«Лісова школа»: Як святкують День народження дерева

IMG_4452
Цими днями до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства завітали шестикласники Луцької ЗОШ №17. П’ять років співпрацює з цією школою лісоуправління. За цей час учні і вчителі прилучилися до Всеукраїнської акції Держлісоагентства «Майбутє лісу у твоїх руках» та «Ліси для нащадків», декілька разів підсаджували молоді дубочки та збирали сміття у Воротнівському ботанічному заказнику, знайомились з роботою ДП «Волинський лісовий селекційно-насіннєвий центр», підгодовували звірів у ДП «МГ «Звірівське», переглядали кінофільми на природничу тематику у народній кіностудії «Волинь», зустрічалися з лісівниками, екологами, письменниками, писали твори, малювали, влаштовували виставки світлин і показ авторських відеофільмів на екологічну тематику. Зрештою, освітяни вибороли право взяти участь у освітньому експерименті шкіл екологічного спрямування і цим проектом взявся керувати відомий український науковець, автор книги про волинське лісівництво Володимир Юровчик. Й ось нова зустріч. Два шостих класи – а це понад 60 школярів – зацікавлено розглядають ошатне подвір’я лісоуправління, цей своєрідний дендропарк, який давно став окрасою Луцька.
– Тут дуже мило! – чутно голоси. – Таких ялин ми ще не бачили.
Але найцікавіше юних краян чекає за дверима лісоуправління. У холі – макети звірів. Здається, і зубр, і плямисті олені, кізочки, дикі кабани і навіть вовк раді дітям. А в Інформаційно-екологічному центрі на малих мандрівників вже чекає виставка живопису «Волинський ліс очима художників» і експозиції лісового музею. Тут все цікаво. Школярі навіть розгубилися від різноманіття, добре, що екскурсовод упевнено веде лісовою стежиною знань. Розповідає і про мистецтво, і ведення лісівництва, всілякі цікаві справи лісівників, життя природи.
– Що це за дерево? А для чого ця каска? Чи можна вдягнути цей захисний жилет? Що це за таке вугілля? Для кого цей будиночок? Хто автор картини з воїном? Що то за такий звір із вусами? А кому їжачок несе цукерку? – сиплються запитання, мов з рогу достатку. Встигай лиш відповідати.
– Цукерочку їжачок несе для найбільшого солодкоїжки, його намалював першокласник Максим Лінник, переглянувши цю виставку дорослих художників. А вусатий звір не хто інший як Заяць Заячковський. Картину з воїном написав відомий український художник Леонід Хведчук. Будиночок зробили діти для шпака і називається він шпаківнею. А вугілля це із дерева – деревне вугілля використовували для плавильних печей, щоб переплавляти болотну руду, з якої українці навчилися робити найкращі харалужецькі мечі для оборони рідної землі. А захисний жилет і каска належать вальщикам лісу, робота яких найнебезпечніша, тому й потребує особливого захисту… А це дерево зветься грабом, але тут є і сосна, і вільха, і дуб… Кожне дерево має свою структуру, а по кілечках можна вирахувати скільки їм років.
А тоді й екскурсовод став розпитувати дітей, яке дерево найсолодше, кого називають лісовими лікарями, до яких дерев прилітає дятел, чи дерева працюють, чи все життя лиш відпочивають і сплять, чи є у дерев дні народжень, а якщо є, то коли і як вони їх святкують. Звісно, найсолодше дерево – черешня, хоч є ще й солодюще-солодюще – шовковиця, щоправда, не в усіх лісах, лісовими лікарями називають дятлів і мурашок, дятли, як і лікарі у «Швидких» по містах і селах, прилітають до хворих дерев… І звісно, всі дерева завзято працюють: вдень і вночі. А сплять взимку. А чи день народження відзначають? Про це юні природолюби вирішили написати оповідання.
А ще на зустріч із шестикласниками прийшли працівники лісоуправління Олег Яворський та Олександр Боровицький, ветеран прикордонних військ, природолюб-еколог і фотомитець Валерій Пневський. Тож «Лісова школа» у лісоуправлінні видалася для всіх цікавою. І перерви з кукуванням і витьохкуванням були, і фотографування, і сувеніри про ліс дісталися. Насамкінець усі дружно, щоб всі чули і знали, які вони патріоти, загукали «Слава Україні!», «Героям слава» та «Смерть ворогам!».
Ростуть у школі не просто розумні і кмітливі діти, а й природолюби і патріоти.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: юні гості лісоуправління.

