Шановні земляки, колеги-лісівники, ветерани галузі, друзі!
Підсумки роботи державних лісогосподарських підприємств за І півріччя 2019-го у цифрах і фактах
Лісівники Волині працюють над розвитком бджільництва
Як волинські лісівники оберігають ліси від пожеж  ВІДЕО

Перцева гора стала святинею

Без терміну давності

Перцева гора стала святинею

17 серпня 2014 р. у лісовому масиві між с. Липне та Холоневичі Ківерцівського р-ну відбулося освячення та урочисте відкриття пам’ятного хреста на місці загибелі одного з останніх провідників ОУН і УПА тодішнього Цуманського р-ну Василя Чепелюка на псевдо «Перець», який у 50-х рр. разом із невідомим побратимом в урочищі Перцева гора поліг смертю хоробрих у нерівному бою з військами МГБ.

З благословення владики Михаїла митрофорний протоієрей Тарас Манелюк, декан Цуманського деканату УПЦ Київського патріархату, із місцевим духовенством – протоієреєм Василем Михалком (с. Холоневичі), протоієреєм Ігорем Цилюриком (с. Липне), ієреєм Ігорем Літвінцовим (смт Олика) та отцем Романом Третяком – також провів обряд панахиди за полеглими повстанцями.

У заході взяло участь понад 300 осіб із числа місцевих жителів, а також делегація від Братства ОУН та УПА Волинського краю ім. Клима Савура в складі станичної Марії Ткачук, її посестер Анастасії Грабовської і Тетяни Байди-Барбелюк, перший заступник голови обласної ради Олександр Пирожик, начальник облуправління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик, депутат облради Микола Давидюк, секретар обласної комісії з увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Олександр Кравчук, а також головний редактор «Волинської газети» та заступник голови правління Благодійного фонду «Останній солдат» Володимир Данилюк.

Найповажнішим учасником заходу стала Лідія Літвінцова – єдина донька Василя Чепелюка («Перця»), яка прибула в цю заповідну місцину, названу людьми на честь її батька Перцевою горою, з дітьми, онуками та правнуками..

Тієї неділі, коли у церквах відслужили служби, до лісового урочища Бірча Маневицького р-ну на підводах, мотоциклах, автівках стали з’їжджатися жителі сіл Майдан-Липненський, Липне, Холоневичі, селищ Цумань, Олика та, звичайно, м. Луцька. Такого багатолюддя цей ліс давно не бачив! Навіть із сусідньої Маневиччини прибула делегація на чолі з депутатом облради Миколою Давидюком.

А приводом для цього серпневого збору стала ініціатива редактора «Волинської газети» Володимира Данилюка вшанувати одного з останніх провідників УПА Цуманської округи Василя Чепелюка. «Волинська газета» писала про нього неодноразово, а нещодавно – в статті «Перець», якого ніколи не вбити!» (12 червня ц. р.). У лавах УПА він боровся за Україну з 1944-го до, орієнтовно, 1951-го… Чому немає точніших даних? На превеликий жаль, московські архіви, де є всі відомості, для нас недоступні, а вітчизняні не містять необхідної інформації. Свідчення цього – зовсім свіже повідомлення від начальника УСБУ у Волинській області генерал-майора Володимира Мельниковича: «…За даними електронного обліку керівного складу ОУН і УПА, що зберігається в Галузевому державному архіві СБУ, будь-які відомості про Чепелюка В. І. відсутні». Єдине, що відомо: станом на лютий 1950-го «Перець» був живим і перебував у підпіллі…

– Про нього розповідала мені мама, – каже бухгалтер Холонівського лісництва ДП «Цуманське ЛГ» Людмила Громик, ккотра їде разом із журналістами. – Вона не раз спускалася у криївку, де жили повстанці. Мій дід мав десятеро дітей, жив  на краю села, тож Василь Чепелюк із повстанцями не раз навідувався до його хатини. Дід жив заможно, ділився чим міг. Колов кабана – ділив навпіл: така домовленість була з повстанцями. Хоч у післявоєння то було дуже небезпечно.

А тим часом кавалькада з автівок та хур петляє лісовим путівцем. Повз пробігають височезні сосни. Тут, на пісковиськах, ростуть в основному борові ліси, через те і називають урочище – Бірчею. Заповідні та мальовничі краєвиди!

– Це вже не ліси, а посадки, – каже Людмила Григорівна. – Всі наші ліси пішли на відбудову країни у післявоєнні роки. День і ніч важкі лісовози місили грязюку. Хоча ще раніше тут навіть конячка не проїхала б – такі були болота. Росли кількасотрічні сосни, що неба торкалися. Було в рази більше птаства і звірини. У такому лісі й жили повстанці. А цю дорогу вже полагодив наш цуманський бізнесмен Віктор Пецина. Він має тут мисливське господарство, займається лісопереробкою.

Через хвилин двадцять добираємося до місця, яке жителі довколишніх сіл називають Перцевою горою. На самісінькій маківці піщаного пагорба помічаємо величний дубовий хрест, довкола якого викладено квадрат із колотого каміння, споруджено акуратну огорожу, встановлено дві лавки. Пофарбовано їх у жовто-блакитні тони. Довкола них стоїть зі сто підвод, мотоциклів, легковиків і навіть одна вантажівка, якою приїхали церковні хористи з ближніх храмів. Благочинний із Цуманської церкви Іоана Хрестителя отець Тарас разом зі священиком Романом та настоятелями Михайлівського (Липне), Кузьмо-Дем’янівського (Холоневичі), Костянтина Острозького (Олика) храмів отцями Ігорем, Василем та Ігорем надягають облачення. Небо хмариться, навіть легка небесна сльоза падає на Перцеву гору.

– То Василь зронив із неба скупу чоловічу сльозу… – каже Олександр Кравчук, секретар обласної комісії з увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, який за дорученням голови облдержадміністрації Володимира Гунчика репрезентує тут виконавчу владу області. – Мій тесть знав його особисто. «Перець» навіть давав дозвіл на його весілля! Жаль, що через великі літа і погане самопочуття тесть не зміг приїхати разом зі мною.

Плакало того дня не тільки небо. Сліз не стримувала й літня жінка. Вона стояла серед дружного родинного гурту. Виявилося: це донька українського повстанця. Василь Чепелюк загинув у двадцять із лишком літ, а донька народилася того ж року, як він пішов в УПА – 1944-го. Недавно вже й 70-річчя відзначила… Єдина його донька – тепер Лідія Літвінцова – народила восьмеро дітей, має 22 онуків і 2 правнуків. Ото вони всією родиною і прийшли. Лідія Василівна плакала, а внучки Валя, Леся, Наталя, правнучки Яна, Наталка, Сніжана, Юля, Вікторія, Василь втішали, як могли.

– Треба радіти. Стільки людей прийшло вшанувати пам’ять вашого тата, – казала Яна. – Він справжній герой.

Яна Сосинець вдалася у свого прадідуся, який, за переказами, мав гарне волосся й поставу. Така ж красуня. Живе у с. Забороль Луцького р-ну, навчається у 9-му класі місцевої ЗОШ, відмінниця і така ж патріотка. Про свого прадідуся знає тільки з переказів найстаріших – навіть бабуся його не пам’ятає.

