Ікони, картини, сорочки – головний лісничий ДП «Володимир-Волинське ЛМГ» Наталія Козій дивує своїми вишивками

Колись вишивки Наталії Козій із Володимир-Волинського р-ну займали перші місця на творчих виставках різних рівнів. Так вона одного разу вкотре виграла – і в педучилище вступила без конкурсу. Але вчитися пішла у Львівський лісотехнічний. Тому що хотілося  стати лісником, щоб займатися улюбленим – вирощувати і створювати. А як до справи звикла підходити відповідально та все і завжди робити якісно, Наталія Миколаївна вже працює головним лісничим у  державному підприємстві «Володимир-Волинське лісомисливське господарство». Правда, вечорами досі вишиває. І нитками, і бісером. У нашому матеріалі розкажемо більше про це.

«Вишиваю з дитинства. Ну як навчилася? Та ж від мами! Вона, між іншим, теж досі вишиває, хоч і минув уже 71 рік. Мама моя теж Наталія Миколаївна, як я. Ой ні, це ж я, як вона», – сміється.

Наша розмова уся була жвава та весела. Як і сама Наталія Козій. Хто її знає, той це підтвердить. А знають жінку, особливо у Володимир-Волинському районі, дуже добре. Вона  мало того, що по черзі із директором Володимиром Філюком йшла в громади зі звітами про роботу підприємства, то потім стала депутатом. Тепер із місцевими людьми спілкується ще частіше, знає про всі їхні проблеми.

«Головне – говорити з людьми. Отак, в живому спілкуванні завжди можна знайти причину всіх проблем і їх залагодити. Інакше ніяк», – насправді про роботу ми говорили дууууже багато. Наталія Миколаївна розповідала, як вирощувати ліс, доглядати за ним. Як то цікаво спостерігати, коли з малесенького сіянця виростає гарний молодий ліс. Шкодує, що до лісівників таке ставлення в суспільстві – у неї ж всі хлопці такі хороші і працьовиті. І ліс люблять…

Але ж ми сьогодні про вишивку.

«Вишиваю і нитками, і бісером. Люблю створювати ікони, маю в добірці картини патріотичного спрямування. Одну таку подарувала колись на роботі – так і взнали про моє хобі. А зараз ви напишете, то вже всі знатимуть».

«Загалом у мене вишитих виробів уже набереться кілька десятків. Звісно, я не роблю на продаж, це ж для душі. Тому й дарую їх згодом найближчим – от сестрі, мамі, тітці, свекрусі… Усі мої діти мають по кілька сорочок. Донька й сукні має. В кожного є свої – улюблені».

Крім роботи, з пані Наталією ми ще багато говорили про дітей. Їх у Наталії Козій троє – двоє синів та донька. Найстаршому Володимиру вже скоро 19 років. Навчається (ви зараз будете здивовані) у Шацькому лісовому коледжі. Звісно, то майбутній лісник, навіть не обговорюється. Хлопець уже хоче на роботу.

Теж майбутній лісівник Ярослав)))

«Я теж буду лісником, – почувши таку розмову, вигукує молодший Ярослав, якому тільки 7.  У нього, до речі, дві вишиванки від мами – бісером та нитками. Обидві однаково любить. Сорочки мама зробила у вигляді стандартних ділових – під брюки, тільки з вишивкою. Щоб модно.

«Моя Надія теж уже вишиває. Любить бісером. Але ще більше їй подобається малювати. Мабуть, вона вже не буде лісівником, як мої хлопці, обере іншу справу. Їй поки ще 12, потім вирішить. Чому так кажу? Бо вона ще дуже любить тварин. Хтозна, ще й із цим захоче пов’язати своє життя.  Ми про вишиванки, кажете? То вона вже з двох виросла, а зараз має сорочку нову, вишиту бісером. І сукня є, з маками. Ну, сорочку більше любить».

«От мене всі запитують, коли я встигаю вишивати. Та ж вечорами! Це моє заспокійливе після насиченого дня (А Наталя Козій, нагадую між іншим, керує чималим, переважно чоловічим, колективом лісівників). Вже як прийду з роботи, впораюся з хатніми клопотами – одразу беруся за вишивку. Особливо взимку, коли довгі вечори. Бо ж влітку трохи важче – роботи біля хати багато. І коли вже пізно ввечері заходиш в хату, то хочеться тільки спати. Зараз на стадії завершення у мене рушник – весільний».

«Ми живемо у с. Хобултова, за 10 км від Володимира. Минулого року, коли було 500-річчя нашого села, то всі родиною вийшли у вишиванках. До речі, у нас із чоловіком однакові орнаменти на сорочках».

«Маю одну проблему: заходжу в магазин купити пачку бісеру. А входжу з нього з бісером та новим полотном. Потім знову іду в магазин, тому що бісеру не вистачає. І так по колу. На вишивку бісером мене «підсадила» кума. Бісером мені особисто якось легше шиється. Ниткою треба йти в один колір, а тут одразу ціла палітра. Сам процес насиченіший. Як швидко вишиваю? Ой, то так і не скажу. Це ж усе від орнаменту залежить, приділеного часу. Але за зиму 3 сорочки – то легенько».

І з нашої розмови напрошується висновок, що «проблема» в Наталії Миколаївни не одна. Любить вона свою родину, роботу, має хобі. І якщо під час розмови про сім’ю все більш було про майбутнє дітей, то в роботі головне – посадити і вирости.

Треба, щоб все кругом росло. Тож у Наталії Козій ростуть культури в лісі, у кабінеті – вазони, вдома на клумбі – магнолії, гібіскуси, півонії, троянди різних сортів та багато іншого. А у вазі на робочому місці – завжди сезонні квіти. От зараз – бузок.

«Я дуже легка на підйом. Але мені треба натхнення. Якщо його немає, то нічого не зроблю. І не запитуйте, де його беру, тому що не знаю – само приходить!».

Пресслужба Волинського ОУЛМГ