IMG_4454IMG_4457IMG_4458IMG_4465IMG_4471

 

У Ратнівському ЛМ господарстві відновлено пелетну лінію

А у зв’язку з цим потрібно було лишень бачити яку радість, які позитивні емоції,  почуття стабільності та впевненості в майбутньому це принесло тим, хто на ній працюватиме. Приблизно до початку літа тут, на нижньому складі, вже працювала лінія з переробки низькосортної деревини. Правда, за оренду устаткування сплачувалися чималі кошти. Проте через певні причини лінію було закрито. Та найстрашнішим було те, що  більше 20-ти працівників – голів сімей, родин, в результаті цього опинилися на межі безробіття.  Час, що минув, виправив ситуацію, до того ж — у кращу сторону.  У своїй щоденній роботі начальник  лісоуправління Волині Василь Мазурик дбає передовсім про людей — своїх колег, працівників господарства — їхній добробут, благополуччя, працевлаштованість. Щира турбота про людей завжди приносить гарні результати. І про це життя яскраво засвідчує. Не так давно подібна лінія запрацювала у Маневичах, згодом у  ДП «Ківерцівське ЛГ».  А нині ось – і у Ратне, у Заболоттівському лісопереробному цеху ДП «Ратнівське ЛМГ».

Працівники нижнього складу, даючи інтерв’ю для сюжету, відверто зізнавалися, якими болючими були пережиті моменти. Розповідали, що коли стали на облік в центр зайнятості, тоді серйозно відчули як близько вони підійшли до прірви, яка називається безробіттям. Голів сімей лякала сама думка про те, що вони можуть залишити свої сім’ї без основних фінансових ресурсів.

Пошуки необхідної лінії з низькосортної деревини працівники лісгоспу вели недовго. Зупинилися на тій, що польського виробництва. Зв’язалися з представниками лінії, домовилися, привезли і запустили.

Голова профкому, інженер по підготовці кадрів Ратнівського лісгоспу Людмила Завацька розповіла, що давно знає робітників лісопереробного цеху. У кожного з них за плечима – близько 20 років трудового стажу. Можна було лише уявити який розпач вони пережили, коли власники забрали лінію і люди потрапили під скорочення. «Пам’ятаю, як приїжджали ми з директором Миколою Мельником на збори, а люди просили їх не розраховувати, — пригадує Людмила Петрівна. – Заручившись підтримкою керівництва управління лісового господарства, ми  пообіцяли, що через кілька місяців ми їх знову працевлаштуємо. Назустріч і нам, і людям пішов  також районний центр зайнятості, зберігши наших безробітних, так би мовити, для нас. Приємно, що свого слова ми дотримались, що разом, підтримуючи одне одного, і пережили біду.»

Начальник нижнього складу Анатолій Березюк повідав яким клопітким був вересень.  «Встановили нові верстати, відремонтували цех, майданчик для навантаження лісопродукції. Навіть зробили під’їжджу дорогу, через котру до цього часу перевізники відмовлялися ставити машини під навантажування. Радує і те, що вже розпочали давати першу продукцію, яка на сьогоднішній день є ліквідною – заготовки для європіддонів 1,2 сорту, дрова, тирса… Продукція вчасно купується і маємо з цього велику  користь.»

Висловили вдячні слова в адресу керівництва “Волиньлісу», держлісгоспу та загалом розповіли  про економічну користь лінії на теренах Ратнівщини голова райдержадміністрації Лариса Цепух, голова райради Микола Макарук.