Олександр Кравчук переказує, як загинув у цьому лісі, можливо, й на цій горі (недарма ж люди так назвали місцину) уродженець с. Холоневичі Василь Чепелюк. Він був богатирського зросту, великої одваги  і непоборного духу. Мав серед населення незаперечний авторитет. Завжди ходив у військовій формі та з командирською планшеткою. Не раз виривався із засідок, які влаштовували солдати розквартированого в с. Холоневичі гарнізону військ МГБ на чолі зі старшим лейтенантом Горємикіним (символічне прізвище, чи не так?!). А в день загибелі «Перець» таки потрапив у безвихідну ситуацію, перебуваючи в криївці… Коли його тіло привезли на впізнання до матері, вона зціпила зуби й виду не подала, що то її кровинка, а потім билася в нестямі… Вивезли у Сибір разом із чоловіком і її. А Василеву дружину засудили на 25 літ ГУЛАГу. Відбула 8 літ каторги, повернулася у рідне село, віку доживала у рідних.

– У Києві ще живе брат моєї свекрухи Степан Іванович Войтович, який був зв’язковим і носив від Василя пошту самому Бандері, – мовить Людмила Громик.

Кадильниця облітає дубовий хрест та меморіальну таблицю, дбайливо виготовлену в луцькому видавництві «Ініціал», яке очолює справжній патріот та козак Віктор Федосюк. Церковне дивохмар’я ладану, слова молитов і піснеспіви хористів роблять дивне діло: хмари розходяться, натомість через верховіття сосен до люду заглядає небесне око. Жителі довколишніх сіл приїхали цілими сім’ями і родинами: діди і бабці підпираються кульбачками, чоловіки і жінки творять молитву разом із священиками та хористами, найменшенькі дітки – на кониках чи руках, старшенькі знімають усе на мобілки. Їхні очі, як і сонячні, світяться миром і добротою.

Благочинний отець Тарас запрошує до слова Володимира Данилюка. Це він зацікавився долею незвичного повстанського провідника, що, перебуваючи стільки років у підпіллі, не зневірився, а продовжував боротися за незалежну Україну. І – не здався! На його звернення допомогти вшанувати пам’ять повстанця відгукнулися начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик, директор та головний лісничий Цуманського держлісгоспу Михайло Мірошниченко та Сергій Арендарчук, лісничий Холоневицького лісництва Володимир Громик. Підтримали цю ідею обласна держадміністрація та обласна рада, місцеве самоврядування, церковні громади.

Найперше просять до слова трьох посестер, членів Волинського братства ОУН та УПА ім. Клима Савура.

– У нашому братстві раніше було близько 4 тисяч повстанців, – каже авторка 18 книг Тетяна Байда-Барбелюк. – 34 тисячі загинули у боях чи таборах. Вже й чоловіків нема – бачите, сюди приїхали одні жінки. Та скоро і нас не побачите. Ми відбули по таборах, відстраждали за Україну…

– Але продовжуємо нашу боротьбу, – підхоплює слово подруги станична Марія Ткачук. – Ходимо на мітинги, патріотичні акції, розповідаємо про нашу боротьбу студентам і школярам… Українських повстанців називають найкращою армією ХХ століття…

– Мене у нашій боротьбі вже заступив онук Богдан, – мовить Анастасія Грабовська. – Він іще школярем вступив у Козацьку Січ, закінчив університет, відслужив армію, пішов на Майдан, тепер бореться за Україну на Сході…

Перший заступник голови облради Олександр Пирожик звертається до сьогоднішніх часів, героїчної боротьби за державність на Сході України, де Росія вже вкотре розв’язує неоголошену війну проти українців.

– Якби у мене була така армія, як в українців, ні одна нога загарбника не ступила б на нашу землю, – нагадує слова французького генерала, першого президента П’ятої Республіки Шарля Андре́ Жозе́фа Марі́ де Голля Олександр Кравчук. – Завдяки їхній боротьбі ми й маємо Україну. Спасибі Володимирові Данилюку та волинським лісівникам за цю пам’ять. Спасибі святим отцям та всім, хто сьогодні вшановує цього одважного повстанця – Василя Чепелюка.

– Він сьогодні разом із нами і всіх нас бачить, – каже головний лісівник нашого краю Василь Мазурик, який переконаний: зерна жертовності та патріотизму, засіяні українськими повстанцями, вже дали гідний урожай, тому нині Україну не переможе ніхто.

Біль і в словах депутата Ківерцівської райради Олександра Демчука:

– Ми маємо Гімн і прапор. Колишні партократи і комсомольці навіть дозволили нам співати українських пісень, але забрали банки і заводи. Ми не можемо стати на повен зріст. А тепер ще й Путін  іде війною… Тому мусимо йти на Схід, щоб ці найманці не прийшли у край, де проливали кров наші герої!

На що хтось із присутніх несподівано вигукнув:

– Дайте нам кулемети!..

Та ось до слова запрошується чи не найголовніший учасник – донька «Перця» Лідія Літвінцова. Жінка подякувала людям за пам’ять про батька. Багато не могла сказати через сльози, що непрохано з’явилися… Але люди її зрозуміли й без пишних слів… Особливо – односельчани з Холоневичів, лісничий Володимир Громик та його підлеглі, які мрію про вшанування «Перця» зробили реальністю.

А потім усі разом заспівали Гімн України, «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни!», зазвучали повстанські пісні у виконанні місцевого барда та церковних хорів.

Давно цей ліс не чув такого дружного співу. Вертається українська слава і честь у рідний край. Люди слухали ці співанки, самі підспівували. І ще довго на Перцевій горі не вмовкали розмови про місцевого героя та його вірних побратимів.

А що край цей дуже патріотичний, свідчить хоча б іще одна з розповідей «Волинської газети». Вже далекого 2008-го журналіст Олена Лівіцька написала зворушливу статтю «Хто заховав під церковні бані національні символи?». У ній – дивовижна історія про те, як під куполом церкви в с. Липне знайшли унікальний скарб – синьо-жовтий прапор та Тризуб, захований у повоєнні роки. І досі не відомо, хто рятував від червоних агресорів наші національні та державні символи, але тепер чомусь думається: без «Перця» й тут не обійшлося…

Роман УСТИМЧУК,

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото авторів:

Від редакції. Символічно, що відкриття хреста на місці загибелі «Перця» (де совєтські карателі поділи його тіло, архіви не дають відповіді й досі) відбулося якраз того дня, коли агенти Кремля в Німеччині спробували поглумитися над могилою Провідника ОУН та УПА Степана Бандери… Але коли рука Москви намагається зазіхнути на славну пам’ять Українського народу в його боротьбі за Незалежність під час Другої світової війни в одному місці, то в іншому виростають нові символи Української державності! І так буде завжди: замість одного полеглого героя підведеться десяток нових патріотів.

 

 

 

Василь МАЗУРИК: «Щоб позбутися корупційних схем і звичок, лише професіоналізму замало!»

Василь МАЗУРИК: «Щоб позбутися корупційних схем і звичок, лише професіоналізму замало!»

