Лісівник у третьому поколінні

Обхід майстра лісу Юрія Мельничука, що у лісових масивах ДП «Горохівське ЛМГ», знають усі. А сам Юрій Олександрович – відома людина в краї – авторитетний лісівник у третьому поколінні, доброволець, що зі зброєю в руках захищав Україну. Його слово багато важить і для місцевої громади, і для жителів поблизьких сіл.

Завдяки таким, як Юрій Олександрович, з’явилося сто фортифікаційних споруд – ціла оборонна лінія, що дозволила ЗСУ почуватися більш впевнено і, наскільки це можливо у фронтових умовах, комфортно.
Пригадує лісівник, як разом з іншими колегами їхали на будівництво фортифікаційних споруд під Маріуполь: зі своїм матеріалом, обладнанням, технікою. Працювали під гуркіт зброї: до передової було рукою подати. Пригадує, як поверталися лісівничі «фортифікаційники» з прифронтового від­рядження, як мріяли про домашній затишок та рідний ліс…
– Загалом у 2014 році провів там сім місяців. Повернувшись додому, вирішив піти в Збройні сили України добровольцем. Написав заяву у військкомат і на шосту хвилю якраз потрапив під Гранітне, Кам’янку, Зайцеве, Червонопартизанськ. Там на той час тривали запеклі бої. Нас, добровольців, посилали у найгарячіші точки. Де тонко, де рвалося, туди й кидали. Не було такого дня, щоб по нас не били. З двадцяти п’яти моїх побратимів додому повернулося тільки восьмеро, з них двох уже нема: один в госпіталі помер, іншого вбили. За всю службу було всього кілька днів тиші – 1, 2, 3 вересня. Так звана школярка. Кілька днів перемир’я. Мої хлопці ще воюють на Світлодарській дузі…

Юрій Мельничук під час вручення однієї із заслужених нагород від військових


Змужніле обличчя добровольця суворішає. Навалюються спогади. Вже ніби й звикся з мирною повсякденністю. Ліс, господарка, родина, здавалося б, врятували від тієї страшної реальності, повернули у звичне життєве русло, та ось запитає хтось про війну і зірве: «Згадувати того не хочеться. Але хлопці дзвонять і згадувати мусиш…».
У мирному житті Юрій Мельничук присвятив себе лісові. Невдовзі святкуватиме двадцятиріччя роботи в ДП «Горохівське ЛМГ». Як зараз пам’ятає той день: було це у 1992 році. Юрій Олександрович водночас і майстер лісу, і єгер Горохівського лісництва. Та цікавий ще й тим, що працює в обході свого діда – ще польського лісівника.
– Розкажіть про свій обхід.
– Площа обходу чималенька – 860 гектарів. Маємо тут плюсові дубові резерванти. Ще пан За­кшевський у 1932-му привіз із Канади жолуді й посадив тут червоного і черешчатого дуба. У моєму обході є кілька кварталів таких дубів. Це перший в Україні і перший у Волинській області такий резервант.
– Чим цікавий для вас ліс?
– Я ним живу. Ліс для мене – це все. Я ж лісівник у третьому поколінні. Дід був лісівником, ще його з Польщі прислали. Тож його любов до лісу успадкував і я. Зараз вже і мій середульший син Ігор працює помічником лісничого.
– Ігор – один із наймолодших працівників ДП «Горохівське ЛМГ» (на головному фото – Юрій Олександрович разом із сином), – розповідає директор лісомисливського господарства В’яче­слав Дейнека. – Та вже, як і батько, встиг заявити про себе як відповідальний та обізнаний лісівник. Зараз він працює помічником лісничого Новозборишівського лісництва.
Сам Ігор Юрійович зізнається: у лісівництво привів його батько. Саме з ним хлопчиною вперше поїхав до лісу.
– Але не для того, щоб відпочити, а для того, щоб побачити, як працюють лісівники. Це було в четвертому класі, – пригадує молодий спеціаліст. – Мені сподобалося, відтоді я часто просив тата взяти мене з собою до лісу. Саме тоді й вирішив стати лісівником.
– Нашою родинною стежкою пішов і мій менший син, – тим часом продовжує розповідь його батько Юрій Олександрович. – Він, як і середульший, часто бував зі мною у лісі, полюбив його і також вступив на лісове господарство, зараз вчиться у столичному НУБІБі. Поза галуззю – тільки найстарший, він зараз на заробітках у Польщі. Та за потреби готовий долучитися до лісівництва.
– Спасибі Вам за сумлінну працю та захист України! – кажу на прощання.
– І Вам дякую, – зазначає Юрій Олександрович і додає: – А Вкраїну, як потрібно буде, ще піду захищати.

Сергій ЦЮРИЦЬ, ЛВ №6 2019 р.