— З легкої руки начальника лісоуправління Василя Мазурика наш лісгосп став дихати вільніше, — відверто визнав перед присутніми директор ДП«Ратнівське ЛМГ» Микола Мельник. – Ми почали продавати лісопродукцію вигідним партнерам та за вигідними, в першу чергу для нас, цінами. Так само за вигідними умовами почали закуповувати необхідне для нас устаткування, матеріали тощо. Такої свободи вимагає життя, життєдіяльність лісгоспу вцілому, фінансова забезпеченість і стабільність працюючих.

За словами Миколи Мельника, в місяць низькосортної деревини за допомогою нової лінії планується переробляти в обсязі тисячі й більше кубів. Тобто на експорт випускати продукції до 400 м3 готових пелетів. Усе залежатиме від потужності придбаного устаткування. “На перших порах зарплати працівників нижнього складу становитимуть 2800-3000 грн. Але оскільки ми налаштовані на серйозну роботу, тому зарплатню в майбутньому плануємо піднімати”  — сказав  Микола Іванович і зазначив, що нову пелетну лінію придбали без особливих подвигів. Варто було лише проявити розуміння до людей, які опинилися в тяжкій ситуації, і велике бажання допомогти їм на ділі, а не на словах. За таке людське розуміння та велику підтримку і фінансову допомогу в запуску лінії директор від себе особисто, від колективу лісгоспу, який очолює, від працівників нижнього складу красно подякував начальнику Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василеві Мазурику.

— Попереду є ще й інші перспективи. Зокрема планується облаштовувати ще кращий доїзд, від’їзд, навантажування, – зауважив Василь Васильович, який разом зі своїм першим заступником Сергієм Шереметою виявив бажання зустрітися віч-на-віч із людьми, заради яких, власне й організовано усе це. Він їх тепло і сердечно привітав  із цією подією та побажав тільки плідної роботи.

– Про висновки роботи лінії свідчитимуть зарплати працюючих, — сказав керівник лісового господарства області. – Якщо люди отримуватимуть достойну заробітну плату – значить і лінія правильно функціонує, і робочий день організований правильно, і правильно побудована технологія роботи. Та найголовніше на сьогодні для мене те, що люди нині перебувають не на обліку центру зайнятості в статусі безробітних, а на своїх робочих місцях. Саме так повинно бути. І хоча б через це сьогодні я можу спокійніше спати.

Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського ОУЛМГ. Фото автора.

пелети 1 пелети 2 пелети 3 пелети 4 пелети 5 пелети 7 пелети 8 пелети 9 пелети 22 пелети 223 пелети 999пелети0 пелети 9999пелети666пелети 888микола мельник
пелети пелети00 пелети6

Вітальне слово: Ірина Романюк – управлінський промінчик

IMG_4390Хто б не зайшов до приймальні начальника Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, його приязно зустріне Ірина Романюк. Вона працює тут секретаркою. Надзвичайно комунікативна і сучасна, ввічлива і не по літах мудра працівниця. Тому, бува, і називають її модератором лісівничого спілкування, а ще сонячним промінчиком. Сьогодні Ірина Володимирівна святкує свій День народження, колеги-управлінці, друзі, лісівники Волині, вітаючи іменинницю, бажають їй мирного неба, щастя, любові, добра, довголіття.
Прес-служба ВОУЛМГ

