Проміняла швейну машинку на деревообробний верстат

Людмила Демчук уже дев’ять років працює в лісопереробному цеху лісокомплексу ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство» і обожнює свою «не жіночу» роботу.

Людмила Володимирівна в минулому – швачка четвертого розряду. Любила свою роботу і самовіддано трудилася на місцевій швейній фабриці. Та її життя кардинально змінило своє русло, і одного дня вона стала за станок, який ріже деревину. Пригадує, що спочатку неодноразово доводилося чути від колег та знайомих, що робота не з легких і навіть дещо не жіноча… Вагалася й сама, чи під силу їй вона та чи буде до вподоби працювати на деревообробному верстаті, але вирішила спробувати.


– Коли я прийшла на роботу в лісопереробний цех, то спочатку була помічником майстра. Він помітив мою наполегливість, високо оцінив роботу і запропонував попрацювати за станком. Із того часу я почала нарізати дубову продукцію, – пригадує пані Людмила. – Зізнаюся, мені на деревообробному верстаті навіть більше подобається працювати, ніж колись за швейною машинкою. Може, це й не жіноча робота, але я люблю її, мені вдається все виконувати. Тепер навіть не уявляю себе на іншому місці. 
У цеху виробляють заготовки для європіддонів, заготовки дубові та пиломатеріали хвойних і листяних порід. 
Станок, за яким трудиться тендітна жінка, призначений для нарізання триметрової дошки на менші частини. Їхня товщина – 3 сантиметри, а довжина залежить від необхідного розміру: 18, 27, 32 – до 47 сантиметрів.


Окрім того, що Людмила Демчук працює верстатником, уже впродовж п’яти років вона є бригадиром на так званій дубовій лінії (де нарізають деревину дуба). Під її керівництвом трудиться восьмеро осіб, серед яких дві жінки. Чоловіки працюють за станками, а жінки відбирають продукцію, сортують і складають. Бригада трудиться з 7 до 16.00 щодня, крім вихідних.
До шуму станків, каже пані Людмила, вона давно звикла. Хоч працює часто в навушниках, інколи доводиться їх знімати, адже потрібно комунікувати з бригадою, щось контролювати, перевіряти, давати завдання.
Про свій колектив жінка відгукується дуже тепло. Каже, що за стільки років усі здружилися і працюють однією командою. Попри те, що у кожного свій характер, все ж звикли чути і розуміти одне одного: коли пожартувати, а коли й посперечатися доводиться. 
– Мені пощастило працювати пліч-о-пліч з хорошими людьми. А ще у нас чудовий керівник Андрій Головійчук, який очолює лісокомплекс. Також про те, щоб підприємство розвивалося дбає директор Володимир Філюк, – каже пані Людмила.
Коли я поцікавилася, що ж найважче у її роботі, жінка замислилася і навіть відразу не знала, що відповісти. А через кілька секунд промовила: «Мені подобається усе. Я звикла до роботи, вона в мене вдається».


1 вересня виповнилося 9 років, як Людмила Володимирівна трудиться у лісокомплексі ДП «Володимир-Волинське ЛМГ». Її чоловік Роман Григорович кількома роками раніше дружини прийшов сюди працювати заточником пилок (до того трудився на місцевій меблевій фабриці). А три роки тому їхній старший син Валентин після закінчення педколеджу теж виявив бажання працювати у лісопереробному цеху. Якось на канікулах він був у мами на роботі, бачив, як вона працює, і йому сподобалося. А коли тут з’явилося вакантне місце, не вагаючись, посів його. До речі, юнакові вдається не лише чудово виконувати свої обов’язки, він ще й цікавиться будовою станків, уміє на них працювати і навіть може виявити дрібні несправності та з легкістю їх ліквідувати.
Ще двоє синів Людмили та Романа Демчуків Олександр і Володимир є студентами Володимир-Волинського педагогічного фахового коледжу ім. А.Ю.Кримського, навчаються на 4-му курсі та опановують спеціальність «Середня освіта (трудове навчання та технології)».
Людмила Володимирівна, як берегиня домашнього вогнища, дбає, щоб у її сім’ї панували злагода та взаєморозуміння. Вона завжди старається приготувати для своїх найрідніших людей щось смачненьке, любить побалувати їх випічкою: пиріжками та тортиками. 
Серед захоплень пані Людмили – вирощування квітів. Біля її будинку чудовий квітник, який тішить око усім, хто його споглядає. Також жінка обожнює вазони, зокрема орхідеї, які прикрашають її оселю. 
Відпочивати Демчуки люблять усією сім’єю, часто їздять у село Зимне, де проживають батьки нашої героїні, і залюбки проводять час на березі річки. Також ходять у ліс, де збирають ягоди та гриби. 
 Валентина Тиненська, м.Володимир-Волинський