близьким особам;
4) обов’язок вжити заходів щодо усунення ситуації безпосереднього підпорядкування у 15-денний строк;
5) якщо вказана вимога у зазначений строк не була добровільно усунута, закон запроваджує обов’язок протягом одного місяця з моменту виникнення ситуації безпосереднього підпорядкування:
– перевести на іншу посаду таку особу, щоб виключити ситуацію безпосереднього підпорядкування, або
– у разі неможливості переведення, звільнити таку особу із займаної посади.
Відтак, рекомендую всім посадовцям, які мають у підпорядкуванні близьких осіб, уважно ознайомитись з вказаними нормами і вжити заходи, які вимагає Закон.
Виключення Закон про корупцію (стаття 9) робить тільки для тих посадовців лісгоспів, які працюють у сільській місцевості та у гірських населених пунктах. Зверніть увагу: це означає, що якщо лісгосп зареєстрований у селі і всі лісництва також розташовані у сільських населених пунктах, то посадовцям цих підприємств не варто хвилюватись про усунення своїх близьких родичів з підлеглих посад – закон їм це не забороняє.
Всім посадовим особам всіх лісгоспів та установ заборонено приймати дарунки від юридичних та фізичних осіб за таких умов:
1) за ухвалення рішень, вчинення дії чи бездіяльності в інтересах дарувальника;
2) за посередництво при сприянні в ухваленні рішень, вчиненні дій чи бездіяльності іншими посадовими особами та органами влади в інтересах дарувальника;
3) від осіб, які перебувають в підпорядкуванні.
Іншими словами, посадовець немає права одержувати за виконання покладених на нього службових обов’язків, будь-яку іншу винагороду, ніж передбачена законодавством про оплату праці. Ці заборони є абсолютними, тобто вони в жодному разі не повинні порушуватись. Їх порушення тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст. 172-5 КУпАП. Нагадаємо, що вчинення корупційного правопорушення тягне за собою не тільки штраф у 510-850 грн., але й звільнення з роботи і внесення у відповідний державний реєстр. Останні санкції здатні значно зіпсувати ділову репутацію посадовцю, ніж сплата штрафу.
Звісно, є обмеження при одержанні подарунків, які полягають у наступному: (стаття 8 Закону про корупцію):
1) Дарунки повинні бути в межах загальновизнаних уявлень про гостинність та пожертви.
2) Вартість таких дарунків (пожертв) не перевищуватиме 50 % мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунку (пожертви) одноразово. Станом на 01 січня 2014 року ця сума становить 573,5 грн.

Дикий кабан у багажнику «опель-кадета»

На свято Чесного Хреста, яке відзначають 27 вересня, православні збираються по храмах для молитов та славлення Бога. Навіть діти знають, що цього дня в ліс ходити заборонено, бо, за переказами, вужі та гадюки готуються під землю на зимівку. Про це написано чимало легенд, ходить безліч усних розповідей. Навіть затяті грибники воліють цього свята залишатися дома. Але трапляються й такі, на кого ні священні писання, ні народні передання, ані конкретні українські закони не діють. Мабуть, саме до таких «винятків» належить і житель с. Бірки Любешівського р-ну Валерій С. Прихопивши рушницю, цей сорокарічний чоловік на своєму «Опелі-кадеті» подався до лісових масивів Великоглушанського лісництва. Там влаштував сафарі на дичину. Постріли браконьєра почули члени рейдової бригади, які саме перебували неподалік.
– Близько 17 год. пролунало кілька пострілів, – розповідає головний лісничий ДП «Любешівське ЛМГ» Олександр Шумік. – Ми рушили у той бік, а невдовзі побачили й саму автівку, що їхала назустріч. На вимогу зупинитися, водій тільки піддав газу.
Почалася погоня. «Опель-кадет» петляв лісовим путівцем, мов який шумахер. Стало зрозуміло, що це хтось із місцевих, оскільки добре знає лісові дороги. Але вже при в’їзді у село браконьєра підвела техніка: машина поламася. Тут і наздогнали її члени рейдової бригади. При огляді автівки виявлено двоствольну мисливську рушницю ІЖ-58, у багажнику лежав підстрелений дикий кабан. Власник автівки не відпирався: «На браконьєрку підбив лихий…» Чоловік запізніло розкаювався у скоєному. Прикро, що цим горе-полювальником виявився далеко небідний сільчанин, у якого є що їсти і пити, до того ж – член УТМР, який добре знає, коли і де можна полювати. У нього конфісковано рушницю та набої. Браконьєру доведеться відшкодувати понад 10 тис. грн. збитків, завданих мисливському господарству ДП «Любешівське ЛМГ». Чи позбавить УТМР його мисливського квитка і права брати участь у полюваннях цивілізованої громади, дізнаємося згодом.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Браконьєрка на лося