Лісова школа з присмаком мистецтва

IMG_4377Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства стало місцем паломництва студентської та учнівської молоді. І не спроста. Адже тут діє один з найцікавіших лісових музеїв Волині, а в холі можна роздивитися макети зубра, кількох плямистих оленів, вовка, диких кабанів, козуль. Віднедавна, увагу творчих і допитливих людей вабить і виставка живопису «Волинський ліс очима художників». На ній представлено картини членів НСХУ Леоніда Шамрила, Леоніда Литвина, Леоніда Хведчука, Андрія Клімова, Сергія Родіонова, Володимира Полнобродського, Сергія Носка, Сергія Корсая, Володимира Шандиби, Миколи Конопатського, Миколи Пивовара, Наталії Блонської, Катерини Ткаченко, Володимира Соколюка, Олександра Хоменка, Петра Собка, Ірини Рагузіної, Світлани Орловської, Антоніни Сцьольної та багатьох інших. Є й школярські роботи, навіть їжачок, що несе гриби, роботи першокланика Максимка Лінника… Але найважливіше все ж, що абсолютна більшість цих картин створено під час лісових пленерів у Шацькому, Ковельському, Любешівському районах. Їх ось уже впродовж багатьох років за підтримки Інформаційно-екологічного центру ВОУЛМГ, лісівників Волині проводить невгамовний ентузіаст Геннадій Сарапін. Завдяки йому в Україні з’явилася малярська школа лісових пленеристів – явище унікальне. Адже у ній вже перебували кількасот художників з України та інших країн. Пишучи лісові пейзажі та натюрморти, портрети лісівників та поліщуків із глибинки, митці спілкувалися з директорами лісгоспів, лісничими і майстрами лісу, екологами, викладачами і науковцями Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька, працівниками Шацького національного природного парку та Національного природного парку «Прип’ять-Стохід», бували у місцинах, куди зазвичай потрапити надзвичайно важко. Тому то й такий незвичний інтерес до цієї виставкової колекції. Цими днями нею милувалися першокурсники Луцького педагогічного коледжу та Луцького вищого училища архітектури та будівництва. Майбутні педагоги організатори та дизайнери, різб’ярі та художники цікавилися також й історією лісівництва. Вони мали можливість поспілкуватися із працівниками лісоуправління Олегом Яворським та Олександром Боровицьким. Знаменно, що до організації цих зустрічей причетна завідувач відділу екології Волинського обласного еколого-натуралістичного центру Валентина Юхимчук, котра опікується учнівськими лісництвами та юними екологами області, а віднедавна веде гурткову роботу і в педагогічному коледжі. У першокурсників, які приїхали навчатися до обласного центру, це перше у цім місті знайомство із лісовим музеєм та виставковою колекцією. Майбутні педагоги-організатори Ксенія Євграпова, Богдана Ребрик, Ірина Бась, Альона Корнелюк, Ольга Ковальчук, Настя Михайлович, Валентина Клекоцюк, Людмила Левчук та інші не приховували, що такі зустрічі сприяють їх професійному вихованню, привносять у студентське життя творчий колорит і незвичність. Цієї думки дотримуються і їх співкурсники-дизайнери Аліна Прус, Інна Юхимчук, Катерина Гайдучик, Марія Кропива, Оксана Назарова, студенти художнього відділення Луцького ВУАБ Ніна Тиха, Влад Кудрін, Микола Мельник, Давидюк Юлія, Гриневич Катерина… Кожного разу студенти залюбки фотографуються з макетами звірів, біля картин, при вході до лісоуправління. Разом з новими знаннями та емоціями, вони отримують і заряд любові до лісівничої справи, працівників, які плекають ліси.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора та Олександра Боровицького: студенти Луцького вищого училища архітектури та будівництва та Луцького педагогічного коледжу у «Лісовій школі» ІЕЦ ВОУЛМГ; перед першокурсниками виступає Олег Яворський.

IMG_4354IMG_4357IMG_4364IMG_4358IMG_4382IMAG0597IMG_4341IMAG0599IMAG0598IMAG0600 (1)IMAG0640IMAG0632IMG_4334IMG_4368 IMG_4373 IMG_4374 IMG_4329

 

