Ягідний погляд лісу

Маневичі – містечко серед лісів. Проїхав кількасот метрів, зійшов з дороги і вже збираєш чорниці.

– Вродили цього року на славу, – каже Раїса Швець.

Раїса Андріївна заготовлює цілющу ягоду для власних потреб.

– Беру два-три відра щороку, – каже. – Для нашої сім’ї вистачає. Домашні найбільше люблять чорничний компот, але варю і варення, і з цукром перетираю. Морозильній камері цю ягоду не довіряю, хоч багато хто на зиму її заморожує. Я радше сушу, аніж заморожую.

Разом із нею цілющу ягоду бере Валентина Перванчук із невісткою Тетяною та двома онуками – Уляною і Назарком. Хлопчик зовсім маленький, рочків два від роду, рученятами перебирає листячко, солодкі ягоди тягне до рота.

І ми дали поклінець, мов які велетні нахилилися над малим світом, крізь чорничне хащовиння бачимо мурах та всіляких жучків. Їм стягти сонячну ягоду з верховіття – не сила. Хіба сама впаде. А ми заявляємось ось так непрохано-негадано і цупимо їх врожай. Ягоди схожі на великі чорні м’ячики. Іноді їх оберігають полчища комарів, але в цю підобідню пору армія малих пискунчиків спить.

– Мені розповідали про жіночку, яка в день назбирувала 50-60 літрів, – кажу. – Чи можливо таке?

– Чому ж ні? – роздумує котрась. – Моя знайома вже цього літа назбирувала на 600 грн. Сім’єю можуть заробити 5000-6000 грн за день.

– А ви скільки назбируєте? – запитую.

– Літрів десять-дванадцять.

– Я назбирував торік ще сім, – зізнаюся, – але дуже втомлювався.

– У шестикласника Миколи Мельника одноденний зарібковий рекорд – 560 грн., а його братик-другокласник за один похід набрав чорниці на 260? – усміхається на те Раїса Андріївна.Тільки б не лінуватися до лісу зайти: там гроші під ногами розкидані.

З чорницями печуть смачні пироги, варять вареники, чув, за кордоном, навіть роблять фарбу для автівок. Все ж найбільше цінують її за цілющі властивості: помічна від усіх хвороб. Особливо ж цінна для тих, у кого негаразди із зором. Хоч чорничні варення і компоти – так само поживні, корисні і популярні. Одна маленька ягідка, якщо правильно вживати, може замінити велику аптечну таблетку. Все більше її скуповують іноземці, все менше Полісся вживає для власної користі. Втім, для багатьох людей саме літній ліс дає роботу: владі не потрібно ні робочих місць створювати, ні про соціальні та пенсійні зобов’язання дбати. Таке враження, ніби у Лісу більше кебети і влади ніж у кабінетних державників: він опікується про свій люд – дає роботу і прожиток. Цьогорічні заготівельні ціни супроти торішніх виросли майже удвічі. Якщо на початку чорниці скуповували по 20-22, то тепер і по 28-35. На імпровізованих придорожніх торгунчиках за літрову банку просять тридцять гривень, на луцькому базарі кілограм чорниць продають за 40 грн. Журналісти встигли вже наректи чорницю чорним золотом. Як би не дивно це звучало, але останніми роками вона все більше тисне на курс гривні, євро і долара. Якщо у Південній Америці та Африці кавові зернята є своєрідним неформальним «золотовалютним» гарантом, а в Україні цю роль частково виконують пшеничні зернятка, то в Поліссі така участь віднедавна спіткала чорницю.

Але мало хто знає, що найбільша її цінність – це «працьовитий характер». Вона створює справжні мурашині джунглі – маленький ліс у великому, де добре почувається бджола, мураха, комарик, пташка. Безцінний вплив її на лужно-кислотний баланс грунтів. Чорничні джунглі у спекотну пору убезпечують ліси від пожеж, у морозну – від надмірного промерзання грунтів. Якщо порівняти «чорничні деревостани» з борами, гаями, дібровами, можна знайти певну закономірність – вони у тисячу разів менші зростом. Їм притаманні і в тисячу разів зменшені властивості великолісся. Хоча за своїми цілющими властивостями можуть у стільки ж разів перевищувати помічну силу лісу на людину. У чорничників є більш великорослі родичі – зокрема лохина. Вона, а ще багно, папоротеві наводять на думку, що у прадавні часи існували ще більш рослі види іншолісів (передкущовий ярус), про які, на жаль, ми можемо лише здогадуватися. Основна функція зеленокроння – фотосинтез: вони чи не єдині здатні «переробляти» видиму сонячну й, вочевидь, невидиму космічну енергію з користю для Землі, вживлюючи в подальшому цю «манну небесну» в енергетичний ланцюжок еволюційних процесів. Втім, існує версія, що великий ліс – це тільки щит, захисний скелет більш важливих природних органів, серед яких й оте маленьке чорничне лісовисько.

– Чи впливають лісівники якось на чорничники? – запитую у головного лісничого ДП «Маневицьке ЛГ» Олександра Чернишена. – Скільки років потрібно, щоб вони з’явилися і заврожаїли у новоліссі.

– На вирубках відновлюються за 5-7 років, – каже Олександр Анатолійович. – Звісно, природним способом. Ми їх не висіваємо, але всіляко сприяємо, щоб вони якомога більше обживали наші ліси. Задля цього намагаємось вести просвітницьку роботу з кожним збирачем ягід: просимо відмовлятися від щіток та гребінок, бо ж листочки обшморгуються і ягідники потім хворіють, також не смітити, берегти ліс од пожеж, словом, дотримуватися правил поводження у лісі. Маємо десять лісництв, у кожному є чорниці, лохачі, бруслина, малина, ожина, а ще гриби, лікарські трави, горіхи… Чорниця дає людям прожиток, тож значна частина мешканців довколишніх сіл тепер у лісі.