Після першої дня пролунав телефонний дзвінок з с. Забужжя: «У лісовому масиві поблизу хімскладу чутно гавкіт собак, вже пролунало чотири постріли, іде загінка на звіра». Із Любомля одразу ж виїхала оперативна група у складі начальника відділу дозвільної зброї Любомльського райвідділу УМВС Святослава Богдана, директора ДП «Прибузьке ЛГ» Григорія Ющука та мисливствознавця ДП «Любомльське ЛГ» Ростислава Петрука. На місці їх вже чекав єгер районного УТМР. Долучилися до розслідування і працівники районної прокуратури. Природоохоронці заходилися шукати сліди браконьєрського «господарювання» і невдовзі на дорозі помітили кров. По ній знайшли місце, де поранений звір упав. Після довгих пошуків у хащах знайшли і рештки м’яса. По них природоохоронці і визначили, що браконьєри підстрелили лося. Пошуки тривали всю ніч і затяглися до ранку, продовжуються сьогодні. І природоохоронці, і жителі села зазначають, що вчора в селі був похорон маленької дитини – жалоба для цілого села, та, виявляється, знайшлися ті, для кого ні норми закону, ні правила моралі не існують. Ця справа вже занесена до розряду резонансних, стоїть на особливому контролі як у правоохоронних, так і природоохоронних органів. Кари браконьєрам не уникнути. Вони будуть знайдені – вже тепер відомо, що діяла група озброєних осіб, а відтак усі понесуть заслужене покарання.

Сергій Цюриць,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

 

1350-річний дуб росте на Волині

дубПрирода не перестає нас дивувати своєю красою і старожитністю. Мало хто з Волинян знає, що поряд, на півночі Рівненській області, в урочищі Юзефін між селами Глинне та Березове Рокитнівського району росте найстаріше дерево України – 1350-річний дуб, занесений до Книги рекордів Гіннеса. При висоті 20 метрів обхват стовбура дуба – понад 8 метрів, тому обняти його можуть тільки п’ятеро людей.
Особлива духовна енергія присутня в цьому древньому природньому волхві і саме вона заряджає навколишній ліс своєю невидимою силою. В наших пращурів дуб слугував храмом, а тому вважався священним деревом, посередником між світами. Саме біля дубів здійснювались язичницькі ритуали і піднесення богам. Поліщуки і досі вважають його своїм оберегом і свято вірять у його надзвичайну силу. Малим діткам місцеві жінки з давніх-давен вишивали на сорочках дубове листя, яке мало їх оберігати від злих духів. У дитячі колиски немовлятам клали дубове листя. З деревини дуба, що вважалась вічним матеріалом, виготовлялися ліжка, меблі та інше хатнє начиння.
За переказами місцевих жителів, Юзефінський дуб, з давних-давен, називали ”дубом князя Ігоря”. Про йогонепростий і древній вік свідчить його стовбур, що став подібним на прадавню руїну, овіяну вітрами, збатожену дошками, биту-перебиту блискавицями довгих віків. Саме завдяки блискавці, яка вдарила у дуб-велетень 28 червня 1997 року і зрізала найтовщу гілку, розкроївши кору дерева аж до землі, і була підтверджена легенда про його існування в часи походів київського князя Ігоря 945 року. Вчені – дендрологи за фітограмою визначили його вік – 1350 років.
Древній язичницький дуб нині гордовито оберігає православних монашок жіночого монастиря Іверської Ікони Божої Матері, який завбачливо відкрився поблизу 12 років тому. Навіть сильний буревій, що пройшов декілька років тому над районом і позривав черепицю з дахів, позносив хліви, туалети в сусідніх селах, неторкнувся навколишнього лісу і обителі. Негоди, як і вовки та кабани, обходять урочище стороною. Місцеві жителі впевнені, що це місце оберігає якась невидима сила.
Із ХV століття урочище Юзефін належало до володінь князів Радзивілів, тому навколишні ліси мали назву Радзивілівської пущі. В другій половині XIX століття поліські пущі нещадно вирубувались колоністами, але, нащастя, дуб і урочище збереглося й досі серед розлогих загоринських боліт. Нині, вся територія колишнього маєтку польського пана Юзе-фіна – Юзефінські дачі – є ботанічною пам’яткою природи, де збереглося чимало старих дерев. Тут ростуть і 100-літні ялини, 300-400-річні дуби і могутня сосна Веймутова (батьківщина – Північна Америка). Навіть кущі ліщини сягають тут 8-ми метрів. Знаходяться тут і залишки става, який пан наказав викопати для своєї дружини і дно якого встелили дубовими дошками.
Дендрологи та екологічні активісти Рівненщини наполегливо наполягають на негайному впорядкуванні унікальної Юзефінської пам’ятки, встановленні громовідводу, замащенні пломбами та скріпленні стовбура залізними стяжками. Лісівники огородили дуб парканом із табличкою, а місцеві жителі намагаються продовжити життя дереву: замазують глиною дупла та уражені блискавками місця.