Електрозварник Колківського лісгоспу

IMG_7593Андрій Купріян працює електрозварником ДП «Колківське ЛГ». Люди його фаху без роботи не бувають. Щодня чекає метал. То потрібно плуги і борони підварити, то трактори і сортиментовози потребують ремонту. Цього разу молодий директор Юрій Ребар розпочав будову віку – новий промисловий лісопереробний комплекс. На території пустиря спершу з’явився майданчик для козлового крана, відтак і сам кран зіп’явся на ноги та став «походжати» залізними рейками, модернізується цех переробки, будується готель і сучасний майданчик для прийому лісопродукції. І скрізь потрібна участь досвідченого електрозварника Андрія Купріяна. Від його роботи залежить надійність нового виробництва. Нещодавно тут побували начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик та його перший заступник Сергій Шеремета. Роботою колективу залишились задоволені, осібно відзначили філігранну майстерність Андрія Купріяна. Завдяки його совісній праці металеві конструкції служитимуть людям століттями.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства
На фото: Андрій Купріян за роботою.

IMG_7595

Злодії 160-річних дубів спіймані на гарячому

IMG_0427 Групу злодіїв, які завдали чималої шкоди волинським лісам, спіймали на гарячому у ДП «Любомльське ЛГ». Зловмисники, уже надто вільно себе почуваючи, нахабно серед білого дня різали і вивозили могутні дуби у заказнику Підгороденському, що у кварталі 8 Любомльського лісництва. До слова, це бір оголошено заказником місцевого значення ще рішенням облради від 20.12 1993 р. Його площа 19,1 га. Тут знаходяться цінні насадження дуба віком 160 років, які використовуються для збору насіння. Рубки головного користування, як і будь-які інші лісові роботи, звичайно ж, суворо заборонені.
Затримали порушників під час рейдової перевірки. Уже під кінець робочого дня на дорозі до села Підгородно обабіч лісу лісничий Любомльського лісництва Андрій Карпович помітив сірий бус і, запідозривши неладне, доручив майстру лісу ретельно обійти територію заказника. Через невеликий проміжок часу сумніви підтвердились: телефоном, уже переслідуючи наляканих молодиків, лісник доповідав про крадіжку дубів. Далі погоня організовувалась досить оперативно. Щоб не втратити слід лісопорушників, працівники Любомльського лісгоспу на чолі з директором Сергієм Боярчуком швидко виїхали на місце пригоди. Ризикуючи, проте, виконуючи лісівничий обов’язок і діючи згідно із Законом, охоронці лісу спробували затримати порушників закону.
– Лісокради, зрозумівши, що їх помітили, залишили навіть свої речі і почали втікати, – розповідає Сергій Сергійович. – Щоб перехопити злочинців, які заподіяли велику шкоду лісу, мчали за ними навздогін, виїхавши на автотрасу. Активно підключилися і працівники обласної ДСБЕЗ – Олександр Ковальчук та Анатолій Маринюк. Було уже поночі, коли спільно із ковельською ДПС у місті Ковель автомобіль втікачів вдалося затримати. Втім, силою витягнули із нього тільки одного здорованя, двоє інших, різко натиснувши на газ, рвонули із місця. Дуже добре, що обійшлося без травм, оскільки транспорт порушників ледве не наїхав на працівника міліції. І знову – в погоню. Уже дорогою на Луцьк під Рожищем ми зупинили спільників і доставили до Любомльського райвідділу РВУМВС України.
Лісопорушниками виявились молоді хлопці, жителі Рівненської області: 21-річні Василь К. та Станіслав К. і 25-річний Сергій Б. Злодії зрізали 8 дерев, середній діаметр яких становить 74 сантиметри. На кожному також працівники лісової охорони виявили помітку, яку ставили очевидно раніше при виборі дуба. Вилучено 26 колод, розкряжованих по одному метру. Горелісоруби швидко працювали над тим, щоб лісоматеріал вивезти із лісових масивів до дороги, де його мав забравти певний транспорт. Зараз за цим фактом ведеться слідство, перевіряється причетність затриманих до інших крадіжок. Зловмисники завдали шкоди лісовому господарству на суму 58450,80 гривень, тепер не тільки відшкодовуватимуть збитки, а й заплатять штраф. А що відбувалось це у заказнику, ця сума буде у рази більшою.
Люба Хвас,
прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».

