Проїзд – за паролем

Розсекречений ліс

Нещодавно з товаришем поїхали по березовий сік в урочище Новини, що одразу за обласною школою міліції. Юрій Чуріков – майор міліції у відставці – дорогою розповідав про пригоди українського правоохоронця. Перед КПП міліцейської школи захвилювався:

– А як же ми проїдемо пост?

На що я, усміхнувшись, відповів: «За паролем». Із 1951 р., відколи тут розмістили ракети середньої дальності, що грізно «дивились» у бік Лондона і Брюселя, тільки так і можна було потрапити на територію цього засекреченого лісу. Багатогектарну місцину обнесли колючим дротом, набудували ангарів та казарм і на довгі роки закрили для в’їзду цивільного населення. Але тепер через КПП міліцейської школи можна проїхати за паролем, який уже декілька років залишається без змін.

– По березовий сік! – кажу я черговому курсанту «секретний пароль».

Він піднімає шлагбаум, і колеса котяться по бетонних плитах. Ліворуч залишаються корпуси міліцейської школи, зелений моріжок стадіону та його бігові доріжки, а праворуч, по один і другий бік дороги, – музейні експонати «надсекретних ракетних ангарів». Тепер, щоправда, декотрі винаймають місцеві підприємці під склади або ж робочі приміщення. Втім більшість будівель – мов після військових дій: одні руїни нагадують про оборонні споруди.

За колишнім ракетним містечком тепер господарюють лісівники. Урочище Новини – це понад  8 гектарів березняку і сосни. Майстер лісу Микола Демчук, який опікується цими деревостанами, проводить вибіркові рубки, на їх місці бачимо молодняк. Лісничий Сокиричівського лісництва ДП «Ківерцівське ЛГ» Леонід Чубай не приховує, що невдовзі значну частину мальовничого гаю доведеться зрізати, адже вік насаджень – близько шестидесяти років. Для берези – це граничний вік, відтак тут з’являться соснові насадження.

– Вже цього року ми посадили 14.8 га новолісся, – каже Леонід Степанович. – Допомагали, як завжди, учні та вчителі Сокиричівської ЗОШ.

Слухаємо пташині співи, вдихаємо пахощі лісових квітковиськ: радують біла анемона, жовті сонечка мати-мачухи, зеленявість рясту.

За черговим коліном дороги – сокозбір. Тут господарює бригада Надії Зайченко. Юля Поліщук, Ігор Штим, Михайло Степчук, Тетяна Дейна і Сергій Буймук зібрали і відправили до переробного цеху ДП «Ківерцівського ЛГ» понад 25 тонн соку, ще якусь дещицю продали сирцем із ділянки для лучан та жителів довколишніх сіл, як ось нам.

Застали у цьому лісочку і шестирічного Станіслава: хлопча завзято допомагало мамі Надії. Стомлене, але веселе демонструвало, як потрібно збирати цілющий напій.

– Березовий сік – помічний від багатьох хвороб, – каже на прощання Надія Зайченко. – Якщо його правильно приготувати, стоятиме аж до косовиці і дасть силу здолати найважчу сільську роботу.

…Вертаючи поміж ракетних «секреток», думалось, що й екскурсія на цей «стримуючий третю світову» напівзруйнований «ракетодром» нині актуальна. Хоча саме ця колишня «секретня» могла накликати на Волинь знищенну превентивну чи відплатну акції. Бо ж за радянськими планами обміну ядерними ударами всіх жертв бойового атома з південних районів Волині планували масово звезти та захоронити в піщаному кар’єрі біля с. Свидники Ковельського р-ну. Й тоді було б не до соку… Але сталося все по іншому і ми можемо вільно їздити по цілющий напій до «розсекреченого» лісу та не боятися НАТО.

Сергій ЦЮРИЦЬ.