Недавно минуло сто днів, відколи Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства очолив Василь Мазурик.

– Василю Васильовичу, сто днів – це мов перша стометрівка для спортсмена. Чи задоволені ви результатами цього професійного забігу?

– Лісова галузь – не спорт. Попри все, для мене кожен із цих ста днів був дуже схожим на стометрівку. Хоча в лісовій галузі я – не новачок. Народився на Поліссі, з дитинства полюбив ліс, після восьмирічки вступив у Шацький лісовий технікум, закінчив лісогосподарський факультет Української сільгоспакадемії. Маю досвід роботи на різних ділянках: працював у Київській лісовпорядній експедиції, інженером, головним лісничим Цуманського держлісгоспу, директором ДП «Турійське ЛГ», головою Турійської райдержадміністрації після Помаранчевої революції. Знаю, що і як слід робити. Та все ж посада начальника облуправління лісогалузі вимагає неординарних рішень у наш непростий, практично військовий час.

Для мене, активіста ВО «Свобода», основні управлінські принципи, які визначили життя, – людяність, патріотизм, професіоналізм. Тобто, крім фаховості, у людині мають бути присутніми чесність і порядність, а ще – гуманізм, розуміння соціальної природи особистості.

Перелаштовувати на таку хвилю кількатисячний колектив виявилося непросто. Пригадую свій перший прихід до директорського активу після призначення. Цілковита мовчанка, відсутність ініціативи й небажання підлеглих висловлювати власну думку. Але ж головне – і начальникові, і підлеглому – навчитися бачити один в одному колегу, професіонала, порядну людину й патріота!

– Професійність, порядність, патріотизм – це як три міфічні кити чи Гераклові стовпи, на яких трималася старозавітна земля…

– Порядність і патріотизм мають бути такими ж надійними і твердими, як професіоналізм. Вітчизняна система виховання кадрів для лісогалузі – одна з найкращих. Починаючи зі шкільної лави, через учнівські лісництва ми шукаємо собі помічників і майбутню зміну. Більшість працівників галузі спершу закінчили лісові технікуми чи лісові коледжі, здобули вищу лісівничу освіту, а дехто – ще й другу. Пройшли жорстке випробування роботою в лісі, набули життєвого досвіду. Це, на мій погляд, і є професіоналізм. Рівними йому мають стати порядність і патріотизм. Для нас тепер це особливо важливо.

Найперше, що я вимагаю від наших працівників, – це правдивих показників. За «совєтів» на папері було всього вдосталь, у дійсності ж – нічого не вистачало. Було багато приписок, обману, неправди, крадіжок. Фальш мандрувала в державну звітність, навіть у наукові трактати.

Щось схоже стало відбуватися і у нас за минулої влади. Запитую в одного з директорів про дебіторську заборгованість. На папері – одне, в реальності – інше. Після кількох, на превеликий жаль, безрезультатних прохань бути чесними з такими людьми довелося розпрощатися. За результатами аудиту довелося здійснити кадрові зміни в Цуманському держлісгоспі, замінити директорів Колківського, Шацького. Кадрові зміни тривають.

– Своїх людей намагаєтеся працевлаштувати?

– У мене нема ні кращого, ні гіршого, ні кума, ні родича, коли йдеться про державний інтерес. Всі рівні перед законом, все має відбуватися прозоро і справедливо. Тому ми відразу «відрубали» «тіньові схеми» постачання деревини, розірвали нікчемні угоди про надання послуг хитрунами-бізнесменами. Бо якщо ми хочемо будувати нову європейську державу з сучасною економікою, маємо перестати дурити один одного. Звісно, за сто днів усе змінити просто неможливо, ще залишаються певні технічні проблеми зі своєчасною заготівлею і доставкою лісосировини на нижні склади, але вже ні до кого не треба йти вклонятися, тим більше, пропонувати хабарі. Я попросив раз і назавжди з цим покінчити. А тепер це стало жорсткою вимогою. Водночас ми закликали деревообробників відмовитися від краденого лісоматеріалу. Адже чимало пилорам на Волині досі працюють непрозоро, на сировині невідомого походження.

Взагалі ж, аби позбутися корупційних схем і звичок, одного професіоналізму замало. Декому й порядність не допоможе, тому наріжним каменем мого управлінського бачення і є патріотизм. Патріотами мають бути всі управлінці. Переконаний: більшість працівників лісогалузі – від майстра лісу до лісничих і директорів – люблять Україну і задля неї готові гори вернути. До речі, зараз в АТО беруть безпосередню участь 32 наші працівники. Ми віднайшли можливість закупити всім бронежилети, додатково також – воїнам-сиротам, бо ж звідки їм сподіватися допомоги, як не від патріотів? Передали в зону АТО багато іншого потрібного військового обладнання. Надали благодійної допомоги для українського війська на суму понад 470 тисяч гривень. Не залишились осторонь і наші партнери-деревообробники, дієво відгукнулися на потреби 51-ї Володимир-Волинської аеромобільної бригади.

– Будете йти протореним шляхом своїх попередників чи спробуєте внести нову стратегію в систему лісогосподарювання?

– Всі мої попередники декларували, що ліси – всенародне багатство. Але держава не завжди давала їм можливості розпоряджатися ним із найбільшою користю для народу. Загальнонародне багатство – це, перш за все, власність місцевих громад, які довірили нам розумно й ощадливо в них господарювати. Тож має бути жорсткий облік і правдива звітність. Не на збиток громадам, а на їхню користь – щоби цю користь відчував кожен. Із теперішньою командою лісівників ми домовилися, що нашим пріоритетним завданням має стати посадка, догляд і охорона лісу. Епоха, коли деревостани вирубувалися задля чиїхось корисливих амбіцій чи надмірної наживи, має відійти в небуття.

Розумію, що українська лісополітика ще довго перечіплюватиметься об старі пеньки, та маємо визнати, що ліс – це не тільки деревина. Вчені кажуть, що вирване з коренем дерево вартує лише 9% вартості живого. 91% становлять клімато- і ґрунтоутворюючі, киснетворні, повітроочисні, захисні складові. Не відкрию таємниці, коли скажу, що здоров’я кожної людини напряму пов’язане зі здоров’ям Природи, в тому числі – і лісу. Простіше кажучи, зрубав дерево – забрав ковток повітря у своїх нащадків, позбавив їх віковічного захисту, природного імунітету.

Досі основні витрати на лісогосподарських роботах припадали на заготівлю стиглих деревостанів. Хоча правильніше було би затрати на вирощування лісу рівномірно розділити на всі роки зростання. І ми вже збільшили фінансування саме на створення, посадку й догляд лісів. Стиглим деревом буде кому займатися, а ось охочих няньчитися з лісовим малюківством – обмаль. Слід звернути увагу на садівничих лісу – цих фахівців над фахівціями, садівничих від Бога, еліту лісоводів. І робити це треба зі шкільної, університетської лави. Вважаю, що саме наш край разом з іншими найбільш лісистими областями й мають виробити нову українську лісополітику. Маємо повністю відновити довіру населення та громадськості до лісівників, лісової галузі.

– Головний показник роботи працівників галузі – макроекономічний. Завдяки їм волинські лісівники завжди мали славу одних із найкращих в країні. Чи вдалося вам втримати цю високу планку?