IMG_0424IMG_0425IMG_0421IMG_0417IMG_0418IMG_0420

Ліс, мов сад, віддячує дбайливим

За плечима лісничого Новочервищанського лісництва Віталія Пащука майже тридцять років наполегливої роботи. Розпочав він свою кар’єру в цьому лісництві техніком-лісоводом, згодом працював майстром лісу, лісівником, помічником лісничого.  А останні десять років Віталій Гнатович працює на посаді лісничого лісництва. За роки, віданні справі, він удостоєний багатьох нагород, серед яких почесна «Відмінник лісового господарства». Лісництво ж, яке він очолює, за показниками роботи вважається одним із кращих в Маневицькому лісгоспі. Віталій Пащук – депутат Камінь-Каширської районної ради. Цікаво, що розташоване лісництво на території Камінь-Каширщини, а територіально належить до Маневицького району.

На території Новочервищанського лісництва по-справжньому красиво.  Дбайливо підстрижена травичка, клумби троянд, інших квітів, оригінальна   дерев’яна альтанка, криничка, фонтан посеред подвір’я, а поблизу пасеться кінь, який відзивається на кличку «Ласка»… Усе навколо — наче малюнок з художньої книжки. Недалечко розташована невеличка теплиця, де своїми пагінцями до останнього літнього сонця тягнуться сіянці сосни, ялини.  Поряд із конторою лісництва гарно вписався будиночок лісничого, але Віталій Гнатович зі своєю дружиною в ньому не живе. «А що то за життя в селі без курки, кабана чи  корови? – каже, наче виправдовуючись. – Ми звикли до праці. Щоправда, мені, як лісничому, доводиться інколи цілими днями бувати в лісі. Проте дружина Галина не свариться. Вона в мене розумна і добре знає, що ліс для мене – друга домівка».

— Роботи в лісництві вистачає, кожен день спланований, — продовжує Віталій Гнатович. – Помічник лісничого, 5 майстрів лісу, бухгалтер, два пожежних водія, охоронець зранку й до вечора заклопотані. Якщо один день байдики проб’єш, наступного важко надолужити згаяну роботу.

Цієї весни в лісництві посадили 30 гектарів молодого лісу. Скільки вирубали, стільки ж, і ще більше, насаджуємо. Примноження багатств лісу – наше основне покликання. Маємо своїм нащадкам залишити густий ліс.

А ще в цьому році прийняли в штат лісництва бригаду в кількості 4 чоловік для розробки ділянок лісу. Усі місцеві, з села Нові Червища. Нехай працюють люди.

— А на полювання ходите?.. А вовка бачили?.. – засиплюю запитаннями  лісничого.

— Авжеж і не раз, — посміхаючись відповідає Віталій Гнатович. – Мені навіть пощастило дивитися йому у вічі. Цього погляду я ніколи не забуду.

— Пішов я якось на полювання зі службовою рушницею, два патрони в кишені, — розпочинає розповідь лісничий. – Аж раптом вовк біжить і прямісінько на мене. Я за рушницю, прицілився – «ба-бах!». Сірий впав. Дивлюся – аж другий на мене біжить. А в той час перший підводиться. Я знову за рушницю і ще раз у нього вистрелив. Другий тим часом втік. Я подався до підстреленого, цікаво ж як він… Помаленьку підходжу, а він, не повірите, прямо в очі мені дивиться. Погляд як у людини, та ще й такий проникливий. У мене аж мурашки по тілі забігали. Тут він почав повзти, рятуватися. Шкода стало хижака. Але що поробиш – таке життя.

Віталій Гнатович пригадав 90-ті роки, коли в навколишніх лісах рідко щастило зустріти звіра. «Якщо й прижилося було кілька кабанчиків, то з браконьєрами було більше мороки, аніж з ними», — зізнається. – Сьогодні є з чим порівняти. Мисливські господарства Волині сприяють популяція звірів. Та й керівництво «Волиньлісу» тримає це питання на постійному контролі. На сьогодні, скажімо, в нашому лісі можна зустріти і зайців, і косуль, і лосів, і тих же диких вепрів. Правда бобрів занадто багато розвелося. Вони загачують деревами канави, від чого деякі окремі ділянки лісу сохнуть від нестачі вологи.  Але це не велика біда. Бо ж і ці тварини заслуговують місця під сонцем.

