Урок пам’яті

«Чорнобиль. Його забути не дозволяє майбутнє»

Під такою назвою у бібліотеці-філії №5 відбувся урок пам’яті для гуртківців Луцького центру туризму, спорту і краєзнавства, що діє при Луцькій ЗОШ № 23. На ньому йшлося про людей, які загинули  під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Про їх подвиг говорила бібліотекар Ліля Савонік. Відтак надала слово ліквідаторам техногенної аварії.

–На Чорнобильській АЕС я розпочинав свою трудову діяльність, – пригадував голова спілки «Чорнобиль» Луцького району Федір Рузак, який бере активну участь і в усіх громадських лісівничих акціях Інформаційно-екологічного центру ВОУЛМГ. – було це у 1984 році. На моїх очах розбудовувалося та заселялося молодіжне місто Прип’ять. Воно було дуже гарним. Згодом мене перевели працювати контролером-дозиметристом на Рівненську АЕС. Коли вибухнув реактор на Чорнобильській АЕС, мені було 23  роки. Усіх працівників українських АЕС завозили вахтовим методом ліквідовувати цю страшну аварію. Наша бригада прибула на Чорнобильську АЕС  у  серпні і пробула там до вересня 1986 року. На початку, окрім нас і пожежних, задіяли близько 2000 різних спеціалістів, адже це був засекречений об’єкт. А загалом у її ліквідації брало участь 600 тисяч людей різних національностей. Нас поселили жити в піонерському таборі «Сказочний» за 30 кілометрів від станції на березі річки Вуж. Ліжка були дитячими, але оскільки я невеликий на зріст, то поміщався повністю. На Чорнобильську АЕС нас возили бетеерами, працювали по змінах, які тривали 12 годин, видавали сухий пайок.  Перед зміною нас одягали у спеціальний одяг сірого кольору, але обличчя,  кінцівки рук і ніг були незахищені. За технікою безпеки перед виїздом заборонялося бритися, чистити зуби, щоб не пішло подразнення  від атомного пилу. Саме ці вразливі ділянки тіла мене турбують до цих пір. Довгий час я не міг побритися, ходив влітку в сорочці з довгим рукавом, щоб захиститися від сонячної радіації, їздив лікуватися на озеро Світязь, бо там вода із вмістом гліцерину та срібла. Уявіть собі, якби вам сказали виїхати з дому на тиждень, а ви туди вже ніколи не повернулися. Так сталося із тими, хто жив у наймолодшому місті енергетиків. Їх спішно евакуювали і вони більше туди не вернулися. Я з колегами часто відвідую міста Припять та Чорнобиль, бачу довколишні села, тепер вони позаростали кущами та деревами. Словом, обезлюдніли, змертвіли. Зараз там знаходиться один із найбільших у світі могильників різної техніки, яка працювала на ліквідації і пересичена радіацією. Бо саме метал найбільше її притягує. Там і досі небезпечно для життя. Але деякі сміливці почали селитися вже й у тридцятикілометровій чорнобильській зоні, адже для багатьох чорнобильців житлова проблема досі, як слід, невирішена, у нашій державі».

Хоч би й сам Федір Володимирович. Ліквідатор має семеро дітей. Його багатодітна сім’я досі мешкає у двокімнатній квартирі в м. Луцьк. Вже довгий час, як ліквідатор аварії, він стоїть на поліпшення житлових умов, сподівається, що  теперішня влада таки надасть його сім’ї просторіше житло! Особисто він переселятися ж у покинуті чорнобильські будинки не збирається, бо вболіває за майбутнє своїх дітей. Але знаходяться такі відчайдухи, що задля житла їдуть у небезпечну зону.

Про свою участь у ліквідації аварії на ЧАЕС розповів і голова обласного осередку Всеукраїнської Чонобильської спілки інвалідів МВС Анатолій Лучко: «Я на той час працював в УМВС у Волинській області. Коли постало питання ліквідовувати аварію на Чорнобильській АЕС, питань їхати чи не їхати навіть не ставилося. Я там, як міліціонер, охороняв громадський порядок та проводив навчання громадської оборони».

Обоє чорнобильців цьогоріч взяли участь в акції «Посади алею пам’яті». Її створено на території обласного еколого-натуралістичного центру.

Волинська дитяча поетеса Наталія Бугай написала та прочитала вірш про Чорнобиль, який вже став піснею.  Декламували поезії, присвячені чорнобильцям-ліквідаторам і діти. Насамкінець, завідуюча бібліотекою Людмила Столярова ознайомила присутніх із книжковою виставкою «Поріс Чорнобиль – бідою нашою поріс» та порадила читати твори про цю жахливу трагедію. Також всі охочі переглянули світлини тих часів та фільм «Зустріч з минулим», які принесли з собою ліквідатори. Хочеться вірити, що така страшна трагедія більше не повториться. Пам’ять же про подвиг ліквідаторів-героїв залишиться назавжди.

Руслана МЕЛЬНИК.