Довідка для краєзнавців: Дуб знаходиться у лісі між селищами Глинне та Березове. Щоб добратись до нього, треба виїхати з райцентру в напрямку сіл Вежиця, Переходичі або Дроздинь. Автобуси ходять кожні дві-три години. Найближча зупинка до дуба – на 40-му км. від Рокитного, біля жіночого монастиря Іверської Ікони Божої Матері. Квиток із райцентру до монастиря коштував 8 грн. Якщо їхати з Рівного — 22-23 грн.
Джерело: Volyn Times

Він дивиться на землю з висоти

…З ясними, як небо очима,
З волоссям, як стигле жито
Він землю свою – Україну,
Вийшов в бою боронити.
             Анатолій Матвійчук.

96Відважний захисник, сміливий воїн, Герой і патріот. Таким був Анатолій Федчишин з волинського містечка Любомль. Із болем та сумом говоримо «був» про того, кого ще недавно бачили завжди життєрадісним, оптимістичним, про сина, брата, чоловіка, батька, якого любили сім’я і родина, друга, колеги, яким гордилися. Війна на Сході України пронизує і пригнічує горем усіх, скорботними дзвонами відлунює по всій країні. Сумна звістка, яка дійшла до нас 11 серпня про загибель у Донецькій області в місті Іловайськ 32-річного Анатолія опечалила місто. Оповила гіркотою і державне підприємство «Любомльське лісове господарство», де працював молодий чоловік усе своє молоде життя. Анатолій Миколайович Федчишин народився 11 листопада 1981 року у Любомлі. У 2001-ому закінчив Шацький лісний технікум за спеціальністю лісове господарство. Відслужив в армії, та 19 листопада 2002 року прийшов на роботу в державне підприємство «Любомльський лісгосп», продовжуючи династію — діда і батька. Працював на нижньому складі майстром, згодом – кранівником ККС. Одружився, народили із дружиною Галиною дві доньки – Вікторію та Даринку.
«Анатолій був завжди врівноваженим, добросовісним працівником, — розповідає начальник нижнього складу Юлія Загура, — добре знаю, що ні з ким у нього на роботі не було конфліктів, та й у керівництва до нього не було ніяких зауважень чи претензій. Дуже відповідально ставився до роботи. А ще умів завжди підбадьорити, підтримати, мав веселу добру вдачу, завжди привітається, поцікавиться як справи, був дружелюбний і простий».
Його щира усмішка, романтичний життєрадісний і легкий погляд залишиться назавжди у пам’яті колег. Приходив зажди вчасно на зміну на нижній склад і, зайнявши своє робоче місце на висоті – на козловому крані, почувався там, певно ж, у своїй стихії, ритмічно і старанно підіймав увись та вантажив деревину, сумлінно та впевнено виконував поставлені виробничі завдання. І тепер дивиться на нас з висоти, тільки вже з іншої — з висоти вічності — із небес…
Анатолій мав скромну та спокійну вдачу, тому колеги лиш тільки здогадувались про його настрої, про думки за Україну, її долю. І зараз розуміємо, що почуття любові і добра у його серці були справжні, бо тільки той, у кого вони непідробні, не буде тратитися на розповіді про них усім. Тому і про те, що записався і пішов добровольцем «Правого сектора» воювати на Схід, дізнались уже пізніше і випадково.
«Анатолій хотів захищати і відстоювати рідну землю, він не сприймав несправедливості і байдужості до простого народу в Україні, серед якого жив і яким був сам, був патріотом, — розповідає керівник організації «Правого сектора» Любомльського району Віталій Семенюк. – З самого початку заворушень, у березні із молодшим братом Володимиром, який теж має стійкий характер і рішучу позицію, вони прийшли до нас, щоб бути чимось корисними для держави. Відразу ж тоді брати Федчишини стали першими добровольцями із району, яких із нашої області поїхало тоді ще не так багато. Тренування перед тим були серйозні, спочатку у Києві в Межигір’ї, тоді на базі військової підготовки Дмитра Яроша – відпрацьовували захоплення приміщень, ведення боїв, яких навчали закордонні фахівці, пройшли серйозні тактичні уроки».
Анатолій був професіоналом стрільби зі снайперської гвинтівки. Разом із братом вони служили у Донецькій області в батальйоні територіальної оборони «Дніпро-2» у мобільній розвідувальній штурмовій групі. Це означає іти усюди першими, у розвідку часто вирушали без зброї, хоробро і мужньо трималися і на передовій. Не кожен здатен витримати справжню військову напругу і морально, як розповідають хлопці, після їх першої розвідки та бою, у якому не було 200-тих (вбитих), а кілька 300-тих (поранених), майже два десятки бійців просто повернулися назад. Кажуть, достатньо лиш раз побувати на полі бою, щоб змінитися назавжди. Хто складе вагу і важливість життя, збагне його справжню цінність, як не той, котрий не один раз в бойовій напрузі, у реальній небезпеці бачив злісні очі ворога і йшов вперед, виборював волю. За час служби в АТО Анатолій пройшов близько 60-ти боїв, інколи й по два у день — із сепаратистами, чеченськими кадирівцями, їх батальйон брав участь у зачистках міст.