Вистачає проблем у лісництві, особливо під час пожежонебезпечного періоду. Та за допомогою спостережної відеокамери, яка передає сигнал в радіусі 30 км, майстер лісу Степан Тишковець контролює кожен клаптик лісової площі. А часом люди з сусідніх сіл звертаються за допомогою лісівників, аби допомогли загасити пожежу. І природоохоронці, звісно, йдуть назустріч, оскільки мають власний пожежний автомобіль.

До речі, у цьому лісництві я мала нагоду побувати і золотої, а точніше, медової пори, коли саме качали мед із пасіки.  Із великою цікавістю спостерігала за тим, як пасічник лісництва Роман Домальчук вправно це робить. Він доглядає за 20 бджолосім’ями. Знає про їхнє життя-буття усе, до дрібниць. Від однієї бджолосім’ї вдається зібрати до 10 кг меду. За сезон лісництво на базу лісгоспу здає близько 200 кг меду.

Між іншим, кажуть, що бджоли не переносять парфумів. Проте як я не крутилася біля вулика, ще й була напарфумлена, проте ні одна з них особливої уваги на мене не звернула. А ось Гнатовичу від цих кусючих комах дісталося. Шпуляли його раз за разом. Мабуть і бджоли живуть за таким принципом: кого люблять, того й жалять.

Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського ОУЛМГ. Фото автора.

пащук 0пащук 7пащук4 пащук 2пащук 9 пащукпащук 999Выталыйпащук 66 пащук 888

 

