Досвід Америки… І волинський березовий сік…

20160430_170549

Минулого року американська делегація перебувала на Україні. Серед іншого закордонні лісівники відвідали і Волинь. Цікавилися вирощенням лісів та переробкою недеревних ресурсів. Колеги запросили українських лісівників приїхати до США та побачити, як вони вирощують та зберігають ліс, шукають  ринки збуту, переробляють деревину та недеревні ресурси, рекламують свою продукцію. Переговори тривали досить довго, але нарешті українська делегація, пройшовши всі необхідні процедури, рушила до Америки.

Серед науковців та бізнесменів США змогли відвідати й волинські лісівники. А точніше – начальник відділу лісового господарства ВОУЛМГ Борис Бабеляс та начальник консервного цеху ДП «Цуманське ЛГ» Зіна Рябчун.


Саме у Зіни Богданівни сьогодні цікавимося враженнями, привезеними із далекої Америки. Що побачили, що здивувало й чого навчилися?..
– Поїздку нам організувала лісова служба Міністерства сільського господарства США, згідно з програмою стипендії Кокран, – розповідає Зіна Рябчун. – Ми були в п’яти штатах: Вермонті, Орегоні, Нью-Йорку, Північній Кароліні, Вашингтоні.
Показували роботу як у державних, так і приватних лісах. Кожен штат своєрідний. Найперше ми потрапили у Вермонт. Там саме відбувався «Фестиваль клену». Побачили, що тамтешнє населення дуже зацікавлене у таких речах. Здавалося, що можна нового сказати про клен? Проте на фестивалі був і  кленовий сироп, і кленові цукерки, і печиво. На фестиваль зібралися виробники з усього штату. Кожен намагався представити себе та показати свою роботу.
Побувала українська делегація й на заводі, де виробляють смачний кленовий сироп. Фасують його у різні місткості тари: від 20 до 1 000 мл. Кажуть, що збут є. Працюють кооперативи, де представлені всі: від тих, хто займається лісопиленням, до тих, хто виготовляє солодощі та сувеніри з дерев, лікарські трави. Створюють такі кооперативи для того, аби й малі виробники мали можливість вийти на ринок.
Бачили й підприємство, на якому виробляють обладнання для виготовлення кленового та інших видів сиропів.
– Сьогодні вони так, як і ми, намагаються прораховувати енергомісткість, – зауважує Зіна Богданівна. – Якщо раніше техніка, яка виготовляла сироп, працювала на газу, то сьогодні вона працює на дровах та відходах. Рахують кожну кілокалорію.
Здивував делегацію і тамтешній ліс, який був пронизаний трубками, наче капілярами. Так тут підсочують дерева. Ручної праці у цьому процесі не використовують. Коли починається сокорух, у стовбур дерева вбивають такий собі краник, до нього приєднують поліетиленові (харчові та безпечні для здоров’я людини) трубочки. Вже між собою вони об’єднуються перехідниками. Тоненька трубочка переходить у товстішу, а тоді – у цілу магістраль. Ці всі комунікації зводяться до вакуумного насосу, який витягує сік із клена чи берези.
– Дехто з нашої делегації поцікавився, чи не переживають, що можуть поцупити трубки та інші комунікації, – посміхається співрозмовниця. – Проте американці не зрозуміли запитання і були щиро здивовані, зауваживши, що таке просто неможливе. Але розповіли: коли залишають систему підсочки на зиму, бувають випадки її пошкоджень білками. Так дерева підсочують протягом десятків років. Коли ж його спилюють, зазвичай така деревина стає дуже цінною для мебельників. Адже на місці підсочки утворюються своєрідні резервуари, а структура дерева набуває химерних та неймовірних візерунків.
Як виявляється, такі плантації не створюють штучно, підсочку здійснюють у звичайному природному лісі.
– Ми були на розсадниках, – продовжує Зіна Рябчун. – Бачили посадку дугласії, стовбур якої не могли охопити й утрьох. Санітарні рубки тут майже не проводять,  а заповідників дуже багато.  Лісівники багато працюють із корінними мешканцями – індіанцями. От приміром, нас завезли до лісу. Показуючи кущі чорниць, які дещо вищі за наші  і які називають яфинами, місцеві лісівники зауважили: тут крони дерев закривають сонце, тож наступного року робитимуть прорідження. На наше запитання: для чого, відповіли: індіанці рідко використовують деревину, а от яфини для них важливі.
Дізнаюся, що у США все дуже взаємопов’язано. Разом із виробництвом працює наука. Недеревним ресурсам приділяється надзвичайна увага. Навіть не у заповідній зоні, а біля рослинки, яку треба зберегти, стоїть червоний прапорець. У нас не менше лікарської сировини, але на такому рівні робота ще не проводиться.