Підступні моменти випробування долі згадує брат Володимир: «Коли супротивник був зовсім поряд, а набої закінчились, коли за один метр розривався снаряд, і в інші важкі хвилини відчував захист і підтримку старшого брата Анатолія. Бувало, іде стрілянина, обертаєшся, а за спиною брат прикриває, ішли разом пліч-о-пліч». В одному із боїв Анатолія було поранено, волонтери із Дніпропетровська забрали його у госпіталь, де боєць лікувався. Щоб вдома не хвилювати рідних, брати вирішили не розповідати про це своїм. Брат Володимир приїхав у відпустку. Волонтерка Катя, яка доглядала в госпіталі за Анатолієм, неодноразово телефонувала додому рідним, розмовляла із його сестрою Ольгою. Розповідала, що це був її улюблений боєць, з яким було приємно спілкуватися, бо завжди врівноважений, спокійний, дивувалася, з якою теплотою і любов’ю розповідав про батьків, дружину і дітей. З лікарняного ліжка Анатолій кілька разів піднімався, одягався і рвався в бій, дивував лікарів своїм непереборним бажанням і рішучістю повернутись в зону АТО, хоча вони ще не дозволяли. Після одужання Анатолію пропонували відбути додому, відпочити. Але він вирішив залишитись із побратимами до вересня, а тоді хотів приїхати, щоб старшу доньку Вікторію завести до школи у 1 клас. А в той час, коли Анатолій повернувся з госпіталя до хлопців у батальйон, вони саме звільняли місто Іловайськ, чимало знищили і кадирівських снайперів. Анатолій із другом лишився на визволеній території, але чеченці вчинили диверсію, несподівано під’їхав бус, почалася стрілянина. Ворожа куля смертельно поранила товариша Тараса із Рівного, тоді Анатолій поцілив у чеченського найманця. Як виявилося пізніше, це був провідник, головний тренер кадирівців-снайперів. Звісно ж, такої втрати ці злі зайди простити воїну не могли. Зрозумівши після двох пострілів, що на Анатолію бронежилет, вороги-чеченці вистрілили із заборонених бронебійних запальних патронів. Від таких бронежилет не рятує…
«Війна в однаковій мірі обкладає даниною і чоловіків, і жінок, та тільки з одних стягує кров, з інших – сльози» (Р. М. Теккерей). В Анатолія лишилися згорьована родина – батьки, на рік старша сестра Ольга і молодший брат Володимир, дружина і дві донечки-красунечки. Як сумно розповідає дружина Галина, «важко було повірити у те, що загинув, адже напередодні ще розмовляли по телефону, не можна усвідомити і тепер. Здається, війна закінчиться і повернеться додому, Часом мені здається, що йде, спішу двері відчинити». Малим дівчаткам – 6-річній Вікторії та 4-річній Даринці ще не збагнути, що тато більше не обійме їх, але знають, що татусь був відважним воїном і тепер на небі біля Бозі.
Сміливості та мужності Анатолія дійсно можна подивуватися. Це підтверджує сестра Ольга: «Не раз, коли телефонувала до хлопців, вони розповідали – сьогодні після бою ми вижили тільки чудом, але ніколи не говорили, що їм було страшно, що вони через це повернуться. Була така розмова із Толіком після чотирьох місяців розлуки, коли ми попросили, щоб уже повертався, він переконливо сказав, що не може про це бути і мови, що це наш обов’язок – боронити державу, ми тут потрібні, це ж наша Батьківщина, тут треба стояти, вона повинна бути цілісна. Я це розумію, бо для нас з дитинства слово Батьківщина – це не просто слово. А тепер, коли чую слова Гімну «душу й тіло ми положим за нашу свободу», вони просто проймають, бо уже дійсно викарбувані на серці. Тому дуже прагну, щоб Україна наша процвітала і для дітей була країною щастя. У дитинстві Анатолій був дуже тихий, спокійний, звичайний хлопчина, у підлітковому віці у нього з’явилося загострене почуття справедливості. Він дуже поважав батьків, дружину, сім’я – це було для нього святе. За себе ніколи особливо не думав, у нього завжди було все добре, більше переживав за рідних, заспокоював, підбадьорював і не хотів, щоб за нього хвилювалися».
Нині Ольга займається волонтерством, рада, що хоча б чимось може допомогти бійцям на Сході. Рятівне коло для неї є спілкування із хлопцями – добровольцями і патріотами, такими, як був її брат. Каже, що вони настільки там здружені, наче між собою рідні брати і просто надзвичайний мають бойовий дух, яким заряджають і піднімають і нам.
Допомагати та підтримувати сім’ю Федчишиних і морально, і матеріально – це обов’язок любомльчан. Сприяє цьому і державне підприємство «Любомльський лісгосп», і районна організація «Правого сектора», влада і всі не байдужі жителі краю. Нині Віталій Семенюк реалізовує ініціативу щодо присвоєння звання Героя України Анатолію Федчишину (посмертно) та перейменування вулиці Червоної Армії, на розі якої будинок, де живе сім’я загиблого патріота. Він ще встиг обладнати найнеобхіднішим цю квартиру, в яку не так давно сім’я поселилася. Хто живе в цій частині Любомля, звісно ж не міг не бачити трудолюбивого Анатолія, коли він то копав яму для каналізації, то зрізав каштан, який затуляв всеньке вікно, то щось інше робив на невеличкому дворику. Тепер здається, що поспішав. Бо ж ніхто не міг знати його задуми, коли замислено працював, не міг уявити, що його молоде мужнє серце б’ється в унісон волі для вільних людей, для вільної України. Слава Герою!