– Ми провели нараду за підсумками півріччя, на якій був присутній голова Держагентства лісових ресурсів України Валерій Черняков. Валерій Вікторович заявив, що роботою волинських лісівників загалом задоволений. Це не означає, що в нас нема недоліків і прорахунків. Ще маємо серйозну заборгованість, яка на час мого приходу становила 63 мільйони гривень, у тому числі –із податків до бюджетів всіх рівнів. Кредиторська заборгованість за товари, роботи й послуги сягнула 40,2 мільйона гривень. У результаті проведених аудитів було виявлено приховану кредиторську заборгованість у сумі 8 мільйонів гривень, тож фактично її обсяг на 1 травня становив не 63, а 71 мільйон…

Ми не побоялися вголос сказати про неефективність окремих управлінських рішень, а саме – відсутність контролю при реалізації продукції та перерахуванні коштів, низький рівень претензійно-позовної роботи. Встановили реальні цифри, і вже частково ліквідували або ж напрацювали поетапні шляхи погашення боргових зобов’язань. Коли ж проаналізували природу наших боргів, то виявили, що більшість із них виникли через нікчемні, в прямому та переносному значенні слова, договори. Після їх скасування вдалося зменшити кредиторську заборгованість за послуги на 400 тисяч гривень. Після скрупульозного аналізу витрат на збут, послуги щодо електронного забезпечення бухобліку їх вартість зменшилася ще на 37,5 тисячі гривень на місяць (річна економія – 450 тисяч). Забезпечено прозорий ринок деревини. Нашим правилом стало: деревина реалізується всім, хто платить. Ми повернули на ринок споживачів, яким раніше доступ до купівлі деревини навіть через аукціони було обмежено.

Починаю аналіз саме з тих «тягарців», які тягнуть галузь донизу. Це найперше і найголовніше, що роблю всі ці сто днів. Виявити мінуси, слабкі місця і «приписати ліки»: рекомендації фахівців, якщо треба, то навіть надіслати моніторингову комісію. Зате тепер у нас з’явилися лісогосподарства, які мають на рахунках «живі» мільйони, можуть витрачати їх на власний розвиток, закупівлю техніки, збільшення заробітної плати.

– Мабуть, це вартує титанічної праці?

– Результат можe дати тільки об’єднання зусиль усього колективу. Ми повністю виконали всі заплановані обсяги реалізації продукції та надходження коштів Витрати на ведення лісового господарства становили 172 мільйони гривень, із них –168 мільйонів (98%) – власні кошти підприємств. Середньомісячна зарплатня в розрахунку на одного працівника сягнула 2950 гривень супроти 2670 гривень за відповідний період минулого року. При цьому додатково створено більше 300 нових робочих місць, прийняті штатні працівники в лісозаготівельні бригади та цехи переробки. Як результат – усі лісогосподарські підприємства збільшили обсяги реалізованої продукції. Цей показник за 7 місяців сягнув 256 мільйонів гривень, у тому числі 40 мільйонів – за липень. Для порівняння: за відповідний період минулого року обсяг реалізованої продукції становив 175 мільйонів гривень, тобто зростання – на 46%. Сплачено платежів до зведеного бюджету та Єдиного соціального внеску в сумі 44,6 мільйона (за відповідний період минулого року – 40). За три останні місяці обсяги кредиторської заборгованості скорочено на 10,2 мільйона гривень.

Тривають роботи з модернізації виробництва. Змонтовано і введено в експлуатацію нову технологічну лінію з виробництва заготовок для європіддонів у Маневицькому держлісгоспі. Забезпечуються підготовка виробничих площ для установки нового обладнання в Ківерцівському та Ратнівському держлісгоспах.

– Хотілося б уточнити, які акції та події відбулися вже за вашої безпосередньої участі?

– Ми завершили роботи з сертифікації лісів за системою FSC (Лісова Опікунська рада). Провели ІІІ лісоворядчу нараду, на якій визначили основні показники проведення лісогосподарських заходів на найближчі 10 років, матеріали нині перебувають на розгляді Мінприроди України. Взяли участь у Всеукраїнській виставці «АГРО-2014». За нашого активного сприяння на Волині успішно відбувся VІІІ Всеукраїнський зліт шкільних лісництв. Провели нараду з користувачами мисливських угідь обласного осередку Українського товариства мисливців і рибалок, на якій визначили пріоритети розвитку мисливства в області. Є кілька проектів, які перебувають на завершальній стадії реалізації, а й такі напрямки, котрі почали реалізовуватися. Словом, планів багато. І роботи – також.

– В історії волинських лісів свій слід залишили і волхви, і перші князівські захисники чи розпорядчі лісами, і лісничі Великолитовської держави та великопанської Польщі, і народні лісівники, яких Леся Українка у «Лісовій пісні» показала в образі дядька Лева. Яким має бути лісівничий суверенної незалежної держави Україна?

– Господарем. Пригадую, як іще мій дідусь розповідав про лісові наділи наших поліщуків. За панської Польщі наші діди отримали у власність, попри земельні наділи, і свої ліси. Берегли їх, мов зіницю ока. Як і за волхвів, ніхто без потреби живого дерева не рубав. На хату – тільки з молитвою і серед зими, коли дерево спить. На паливо – лише сухостій і позначене Перуном. Я не ідеалізую селянина – він не мав належних лісівничих знань. Але користувався правдою життя, був ощадливим, трудолюбивим і правдивим. Як мені здається, саме такі люди напрацювали основоположну сентенцію лісівництва: батько має посадити деревця на дім для онука, а син їх доглянути. Якщо хочете, це й символ правдивої України. Тієї, яку зараз виборюємо для онуків, котру зможуть побачити хіба наші діти. Ось такий має бути український лісівник – найперший і найстрогіший хранитель лісових багатств для майбутніх поколінь.

– Як збираєтеся сформувати цей новітній імідж лісівництва?

– Ліс – у кожного, мов на долоні. Не обов’язково бачити самого лісівника, щоб оцінити його працю. Сьогодні у відомчому підпорядкуванні обласного управління лісового та мисливського господарства перебуває 641 тисяча гектарів земель. Фактично – це третина всіх земель краю. Навіть із вікна автівки чи автобуса можна розгледіти, наскільки доглянутий ліс. На території державного лісового фонду облаштовано для відвідувачів 73 рекреаційних пункти вздовж автомобільних доріг та 542 місця короткочасного відпочинку в лісових обходах.

А ще – кожен ягідник, грибник, обходячи лісові масиви, бачать добротні дороги та меліоративні канави, лісомеліоративні смуги й малі рекреаційні пункти, триноги над мурашниками та шпаківні на деревах. Це і є обличчя лісоуправління, до якого входять 18 держлісогоспів, 4 лісомисливських, 2 державні мисливські господарства, Маневицька радіологічна лабораторія, Черемський природний заповідник, Лісовий селекційно-насіннєвий центр. Їхні трудівники щоденно дбають про лісовідновлення та лісорозведення, поліпшення якісного складу лісів, їх охорону й захист, раціональне використання.