Захисники України: «Штурмовик» із Волині

IMG_7552Андрія Яцину застали перед лісництвом, де він живе із сім’єю. Найперше, що впало в очі, – його змужнілий вигляд. А ще молодий чоловік завів вуса і борідку. Виглядав козаком-отаманом, хоча всі розуміли, що зараз робиться у його душі. На зустріч з атовцем приїхали начальник ВОУЛМГ Василь Мазурик, головний лісничий Сергій Шеремета й директор ДП «Ківерцівське ЛГ» Віктор Сахнюк.
– Доброго дня, Андрію, – лісівники міцно тиснуть руку колезі-атовцю. – Як відпочивається, чи потрібна якась допомога?
– Дякую, про це потурбувався директор лісгоспу Віктор Сахнюк, – каже. – Він допоміг придбати усе необхідне для проходження військової служби, допомагає усім необхідним і моїй сім’ї.
Андрій Яцина отримав невеликий перепочинок. Зараз проходить медогляд і підліковується, адже має пошкоджені зв’язки колінних суглобів. Йому ще належить якийсь час полежати у військовому госпіталі.
– А так все добре… – заспокоює.
Мені пригадалося, як дорогою до обійстя лісівника директор ДП «Ківерцівське ЛГ» Віктор Сахнюк розповідав про свого колегу і товариша: «Дуже скромна людина. Ні для себе, ні для сім’ї ніколи нічого не попросить. Спілкуюся з ним майже щодня, знаю про всі його клопоти, труднощі, стежки-дороги. Коли Андрія призвали в армію, ми забезпечили його і формою, і бронежилетом, і берцами, лиш від кевларової каски відмовився, щоб не виглядати білою вороною серед своїх – каски потім усім централізовано вручило командування…»
Андрій Яцина народився у Радехові Львівської області, закінчив Національний лісотехнічний університету України, працював мисливствознавцем Радехівського лісгоспу, відтак старшим майстром Новочервищанського, помічником лісничого Вовчецького, лісничим Чарторийського та Оконського лісництв Маневицького лісгоспу, згодом утворився Поліський лісгосп і його перевели лісничим Куклинського лісництва. Скрізь лишив по собі новостворені культури, доглянуті лісові масиви та добрі спогади. На посаду головного лісничого у Ківерці забрав товариша Віктор Сахнюк, якого призначили директором ДП «Ківерцівське ЛГ»: вони давно дружать сім’ями. Андрій любить лісівничу справу, чудовий фахівець, створив не один десяток гектарів лісових культур, уміє їх доглядати і берегти. Та несподівано у мирне життя українців втрутилася війна. Відколи Росія загарбала Крим і фактично розпочала неоголошену агресію на Донеччині і Луганщині, Андрій – у війську. Друзі спілкувалися тільки по мобільному.
– Ваш однополчанин Юрій Шишолик – водій Городоцького лісгоспу –розповідав, що ви разом були на Савур-могилі… – кажу до воїна-відпускника. – Може й штурмом брали цю висотку?
– Ні… Я потрапив туди вже пізніше, – скромно відповідає на те військовик. – В армії служити не довелося, зате в університеті закінчив військову кафедру, щоправда, профіль далеко не штурмовий – тилове забезпечення, тому й був у другому ешелоні. Ми відповідаємо, щоб військо було нагодоване, взуте-зодягнуте, мало справну техніку. Для цього і призвали у 51-у Володимир-Волинську аеромобільну бригаду. А потім так сталося, що з тиловиків ми раптом перетворилися на «штурмовиків» і майже місяць тримали оборону Савур-могили.
– Ви пробули там 26 днів… Як змінилася за цей час Савур-могила?
– Невпізнанно… Ця висота має 277,9 м над рівнем моря і знаходиться за 12 км на південь від міста Сніжне, на кордоні Луганської, Донецької і Ростовської областей, тож її обстрілювали з усіх видів зброї, у декотрі дні майже цілодобово. Там був меморіальний комплекс, тепер все зруйновано, зорано мінами і снарядами, техніка спалена… Ми вижили тільки завдяки укріпленням, що їх зробили бойовики. Схоже, вони до цієї війни готувалися ретельно і заздалегідь. Таку систему оборони, де все із залізобетону, є надійні укриття, за рік не зробиш. Цього не могли не бачити наші спецслужби… Вони готувалися, а ми – ні.
– Чи доводилося Вам спілкуватися з тамтешнім населенням? – цікавляться лісівники. – Як воно ставиться до наших солдатів?
– Від самого початку наш підрозділ займався забезпеченням бригади усім необхідним… – став розповідати. – Найважче було дістати воду. Технічна ще трапляється, а ось питної треба пошукати. Звісно, доводилося звертатися за допомогою до місцевих жителів. У сільській місцевості населення говорить українською, хоч бува з російським напівсуржиком. Води не боронило, хоча траплялися випадки, коли дехто ставився до нас насторожено. Ми співпрацювали з місцевими підприємцями, які мають свердловини, а вони-то розуміють, щоб свій бізнес потрібно боротися, то ж і сприяло нам…
Поволі перейшли до домашніх справ. Андрій знітився. Дружина Мар’яна і син Мар’ян дуже вболівали за його долю, з нетерпінням чекали додому й тепер, звісно, усі тішаться родинним затишком. Після перебування на Савур-могилі та жахливої бійні, у яку потрапили українці при виході з Іловайського котла, він ще більше став дорожити сім’єю, друзями, рідним краєм, довгоочікуваною тишею і мирним життям. Скучив і по лісові, своїй улюбленій роботі та колективу.
Прощаючись, дякуємо українському герою за мужність, бажаємо швидкого одужання і ще скорішого мирного врегулювання на Сході України. Ми всі визнаємо, що українці завжди думали про мирну працю, ні сном ні духом не могли передбачити такий нецивілізований розвиток подій, таку підступність з боку своїх же східних співвітчизників та росіян. Але зараз мир виборюють ось такі українці як Андрій Яцина – головний лісничий ДП «Ківерцівське ЛГ».
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: Андрій Яцина з колегами-лісівниками.

IMG_7553IMG_7559IMG_7548