– Були на фабриці, де розфасовують лікарську продукцію, що має статус органічної, – пригадує Зіна Богданівна. – Ми також торік розпочали роботу з отримання сертифіката органічної продукції. Адже заслуговуємо на це. Коли представляли зразки нашої продукції, американці були приємно здивовані. І асортиментом дикорослої продукції, і якістю виробів. І хоча наша продукція повністю органічна, ми ще не пройшли всіх процедур, аби отримати відповідний сертифікат. В Америці ж існують цілі супермаркети органічної продукції. Так, вона дещо дорожча, проте сьогодні люди думають про своє здоров’я. Ми також готові показати, що абсолютно чисті. От цього року ми почали випускати чистий березовий сік, без будь-яких домішків (ні лимонної кислоти, ні цукру). Треба рухатися вперед.
Розповіла Зіна Богданівна й про цікаву та приємну несподіванку: коли їм на дорогу давали снеки, серед усього іншого була й пляшечка березового соку. Поцікавившись: звідки березовий сік, чи це місцева сировина, почули: «З України». Як почали допитуватися, то дізналися, що сік, який Волинь відправляє у Канаду, розфасовують у 200 мл пляшечки і забезпечують потреби  США. У Америці працюють більше із сиропом. Кажуть: вигідніше.
– Якщо в сокові цукристість до 1%, то в сиропі – до 64%, – роздумує Зіна Рябчун. – Вологу випаровують і отримують концентрований продукт. У сиропі збережено всі мікроелементи, вітаміни.  Ми не працюємо ще із сиропами. Але я вела розмову щодо устаткування. І скажу: Америка готова працювати з Україною.
В Америці лише 8% державних лісів. Усе інше – приватні угіддя, які перейшли до власника шляхом викупу території. Проте огорож ніде немає. Так, охорона є, але все відкрито. Звичайно, культура населення досить висока. Ніхто собі не дозволить щось украсти чи знищити. Щодо державних лісів, то лісівники на все отримують дотацію. Але займаються виключно охороною та захистом лісів, переробка – повністю приватна. На підмогу лісівникам – науковці. Вони завжди поруч.  Мають дослідні станції. Дивляться, як приживається та чи інша рослина. Аналізують кліматичні умови, визначаючи, де варто висаджувати ту чи іншу рослину.
Якщо у державних лісах очистка проводиться мало, то приватники працюють інакше. У них є контракти, і вони користуються деревиною, залежно від потреби. Розповіли, як держава дбає про те, щоби біля міст був збережений ліс. Аби приватник не використовував потрібну для екології міста деревину під реалізацію, йому виплачують компенсацію (дотацію). Прораховують все дуже добре і вирішують: краще дати дотацію, ніж потім потерпати від того, що потрібно робити, приміром, очистку води…
…Тут працюють чесно. Делегація побувала в приватників, які ведуть сімейний бізнес, займаючись виробництвом кленового сиропу та грибів шиітаке. Коли запитали, чи хтось їх контролює, отримали відповідь: «Ніхто. Свого часу, коли ми про себе заявили, нас перевірили. І ось ми вже працюємо 8 років. Більше перевірок не було». Але люди дорожать своєю репутацією. Знають: якщо десь схиблять, більше їхня продукція на ринку не з’явиться ніколи.
– Були у Міністерстві світової торгівлі, – каже пані Зіна. – Запитали про просування товару. Почули: Штати дуже багато вкладають у рекламу, якість упаковки. Ми ж не вміємо ще показати і репрезентувати свої багатства. Коли навчання завершилося, кожен захищав свою роботу. Розповідав, що можна було б впровадити в Україні. А впроваджувати і працювати є над чим, аби було бажання.
От завершили заготівлю та переробку березового соку. Експортуємо його  на Польщу, Канаду, Німеччину, Ізраїль.  Звісно, забезпечуємо продукцією «Лісовичків». Зараз включаємося у роботу з ягодою. Маємо контракти з Німеччиною, ведемо переговори з Китаєм. Заготовляючи, обов’язково проводимо радіологічний контроль. Так само й коли йдеться про переробку грибів. Ну і розуміємо, що варто повертатися до колишніх асортиментів. До виробництва того ж «Лисеняти». В Америці науковці працюють разом із виробниками, пропагуючи цінність продукту, який іде на ринок. Наголошують на складі, цінних якостях, які дбають про організм людини. У нас, на жаль, такого немає. Власна назва нічого про продукцію не каже. Тож потрібно працювати й у цьому напрямку.
Сьогодні ринок України насичений різною продукцією. Деяку й споживати не можна, але вона стоїть на прилавках і рекламується наче хороша. Наразі, коли політика держави у цих питаннях ще далека від ідеалу, на своєму місці мусять бути виробники. Лозунг «Не нашкодь» мусить бути дороговказом. Якщо виробник виготовляє продукцію, усвідомлюючи, що вона шкідлива, це – неприпустимо. Поки його суддя – совість. Але мають бути й служби, які каратимуть недобросовісних виробників. Аби, як і в США, кожен розумів, що навіть маленька помилка може вартувати закриття бізнесу та внесення прізвища цього виробника у чорний список держави.

Оксана ЧУРИЛО
Фото Зіни Рябчун

Друковане видання «ЛВ» № 6(57) 2016р.