З власного досвіду знаю, що байдужих до лісу нема, а отже, і найстрогіший контроль – по-сучасному, безкоштовний громадський моніторинг – лісівникам забезпечено. Нам залишається тільки чесно й сумлінно працювати, нічого не приписувати, не прикрашати, не перебільшувати.

– Для цього лісівнику потрібна певна квота довіри на господарську ініціативу…

– Погоджуюсь, але – не для корупціонера, п’яниці чи злодюги. Довіру виборюють справами. З одного боку, ми обмежили використання готівки, щоб добитися економії коштів, ресурсів і робочого часу, застерегти від використання тіньових схем. З іншого – надали можливість господарювати, проявляти ініціативу і повну господарську самостійність. Але наголошу: самостійність передбачає відповідальність. Сучасник може побачити лише дещицю наших справ, по-справжньому їх зможуть оцінити хіба нащадки років через 70-100 літ.

Інтерв’ю вів Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: Василь Мазурик із головою Держлісагентства Валерієм Черняковим.

Пожежна небезпека влітку


Розпочались жнива – гаряча пора не лише для аграріїв, але й для працівників лісового господарства. Зазвичай ця пора характеризується сухою вітряною погодою. Під час проведення жнив місцями проводиться спалювання стерні, іншої рослинності. А коли сільськогосподарські землі межують із лісовими масивами, то це створює реальну загрозу останнім, адже вогонь може перейти до лісу та спричинити великі лісові пожежі. Ці пожежі дуже небезпечні, тому що заходять у ліс широким фронтом, який іноді сягає кількасот метрів, особливо при сильному вітрі. Вогнем охоплюються великі площі. При сильному вітрі фронт вогню рухається зі швидкістю до 30 кілометрів на годину.

З метою недопущення виникнення лісових пожеж влітку та на виконання розпорядження Держлісагентства України керівництвом ДП «Ківерцівське лісове господарство» прийняті додаткові  профілактичні заходи по створенню достатньої кількості мінералізованих смуг, особливо у місцях масового відпочинку населення, вздовж автомобільних та залізничних шляхів, навколо лісових масивів, що межують із  сільськогосподарськими угіддями.

Основна увага звернута до працівників державної лісової охорони на забезпечення своєчасного виявлення загорянь та їх гасіння на початковій стадії, налагодження профілактичної протипожежної роботи з органами місцевого самоврядування, проведенні агітаційно-роз’яснювальної роботи серед населення про необхідність додержання вимог пожежної безпеки.

Завдяки повноті проведення всього комплексу профілактичних протипожежних робіт у лісових масивах ДП «Ківерцівське лісове господарство» в 2014 році не допущено жодного випадку загорянь.

Петро Романуха,

інженер охорони і захисту лісу ДП «Ківерцівське ЛГ».

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Співчуття

        Наші втрати                                             

Співчуття

Колектив Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, обласних організацій Товариства лісівників України та профспілки працівників лісового господарства, державних лісогосподарських підприємств Волині висловлюють щире співчуття рідним і близьким працівника ДП «Любомльське ЛГ» Анатолія Федчишина, який геройською смертю загинув на Сході України під час виконання свого патріотичного обов’язку. Хай йому буде вічна пам’ять і земля пухом. Герої не вмирають, пам’ять про них житиме у віках.

Лісовий адреналін

  Чоловічі ігри

Цікавішої, високопрофесійнішої та кваліфікаційно затребуваної роботи, аніж у лісорубів, які виконують звалювання дерев, ще варто пошукати. Недарма, на лісозаготівлях працюють виключно чоловіки. Нещодавно вони зібралися на обласні змагання, аби вияснити, хто ж найкращий звалювальник лісу.

– Цей обласний конкурс ми вже проводимо у 17 раз, – каже голова обласної організації профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк. – Його родзинка в тому, що лісоруби тут і змагаються, і вчаться, а ще діляться досвідом і знайомляться з технічними новинками. Також для нас це найкращий спосіб нагадати усім про безпечні умови праці – зручне взуття і одяг, захисні шоломи, сигнальні жилети, справні бензопили, дотримання техніки безпеки на лісоповалах.

Цього разу змагання  відбувалися на базі ДП «Ратнівське ЛМГ». У мальовничому лісовому урочищі Щеглівка Кортеліського лісництва лісівники облаштували майданчики за прикладом світових чемпіонатів – для звалювання лісу, заміна ланцюга та підготовки пили до роботи, спилювання гілок та сучків, розкряжування комбінованим різом та точного розпилювання.

– Все робили за підручником, – каже лісничий Микола Оніщук. – І рукотворні сучки у стовбур забили, і колоди для зрізів пофарбували у різні кольори, і номерки та мітки на дерева нанесли, всі майданчики обнесли застережними стрічками із прапорцями, зробили столи для суддів, лавки для учасників і глядачів. Запросили буфет та лікаря. Навіть піщугу водою полили з гідрантів, аби менше пилюги було.

Місцина, де проходило змагання, також показова: на місці торішньої порубки, де зараз площа природнього лісовідновлення. Щоправда, лісівники все ж зорали її та підсадили однорічними сосонками. Благо, мають власний розсадник, де вирощують 8 млн сіянців сосни, 0,5 млн сіянців дуба, по 100 тис. сіянців вільхи та берези… Трохи оддалік – площі чотирирічних і п’ятирічних насаджень. Для ваління обрали бір, де ростуть дев’яносторічні сосни. Після вітальних слів начальника відділу лісових ресурсів ВОУЛМГ Григорія Новосада, голови обласної організації профспілки працівників лісового господарства Павла Матіюка та директора ДП «Ратнівське ЛМГ» Миколи Мельника всі лісоруби розбиваються на три групи і ось вже чутно, як запрацювали мотори, з-під пилок полетіла тирса, оддалік двигнула об землю, знявши хмару пилу, перша сосна. Окрім представників лісових господарств області, у конкурсі беруть участь і лісоруби приватних підприємств. Усі дуже хвилюються. Володимир Колодніцький, що представляє Володимир-Волинське ФОП «Сарахман», вочевидь найстарший серед змагальників, усе життя пропрацював лісорубом, за день заготовляв по 100 куб. м деревини, а тут розгубився.

– 43,51! – арбітр – головний інженер ДП «Старовижівське ЛГ» Анатолій

Дунець – фіксує час проходження цього етапу.

Явно замешкався. Тим часом суддя оглядає корпус дерева, звертає увагу на пошкоджений пилкою стовбур колоди, недозрізані сучки.

Ну, що ж, можливо, вдасться надолужити і час, і очки в інших вправах?

За підготовкою пилки до роботи із заміною пильного ланцюга уважно стежить провідний спеціаліст ВОУЛМГ Олександр Боровицький, щоразу нагадує правила, попереджає про штрафні очки. Ніби й не складна робота – зняти захисний щиток, від’єднати  механізм кріплення шини, де кріпиться ланцюг до зірочки, зняти його, замінити іншим і прилаштувати до пилки… Кожен лісоруб уміє це робити, але під пильним поглядом судді багато хто розгублюється. Ключ вилітає з рук, ланцюг не скидається… Все ж на розборці є аси.

– Минулого року найкращий час показав представник ДП «Шацьке УДЛГ» Анатолій Дударчук, – каже Олександр Миколайович. – Чи поб’є хтось його рекорд?

