“На лісничого можна вивчитися, але стати ним може не кожен”

Професія лісівника має одну цікаву особливість, яка відрізняє її від усіх інших: десятки, а то й сотні тисяч дерев, які ти посадив, які пройшли через твої руки від насінини до могутнього стовбура, живуть-ростуть поряд з тобою все життя, а плодами твоєї праці скористаються наступні покоління.

Лісівники і справді люди особливі. Щирі та привітні, попри нелегку працю без вихідних і за будь-якої погоди за вікном… Бо бути справжнім лісівником — й справді швидше покликання, аніж робота.

«Кожен сам обирає професію. На лісничого можна вивчитися, але стати ним може не кожен. Якщо не любиш ліс, не вмієш спілкуватися з природою, людьми, які тут працюють, то лісничим не будеш.

Лісничий повинен добре знати життя лісу — мати спеціальну підготовку. Знати, що необхідно зробити для вирощування молодого лісу, як здійснити селекцію дерев різних порід, створити ділянки високопродуктивних, швидкозростаючих лісових культур.

«Ліс виростити – не поле перейти», – жартома говорить лісничий Жиричівського лісництва ДП «Ратнівське ЛМГ» Іван Васильович ДУДА.

Взагалі, коли люди розмірковують про роботу лісівників, вони навіть не задумуються над тим, скільки потрібно докласти зусиль, щоби отримати брус, дошку, врешті, стілець, стіл, книги, зошити – все, чим користуємося у повсякденному житті. Про шлях від насінини до зрілого лісу я спробую коротко розповісти про нього своїми словами, як це відбувається у нашому Жиричівському лісництві, – продовжує лісничий.

– Спочатку заготовляємо шишки, з яких потім на своїй же шишкосушарні добуваємо насіння. Це насіння, висівають на розсаднику, в теплиці. Для гарних сходів ретельно готують грунт. Опісля того сіянці висаджуємо на підготовлену після вирубки ділянку. І розпочинаємо догляд – в міжряддях кущорізами, лісовими культиваторами й дисками. І так п’ять років поспіль. На шостий рік, коли лісові культури відповідають характеристикам свого віку: висоті, зімкнутості крон, ми переводимо їх у «покриту лісом площу». І це вже називається ЛІС. Тобто, ліс – це не завжди старі великі дерева, а й шестирічні берізки, сосонки, дубочки, з якими ще роботи й роботи.

У цьому «малолітньому» лісі ми проводимо рубки догляду: до десятирічного віку – «освітлення», до двадцятирічного – прочищення. До сорока років проводяться прохідні рубки. Під час цих рубок видаляються найменш цінні дерева, хворі, всихаючі та заражені гнилизною. Залишаємо найкрупніші з добре сформованими стовбурами. Намагаємось, щоб деревостан завжди залишався зімкнутим, і щоб у ньому були умови для поселення птахів, звірів та комах. А ще – ліс постійно оберігаємо від шкідників, браконьєрів, пожеж!

Отак, у праці й турботі про ліс і проходить життя лісівника. Для мене – це щастя, бо коли заходиш в молоду посадку, здається, що знаєш кожне деревце особисто і кожне тобі рідне, – ділиться лісничий Іван ДУДА. Любов до лісу перейняв від батька-лісівника з багаторічним стажем роботи – Василя Васильовича ДУДИ.

Нині Іван Васильович має у підпорядкуванні Жиричівське лісництво загальною площею 5986,0 га.

– Вважаю, що свою роботу я обрав за покликом серця. Був малий, а навколо нашого села ліс густий ріс… Ми малими туди часто бігали, з лісниками весь час спілкувалися, допомагали їм, тим більше маю батька-лісівника.

– Взагалі, як не крути, а лісничий — ключова фігура в лісовому господарстві. Адже ти тут на місці завжди, і маєш за все, що тут відбувається, нести відповідальність. І я маю на увазі навіть не матеріальну — тут і так усе зрозуміло — а в першу чергу моральну відповідальність. Адже потім твою роботу вже оцінюватимуть нащадки. І це буде навіть не через десятки, а сотні років.

Ми ж трохи науковці, трохи практики і… мрійники. Тому я дуже сподіваюсь на те, що той дубок чи сосна, яку ми сьогодні висаджуємо, виросте величним лісом, і хтось нам тихо за нього подякує»…