Боровся я за ваше майбутнє,
За щастя й здоров’я дітей,
За волю й країну могутню,
За вільних людей!
Анатолій Матвійчук

Люба Хвас,

прес-служба ДП “Любомльське ЛГ”

Кращі лісівники Ківерцівщини

1Леонід Чубай – лісничий Сокиричівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ». У системі лісового господарства працює двадцять дев’ять років, з них вісім – лісничим Сокиричівського лісництва. А якщо до цього долучили ще й навчання у Шацькому лісному технікумі, то вийде усі тридцять три роки. Випускник Шацького лісного технікуму прийшов на роботу у Ківерцівський лісгосп 1 квітня 1985 року. Працював лісником, техніком-лісоводом (на той час була така посада, згодом перейменована на «старшого майстра»), відтак став лісничим.
Площа лісництва становить 4637 гектарів. Лісові масиви охороняють та проводять різні лісогосподарські роботи шість майстрів лісу. Щорічно лісництвом проводиться посадка лісу на 15-20 гектарах.
За результатами роботи першого півріччя 2014 року Сокиричівське лісництво зайняло перше місце серед лісництв лісгоспу, кращою майстерською дільницею визнана дільниця № 4, якою опікується майстер лісу Микола Демчук.
Протягом лісівничої кар’єри лісничий Леонід Степанович Чубай неодноразово нагороджувався відзнаками лісгоспу, обласного управління, грамотою Голови Держлісоагентства, відзнаками облдержадміністрації.
Визначне лісництво і тим, що кожного року в ньому заготовляють близько 60 тон цілющого березового соку.
Петро Романуха,
інженер охорони і захисту лісу ДП «Ківерцівське ЛГ».
На фото автора: Леонід Чубай та його колеги; майстер лісу Микола Демчук.

6 7