Забігаючи наперед, скажу, що й сам рекордист свого торішнього результату цього року не повторив, затратив на 5 секунд більше – 31,6 сек., але у цьому виді змагань йому рівних таки не виявилося.

«Розкряжування комбінованим різом» судить досвідчений головний спеціаліст ВОУЛМГ Сергій Сичук. Одна із найскладніших вправ. Стовбур потрібно спершу надрізати з одного боку, потім з іншого попасти на лінію зрізу, при цьому дотриматись певної товщини. Мов які копійки відпадають від стовбура величезні дерев’яні п’ятаки. Вже зібралася ціла скриня й у місці «Точне розпилювання». А ось лісничий Жиричівського лісництва Василь Дуда демонструє ратнівському представнику Ігорю Ковальчуку, як потрібно рухатися і дотримуватися техніки безпеки під час обрізання сучків. Ігор на правах господаря претендує на перемогу.

Але найбільше адреналіну отримують учасники на ділянці звалювання лісу. Звіддалік за цим процесом спостерігають усі лісоруби. Одягнувши захисний шолом і сигнальний жилет, прямую у найнебезпечнішу зону. Тут перебувають тільки судді, їх помічники і лісоруб. Бачу, як обдивляється своє номерне дерево Віталій Крисик із ДП «Городоцьке ЛГ», вибирає напрямок ваління, забиває кілок, який мріє увігнати у землю стовбуром падаючої сосни, заводить свій Stihl і за помахом прапорця спершу робить верхній та нижній підріз у напрямку падіння, далі проводить пропил та залишає недопил, який допомагає звалити дерево у потрібному напрямку. А між тим вітер легко грає кроною і, здається, що сосна танцює свій останній танець із лісовими духами. І ще йде змагання лісоруба із верховим вітром за напрямок падіння. Судді крок за кроком відходять все далі і далі у безпечну зону звалювання. Тільки на якусь маленьку мить затремтіла-застигла сосна на місці і стала хилитися додолу, важко вдарила об землю, знявши хмару пилу. Ось і віджила у цьому світлому лісі, відговорила із сонцем, місяцем і зірками, хмаровинням і дощами, щебетливим птаством, звірами, мурахами, цвітом-зелами, ягідниками і грибовиськами. Була усім добрим другом і порадником. Разом із її падінням і бір оджив… Лишилися на цій ділянці лічені дерева. Наступної весни Григорій Козел – начальник Ратнівського лісорозсадника – вирядить на цю ділянку цьогорічні сіянці сосни, а ще довколишні дерева досіють цю вісімдесятисоткову ділянку насінням і лиш за дев’яносто чи й більше років тут знову з’явиться отакий поважний бір. Тим часом судді подивовані: стовбур сосни, хоч і не ввігнав забитого кілочка у землю, але кресонув його. А це значить стовідсоткове влучання… Це найвищий пілотаж. Судді після замірів і обмірів, трохи порадившись, виставляють звалювальнику найвищий за сьогодні бал – 557! Нечувано. Вражають його показники і в інших номінація: обрізання сучків – 164 (краще тільки у представників ДП «Ковельське ЛГ» Федора Гочачка та ДП «Ратнівське ЛГ» Ігоря Ковальчука – 182), підготовка пили – 71 (по 76 – у Сергія Мефаніка з ДП «Маневицьке ЛГ» та Сергія Токарського з ДП «Турійське ЛГ», а найбільше 77 очок набрав вже згадуваний шачанин Анатолій Дударчук), розкряжування комбінованим різом  – 193, точне розпилювання – 215. Разом 1200 очок. Найбільше. Він і став абсолютним переможцем. Простий і скромний трудівник. Друге місце журі присудило звалювальнику ДП «Ратнівське ЛМГ» Ігорю Ковальчуку, а третє місце виборов лісоруб ДП «Ківерцівське ЛГ» Ігор Шевчик. Останній зізнався, що став лісорубом завдяки дружині  Марії, котра працює майстром лісу. Разом навчалися у Шацькому лісовому коледжі ім. В. Сулька (вона на стаціонарі, він заочно), а коли Марійка закінчила ще й Національний лісотехнічний університет України і вони побралися, став допомагати їй у лісі і тепер не збирається міняти «лісовий адреналін» ні на яку іншу роботу. Переможці окрім дипломів ВОУЛМГ, Товариства лісівників України та обласної організації профспілки працівників лісового господарства отримали і грошові винагороди: 5000 грн – за І місце, 3000 – за ІІ і 2000 – за ІІІ. А від спонсорів змагань – Ковельського представництва компанії «Husqvarna» – пили Husqvarna та лісорубне знаряддя. У номінаціях три перші місця журі присудило також представникам таких лісогосподарств: «валка дерев» – ДП «Гороцьке ЛГ», ДП «Ківерцівське ЛГ», ДП «Турійське ЛГ», «заміна ланцюга та підготовка пили до роботи» – ДП «Шацьке УДЛГ», ІІ м. розділили ДП «Турійське ЛГ і ДП «Маневицьке ЛГ», ДП «Городоцьке ЛГ», «спилювання гілок та сучків» – ДП «Ковельське ЛГ» та ДП «Ратнівське ЛГ» (І м.), ДП «Старовижівське ЛГ» і ДП «Городоцьке ЛГ», «розкряжування комбінованим різом» – ДП «Цуманське ЛГ», ДП «Ковельське ЛГ» і ДП «Колківське ЛГ», «точне розпилювання» – ДП «Камінь-Каширське ЛГ» та ДП Колківське ЛГ» розділили І м., ДП «Поліське ЛГ» і ДП «Любешівагроліс».

Цього дня символічно змагалися і бензопили. Перемогу вибороли Stihli, але колись прийде свято й до виробників Husqvarnу. Можливо, саме із пилкою-трофеєм Віталій Крисик на Всеукраїнському конкурсі-змаганні звалювальників лісу, що вже традиційно проходитиме на базі ДП «Київське ЛГ», зможе вибороти путівку на світовий чемпіонат лісорубів.

Сергій ЦЮРИЦЬ,

прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

На фото автора: переможці; гарячі моменти змагань.

Телевізійне спостереження за лісами

Новітні технології

Телевізійне спостереження за лісами

Кожного, хто заходить до Маневицького лісництва, привертає увагу черговий, що пильно вглядається в екран монітора.

– Ось кому поталанило з роботою, так це черговому, – думають відвідувачі. – З ранку до вечора дивиться телевізор і за це ще й зарплатню отримує.

– Мабуть, ідуть якісь цікаві новини… – подумав і я, коли вперше сюди потрапив, та на всяк випадок заглянув до екрана: там було небо і ліс.

– Ця камера телевізійного спостереження вже нового покоління, – пояснює лісничий Олександр Швець і представляє чергового: – Олег Кленовий – майстер на всі руки і наш багатопрофільник: взимку кочегарить, а влітку працює пожежним сторожем і доглядає дендропарк. Обрізає живоплоти. Зелені колони на подвір’ї лісництва – це витвір його рук.