Маневицький район, де половина лісових площ – рукотворні новолісся, тепер вважається одним з найбагатших на чорницю, яка облюбувала дві третини деревостанів. І хоч ця космічна гостя найбільше полюбляє сирі борові місцини, її можна зустріти і в інших типах лісів, на більш високій місцевості. Лісівники зумисне її не відтворюють, але цим займається природа: мурашки, комашки, жуки, птахи, навіть звірі. Не кажучи вже про невидимих духів лісу – вітри-легкодуви і буремники. Щоб велике дереволісся «подружилося» з маленькими чорничними хащами, на думку інженера лісових культур ДП «Маневицьке ЛГ» Івана Пацамана, потрібно до тридцяти п’яти років.

В останні роки «чорничні ліси» Волині (а вони ростуть здебільшого у поліських районах – авт.) реально змагаються з найціннішими деревостанами, які, ще радянською лісовою наукою, і досі вважаються «лісовим урожаєм», і за державний бюджет. Торік до зведеного бюджету Волинської області вони дали

Усі ж підприємства лісогалузі внесли 31,5 млн грн та сплатили 29,1 млн грн єдиного соціального внеску. За І квартал 2014-го відповідно 10,4 млн. грн. та 8,3 млн. грн. Варто зазначити, що на підпорядкованих ВОУЛМГ підприємствах хлібчик своїм сім’ям торік заробляло 1583 особи, тепер 1922. Це по всій області – на третині площ, які займають ліси. На поліській частині у ці літні місяці реально заробляють свій хлібчик тисячі дорослих і маленьких громадян, які через систему механізмів годують і свою українську державу. Виходить, що українська держава обкладає податком кожен кущ чорниці, як це за Сталіна було з фруктовими деревами. Ні ж бо, сама чорниця податків не платить. Не вимагають їх і з працьовитих збирачів. Але цей податок забивається державою у обов’язковий податковий збір із бізнесмена, звісно, за рахунок праці збирачів. Якщо переробкою деревини легально і нелегально займається «великий розум держави» і ціла індустрія, то недеревним ресурсом – рідкі структури і то дуже неохоче. Цілюща ягода вже і в космосі побувала, а держава й досі не спромоглася створити перспективних технологій, які б дозволили ягоді послужити більш ефективно. Чому так?

– Кілька років тому ми переробляли 300 кілограмів чорниці, торік – 2 тонни, – каже начальник консервного цеху ДП «Маневицьке ЛГ» Галина Зінич. – Цього року ця кількість збільшилася до 2 тонн 300 кілограмів. Могли б переробити більше, але дуже виросла закупівельна ціна, відповідно здорожується і собівартість виготовлюваної продукції.

Втім, найцінніше, на наш погляд, навіть не харчове, а «лікарське» призначення досі залишається за межею державних інтересів. Ми відкрили аптечні шлюзи для дорогого імпортного потоку, не дбаючи за власну фармацевтичну продукцію, зокрема, з перевіреної віками лісової аптеки. Нема жодних державних конкурсів, грантів, гарантованих фінансових вливань на осмислення можливого найкориснішого використання чорниці, аби отримувати подаковий збір не з врожаю, а з високоточних технологічних і головне потрібних людству речовин, елементів, властивостей. Жоден український філософ ще не глянув на лісове утворення, як на живу багатоступеневу фотосинтезову енергосистему, квінтесенцією якої є мурашник, ягода, гриб, легендарний цвіт папороті, якого ніхто не спроможний вловити. І до речі, жодної непотрібної і аморальної речі ліс, на відміну від людини, не зрощує.

…На ці мої роздуми десь угорі озвався далекий грім. Дуже тихо, мов би кашлянув. Мов би погоджувався чи злегка дискутував з моїми роздумуваннями. І його одразу почули збирачки ягід, заспішили:

– Ми ж зранку сіно перевернули! Вже підсушилося, треба поспішати, завчасу згребти, аби дощ не намочив.

– А скільки там сіна?

– Близько гектара…

– І що отак з дітьми й поїдете ще на сіно?

– А діти з нами скрізь. Змалечку звикають до всякої роботи. Полоття, збір ягід, домашнє прибирання, прання, приготування їжі, пастушкування, гребіння сіна, а там дивися й косовиця та оранка… Цього всього нас навчали діди-прадіди, наші батьки, від нас переймають діти. Ліс, ягідка призвичаюють до праці, слухання лісу, його птаства… Коли і звір на очі покажеться – їжачок чи білка, лис чи заєць, вовків зараз нема. А подивишся на ягідничок, що красується добірними ягідками, й самому хочеться бути на нього схожим, зродити корисний плід для людей. Хай це буде добрий вчинок, насіяні квіти чи посаджений сад, збудований дім… За це ж вчишся цінувати і ягідник, і людину. Ось я кожну гілочку легенько рукою притримую, листочки одгортаю, ягоду випрошую, щоб і наступного року, як я чи хтось із моїх діток прийде, пригостила щедро.

Сергій ЦЮРИЦЬ.

На фото автора: збирачі чорниць; маневицькі переробниці ягід.

font-size: 14pt; font-family: ‘Times New Roman’, ‘serif’;