Син продовжує справу батька

син Віктор Сахалюк

Відомо, що батько завжди навчає сина своїм прикладом, своїм ставленням до життя. І, коли син продовжує справу батька, значить яскраво запам’ятались йому ще із дитинства моменти праці нелегкої і цікавої, та ще й захоплення книгами одне на двох.
Родина Сахалюків із села Замлиння ось уже в другому поколінні плекає і береже свій ліс навколо рідного села. Лісівник – це не лиш професія, а й стан душі. І тільки той буде у ньому працювати, хто його любить усією душею. Так стверджує старший лісник, – 76-річний Юлій Петрович Сахалюк. Пригадує, як у повоєнні роки було сутужно, як ще юним ходив у ліс на роботу, де тягнули живицю. Після армії кілька років працював екскаваторником, осушували болотні місця. У 1977-му році став лісником. Роботу виконував різну – і ліс вантажив, і як сторожовий об’їжджав свої володіння вдень і вночі. Старався виконувати плани, то було його ім’я на районній дошці пошани. А ще, зізнається Юлій Петрович, був затятим мисливцем, що теж впливало на професію. Адже мисливець вміє спостерігати за красою навколишньої природи, добре орієнтується у дикій фауні на його території, знає повадки всякого звіра і багато чого, що треба неодмінно господарю лісу.
У 2000 році прийшов на зміну батькові син Віктор після певних років праці у колгоспі. «Як ставав на роботу, той обхід знав дуже добре, бо з маленького в лісі виріс. З батьком ходив на роботу, він їде коником через село у ліс, а я горджуся тим, що з ним їду. Цікаво було тоді, зараз же сам це роблю зранечку до вечора. Ось тільки прийшов від розсадників, де весною посіяли сосну. Гарно зійшли паростки, підживлюю, ледь не дмухаю на неї, бо наступного року будемо висаджувати для майбутнього лісу. На цей час займаємося освітленням лісних культур, проводимо рубки догляду, ще трохи і будемо насіння збирати – жолуді дуба, шишки. У мене лісонасіннева ділянка, де ростуть могутні елітні дуби, з яких і беремо жолуді для насіння, їх здаємо у розсадники області». Цікавого на території, яку плекає лісівник, є багато. Наприклад, гора Смолярня, де, кажуть, за Польщі смолу випалювали, чи урочище Князь-багно, посеред якого колись ріс красивий Князь-лісок, де, подейкують старші люди, знайшли колись золото. Згадує Віктор Сахалюк кумедні випадки, коли в’їхавши із лісу у село, натрапили на кабанів, яких гнали сільські собаки. Спочатку було подумали, от поросята повтікали із чийогось хліва, аж тут придивились, а то дикі вепри у село забрели. Розповідає і про серйозні напружені ситуації, коли виникла пожежа у лісі. Про це повідомили його дітлахи. Усі односельці дуже оперативно зібралися допомагати гасити ліс, за хвилин двадцять останній вогник вгамували, тому і згарища не було видно. Люди у селі підтримують лісівника, знають і шанують, тому і порушень та крадіжок у його кварталі немає. «
– У пожежонебезпечний період слідкую особливо, бо вогонь – то злий ворог. У літню гарячу пору чи свята – завжди на сторожі. Щодня, буває, вийду за хліви і виглядаю у бік лісу, чи де димку, не дай Боже, ніякого не видно. За порядком прошу людей дивитись. Поставив нові бесідки, спеціально відвів місця для багаття, сміття, кажу молоді, тим, хто йде на пікніки – прибирайте після себе сміття, не розкидайте. Навіть і своїм двом синам наказую не раз, а вони – ми все знаєм, як треба, тут у мене дисципліна. До речі, старший син Дмитро закінчив Львівський лісотехнічний університет, зараз працює головним механіком у Ковелі.
Спілкуючись, Віктор Юлійович торкнувся мимоволі і свого дозвілля. Виявляється, наш співрозмовник удома має величезну бібліотеку, каже, книги завжди шанував та шанує і його батько. Із книг черпає мудрість життя, пізнає глибше цікаві сторінки історії, залюбки читає художні твори. А під час читання дуже не любить, щоб його турбували, переривали уяву. Віктор Сахалюк при нагоді завжди купує книжкові новинки і добре орієнтується у сучасній літературі. Дуже подобаються твори письменників Володимира Лиса, Ліни Костенко, Андрія Кокотюхи, Василя Шкляра і багатьох інших сучасників. Порівнює перечитані художні твори із сюжетами фільмів, які були зняті за цими мотивами, аналізує, де краще – написано чи передано зміст у кіно. Ось такі вони – батько і син Сахалюки, не тільки господарі лісу, які невтомно вже 37 років «плекають паростки кленові і діброви молоді ростять», а ще й мають цікаве захоплення книгою, завдяки якому, безперечно, володіють яскравим інтелігентним мисленням.
Люба Хвас
прес-служба ДП «Любомльське ЛГ».
На фото автора: Віктор Сахалюк на майстерській дільниці; батько Віктора – Юлій Сахалюк.

батько Юлій Сахалюк