Олег Антонович від цих слів ніяковіє, та вже за мить захоплено демонструє, як користуватися кімнатним далекоглядом. Хоча насправді телевізійна камера стоїть на соракадвометровій пожежній вишці і в дощизну та сонцепік, весною і взимку оглядає виднокіл на всі 360о. Ділиться багаторічним досвідом з молодим майстром лісу Олександром Шульгою.

– Раніше як було, – розповідає майстру, – сторож мав залізти на пожежну вежу, прикласти руку до чола або у бінокль обдивитися всі довколишні ліси. Добре, якщо тиха погода, а у вітряницю треба бути великим сміливцем, щоб забратися на таку височінь. Тепер же у будь-яку світлу пору дня можна наглянути за лісом.

Ці телевізійні камери дозволяють виявляти пожежу на початковій стадії. Пішов маленький димок – велика тривога! Можна збільшити видимість, наблизити: «Що там горить?!.» І одразу дзвінок майстру лісу, за яким закріплена небезпечна ділянка, лісничому. Хтось тільки-бо розпалив багаття чи забув його погасити, лісник тут як тут.

– Краще пожежу попередити, аніж чекати, поки розгуляється, – каже головний лісничий ДП «Маневицьке ЛГ» Олександр Чернишен.

Телеоко ж таке зірке, що «ловить» ціни на вказівнику Маневицької заправки.   Може заглянути на п’ятнадцять кілометрів, а в добру ясну погоду і далі. Огляд, як правило, починається з Кузнецовської АЕС. Впевнившись, що там все нормально, спостерігачі квартал за кварталом «прочісують» ліси Вовчецького, Соф’янівського та Оконського лісництв. Березові гаї підсвічують ліс, мов добрі світлянці, діброви та бори його притемнюють. У зеленому морі проступають квадрати кварталів, лінії просік та доріг. Вдалині мріють Кукли, Северинівка, Оконськ, Велика Яблунька, Прилісне й ген-ген аж Городок… Лісівники бачать не тільки ліси, а й хто і що з них везе. Тож система відеоспостереження працює ще й проти крадіїв лісу. Але все ж головне завдання – виявити дим.

– Наш лісгосп чи не найпершим в Україні взявся впроваджувати цей телевинахід, – розповідає інженер охорони і захисту лісу ДП «Маневицьке ЛГ» Іван Пацаманюк. – Вже близько десяти років як лісівники спостерігають за довколишніми лісами при допомозі телевізійних камер. Спершу облаштували одну камеру, тепер маємо три – у Маневицькому, Новочервищанському та Чарторийському лісництвах. Порівнюючи перші системи із сучасними диву даєшся, як швидко рухається технічний прогрес.

У держлісгоспі також стоїть трикамерний монітор, куди надходять зображення з усіх трьох веж. Поруч – детальна карта лісових угідь, на якій три (розділені поділками на 360о) кілечка веж, з яких звисають нитки. Вловивши мій здивований погляд, Іван Іванович роз’яснює:

– При їх допомозі можна дуже швидко і точно визначити координати загоряння. Кожна камера показує напрямок, точка перетину трьох ниток і є точкою небезпеки.

Цей винахід маневицьких лісівників врятував не один гектар лісових угідь. Буває, що й сусідам підказують.

– Зараз у лісових господарствах, підпорядкованих Волинському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, діє тридцять дві телевізійні камери, – каже головний лісничий ВОУЛМГ Сергій Шеремета. – І хоч їх вартість не з дешевих (від 35 до 50 тис. грн.), вони повністю себе виправдовують. Нашим шляхом, а ми були одними з перших, хто став їх впроваджувати, йдуть всі українські лісівники.

Звісно, теперішні трикамерні монітори не порівняти з найпершими: зросла якість зображення, дальність бачення і глибина різкості. Розвиваються і вежові телекамери – щораз потужніші і надійніші в експлуатації. Колись і нитковий винахід маневицьких лісівників знайде комп’ютерне підтвердження. Залежно від ситуації, на моніторі з’являтимуться не тільки точні координати, а й повна характеристика деревостанів, рослинного покрову, мінералізованих смуг, а ще поправки на вітер чи дощ, рекомендації, яку техніку і в якій кількості залучати до гасіння пожежі чи попередження самовільних рубок, кого і звідки кликати на поміч, кого із сусідів застерегти про небезпеку. У майбутньому й самі камери спостереження за лісовими масивами зазнають кардинальних змін – з’явиться нічне бачення й, можливо, акустичне «прослуховування», а ще їх наділять властивістю чути, можливо, навіть автоматично запам’ятовувати, хто і на чому потрапляє у ліси. Вже зараз діють супутникові програми, які у режимі онлайн відстежують події на землі, ведуть спостереження за лісами. Щоправда, вони – не з дешевих, Державне агентство лісових ресурсів України цим космічним дивоглядом майже не користується. Втім, рано чи пізно має з’явитися комплексна система охорони лісів – «дерев’яного банку держави», одного з найбільших народних багатств.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора:  Олег Кленовий демонструє дію телевізійного далекогляда майстрові лісу Олександру Шульзі; Іван Пацаманюк біля «маневицького винаходу»; карта лісових угідь.

Мільйонні прибутки

Діяльність державних органів,   що контролюють заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та використання корисних властивостей лісів, координує обласна постійно діюча комісія. Цими днями під головуванням заступника голови облдержадміністрації Миколи Собуцького відбулося її чергове засідання. До участі окрім постійних її членів запросили також голів районних державних адміністрацій, рад та податкових інспекцій. Серед запрошених були і суб’єкти підприємницької діяльності – керівники підприємств-заготівельників та експортери другорядних лісових матеріалів.

Цього разу йшлося про дотримання порядку заготівель, експорту другорядних лісових матеріалів та здійснення побічних лісових користувань. З доповіддю виступив начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик. Він наголосив, зокрема, що саме на лісогосподарські підприємства, як на постійних лісокористувачів, покладено відповідальність за лісові квитки. Вони видавалися на підставі рішення районних комісій через дозвільний центр. На даний час суб’єктам підприємницької діяльності для  заготівлі ягід чорниці видано дозволів (лісових квитків) на 944 тонни (ліміт 4873 тонни, використання 19%), сума збору склала 70,573 тис. грн, для заготівлі лисичок – на 122,8 тонни (ліміт 979 тонн, використання 18%), сума збору складає 98,338 тис. грн.

 Чимало корисної і цікавої інформації прозвучало з вуст заступника начальника головного управління Міндоходів у Волинській області Мирослави Конечної. Зокрема проінформувала, що станом на 18.07. 2014 р. від заготівлі лісових ресурсів до місцевого бюджетів надійшло близько 2,3 млн. грн і це на 0,5 млн. грн більше відповідного показника 2013 р.

– Маємо зниження надходжень у Камінь-Каширському, Турійському та Ратнівському районах, – зазначила Мирослава Антонівна. – А найбільше податків сплачено у Маневицькому, Любешівському та Ковельському.

– Цього року через кордон перевезено різної лісопродукції на загальну суму 279740224 гривень, – константував заступник першого заступника Ягодинської митниці Віктора Мелюк. – Було здійснено 6018 митних оформлень, зареєстровано 200 суб’єктів господарської діяльності.

Перед присутніми також виступив начальник державної екологічної інспекції у Волинській області Олександр Ткачук.

Оксана Пудловська,

провідний спеціаліст відділу охорони та захисту лісу Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства

Як з-під ніг підняти мільйон

Волинські лісівники, податківці та митники напрацювали цінний досвід поповнення бюджетів за рахунок раціонального використання природних рослинних ресурсів

Ще наприкінці 1990-х колишній очільник волинських екологів Ростислав Мігас звернув увагу на те, що в регіоні з’являються нові види бізнесу — заготівля виноградних слимаків, що як сировина для ласощів ішли в Європу; очерету, який використовували там для будівництва екологічно чистих та естетично привабливих покрівель; ягід та грибів.

Підприємливі бізнесмени, що промишляли тоді в області, буквально за копійки скуповували в місцевого населення ці ресурси і вже за тисячі доларів продавали їх на Захід. Операції ці проводили так, що область від них майже нічого не мала. Саме на цю обставину тоді й звернув увагу досвідчений керівник.


Для багатьох поліських дітей збирання ягід та грибів — не розвага, а спосіб заробити на зошити, шкільну форму та взуття.

Владою обласної ради

Керівництво обласної виконавчої та представницької влади погодилося з пропозицією Ростислава Мігаса відкрити ще одне джерело для поповнення скарбниці. І рішенням обласної ради, що грунтувалося на тодішньому екологічному законодавстві, встановили механізм стягування невеликих платежів за заготівлю дикорослих ягід, грибів, лікарської сировини тощо. Усього, що Закон України «Про рослинний світ» визначив як ресурси місцевого значення. А в цю групу, нагадаю, законодавець відніс дикорослі та інші несільгосппризначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, не зараховані до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення.

Попри поширення національного виду спорту, яким тоді фактично була втеча від податків, уже перший сезон показав: ідея правильна! «У 2007-му волинські лісівники уклали договір з Інститутом ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України щодо вивчення запасів рослинних ресурсів місцевого значення і визначення лімітів їх заготівлі. Це було зроблено, щоб надмірним збиранням врожаю не вичерпати лісових ресурсів. Науковці надали також рекомендації, як краще поставити справу, щоб вона слугувала на користь громади. І водночас щоб цей процес ніколи не переривався», — розповів перший заступник начальника Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Шеремета.

Рішенням Волинська обласна рада затвердила порядок отримання дозволу на використання рослинних ресурсів місцевого значення в порядку спеціального природокористування та механізм стягнення податків з підприємців, комерційних структур, які збір ягід чи грибів тимчасово зробили своєю постійною роботою. А обласна державна адміністрація через спеціально створену комісію, у якій представлено усі зацікавлені сторони, зокрема й силовики, взяла на себе координацію майже невидимим, але масштабним процесом.

Місцеві чорниці для Євросоюзу

У Євросоюз за минулі роки вже вивезено десятки тисяч тонн заготовлених на Волині ягід чорниці, ожини, журавлини, брусниці, лохини, а також білих та інших грибів. Серед іншого — лисички, які на Заході мають чималий попит. Відповідно напрацьовано і механізм стягування платежів за комерційне використання дарів лісу, і поповнення ними бюджетів різних рівнів.

— В області понад сімсот тисяч гектарів лісів. Науковці встановили, що без шкоди для їхнього майбутнього тут можна збирати майже п’ять тисяч тонн ягід чорниці. Торік наші комерсанти заготовили тут 1312 тонн — це менше третини встановленого ліміту, — розповів начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик. — Отож перепромислу і наступної за ним деградації чорничників не боїмося. Тим більше, що весь процес відбувається під нашим постійним контролем. Адже ми не лише видаємо лісові квитки бізнесменами, а й силами державної лісової охорони контролюємо, як вони ведуть цей специфічний бізнес. Допомагають нам у цьому, звісно, і працівники міліції та податківці, а також сільські ради.

Більшість останніх, як відомо, страждають від хронічного безгрошів’я. А тут як частку за збирання з комерційною метою ягід торік, наприклад, отримали 663 тисячі гривень. Це частка збору за використання на їхній території рослинних ресурсів місцевого значення. Всього ж в області його зібрано торік 1,1 мільйона гривень. Шкода лише, що поки що у зв’язку зі складною фінансовою ситуацією в країні лісівники на відновлення лісів не отримують із цієї суми навіть дещиці.

Праця тяжка, але… іншої немає

Збирання чорниць — робота каторжна, адже весь день треба провести зігнутим, та ще й у полчищах комарів. Але йде на неї нині й старий, і малий. Бо торік саме цей промисел у бідному на робочі місця регіоні дав змогу поліщукам, як показують приблизні підрахунки, заробити щонайменше лише офіційних 18 мільйонів гривень. Частиною цієї суми вони поділилися із державою. 2013 року до державної скарбниці збирачі ягід сплатили 1,3, а 2012-го, який був урожайнішим, — 2,4 мільйона гривень податку з доходів фізичних осіб (ПДФО).

— Давній волинський лісовий промисел на ягодах та грибах уже цього року дав у місцеві скарбниці 200 тисяч гривень лише ПДФО, — підсумувала результати спільної роботи лісівників, податківців, митників завідувач інформаційно-комунікаційного сектору ГУ Міндоходів у Волинській області Олена Нікотіна. — Якщо говорити про надходження до бюджетів усіх рівнів за підсумками ягідно-грибного сезону, то у минулі роки, залежно від метеоумов та врожаю, ці суми коливалися в межах 3—7 мільйонів.

А як же тим, хто вирішив поїхати до лісу і назбирати цілющих ягід для себе і сім’ї?

— Їдьте і збирайте на здоров’я — і ягоди, і гриби! — кажуть волинські лісівники. — Адже збір податків стосується лише тих, хто робить у лісі бізнес.

Автор: Валерій МЕЛЬНИК 
ДжерелоУрядовий кур’єр, 18.07.2014

Голова держлісоагентства – на Волині

 Робоча поїздка

Голова держлісоагентства – на Волині

На Волині 21 липня з робочою поїздкою перебував голова Державного агентства лісових ресурсів України Валерій Черняков. Він відвідав ДП «Турійське ЛГ», де відбулася зустріч із колективом. На ній Валерій Черняков наголосив на вчасній виплаті зарплат та дотриманні керівництвом підприємства зобов’язань, визначених контрактом з Державним агентством лісових ресурсів України.  Підприємство було проінспектовано з питань  лісовідновлення, охорони та захисту лісу, бухгалтерського обліку та реалізації лісопродукції. Валерій Вікторович особливу увагу приділив питанням електронного обліку і лісової сертифікації, охорони та захисту лісу, зокрема, проведення профілактичних заходів щодо збереження лісів від пожеж. 

Голова держлісоагентства побував безпосередньо і в лісових масивах Вербичанського лісництва, де зустрічався з працівниками лісової охорони.

 Під час перебування у ДП «Турійське ЛГ» особлива увага зверталася на санітарний стан лісових насаджень, доцільність призначення в них санітарно-оздоровчих заходів, у тому числі і в лісових масивах, що віднесені до  природно-заповідного фонду. 

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства