Перлина Волинського Полісся (Черемський природний заповідник Волинська область, Маневицький район Директор Віктор Васильович Максимук)

Край блакитних озер, лісів та імлистих боліт – так називають регіон Волинського (Західного) Полісся. Одна з його перлин – Черемський природний заповідник (ЧПЗ). Він був створений 19 грудня 2001 року. Це перший заповідник у Волинській області та один із найпівнічніших в Україні. Розташований у північній частині Маневицького району на межі з Володимирецьким районом Рівненської області. Загальна площа території – 2975,7 га. Заповідник включає різні природно-територіальні і частково антропогеннозмінені комплекси: меморіал  – (0,1), території – (0,4%), озера (Редичі та Черемське) – 0,6%), просіки і квартальні лінії – (0,7%), болота –(33,7%), ліс –64,5%). ЧПЗ організований на базі Черемського заказника загальнодержавного значення (створений 14.08.1978 р.) площею 903 га. До зарезервованої території також увійшли орнітологічний заказник місцевого значення урочище Сузанка, загальнозоологічний заказник місцевого значення Карасинський і ботанічний заказник місцевого значення Карасинський ялинник 1. Черемське болото, яке займає центральну частину заповідника, відноситься до категорії водно-болотних угідь міжнародного значення і охороняється згідно із вимогами Рамсарської конвенції. На території заповідника відсутні населені пункти, лінії електропередач, дороги з твердим покриттям. Створені льодовиком ландшафти дещо ізольовані від сучасної цивілізації через погану прохідність, заболоченість, віддаленість від населених пунктів. Але саме через тутзбереглись унікальні та типові представники флори і фауни.

Назва заповідника пов’язана із болотом Черемське (місцева назва Чірмуське). Дехто вважає, що довколо нього раніше було дуже багато черемхи, від чого й пішла назва. Інші стверджують, що назва походить від чемериці, яка трапляється на болоті та в його околицях.

Із територією заповідника пов’язано багато цікавих історичних фактів. В кінці XIX століття Черемське в складі Пінських боліт передбачалось осушити, але через відсутність залізниці, погані грунтові дороги цю ділянку не вдалось освоїти. Пізніше за польської доби було зроблено кілька меліоративних каналів для покращення умов вивезення лісових порід. По двох гілках вузькоколійки тягнули коні вагонетки із віковічними дубами, соснами і ялинами до залізничної станції Маневичі. Очевидці тих часів розповідали, що через низьку собівартість деревини заготовлений матеріал відправлявся на експорт в Польщу, Нідерланди і Бельгію. Пізніше в урочищі Сузанка базувалось з’єднання, яким керував польський генерал Сазанський, від чого, напевно, і пішла його назва. Хоча існує й інша версія походження назви цього відомого урочища. В далекі часи відпочити на природі, пожити в глухих заболочених лісах та побувати на полюванні навідувались представники польської шляхти навіть із Варшави. На острові, біля озера, були зроблені дерев’яні скверики для відпочинку, куди по болоті була вимощена спеціальна дерев’яна дорога. Дуже часто полювання на глухарів та тетеруків відвідувала пані Сюзанна, від чого й назва урочища Сузанка (Сюзанка). Потім із сучасною територією заповідника були пов’язані бурхливі події партизанського руху під час Другої світової війни. В урочищі Кухів Груд розміщувався партизанський загін. У північно-східній частині заповідника збереглося кілька поховань невідомих солдат. В урочищі Сузанка встановлено пам’ятник партизанам, зроблені землянки за аналогією минулого. 22 вересня 2002 року, в зв’язку із 60-річчям партизанського руху на Волині, було проведено урочисте святкування і мітинг на базі заповідника.

За фізико-географічним районуванням територія заповідника відноситься до Новочервищанського району, підобласті Верхньоприп’ятського Полісся, області Волинського Полісся, зони мішаних лісів, південного заходу Східно-Європейської рівнини. В геологічному відношенні – це Волино-Подільська окраїна Руської (Східно-Європейської) платформи, фундамент якої складений інтенсивно дислокованими кристалічними породами протерозою (гранітами, гранодіоритами, граносієнітами, біотитово-амфіболітовими сланцями та ін.). Четвертинна система відкладів утворена льодовиковими (окський та дніпровський горизонти), міжльодовиковими комплексами та сучасними відкладами. У водно-льодовикових відкладах можна знайти уламки найрізноманітніших мінералів і порід. До основних типів грунтів Черемського заповідника належать дерново-підзолисті, болотно-підзолисті, дернові опідзолені, болотні. За геоморфологічним районуванням – це Поворсько-Маневицький кінцево-моренний район Волинського Полісся (на денудаційній крейдовій і палеогеновій основі) Поліської низовини. Ця територія являє собою флювіогляціальну пологохвилясту поверхню дніпровського зледеніння водно-льодовикової рівнини в межах Волинської моренної гряди і приурочена до розвитку глибокої реліктової долини. Еумезотрофне Черемське болото (загальна площа близько 1 тис. га із потужністю торфу до 10 м) має периферійно-оліготрофний хід розвитку, що характерно для боліт, сформованих в озеровидних котловинах. Таких великих і унікальних за флористичним складом боліт в Україні залишилось небагато, що говорить про його наукову цінність. Заповідник розташований у міжріччі Стоходу і Веселухи, а по Черемському болотному масиву проходить лінія вододілу вищезгаданих річок. Озера Черемське і Редичі льодовиково-карстового генезису. Клімат помірно-континентальний, вологий, з м’якою зимою, нестійкими морозами, частими відлигами, нежарким літом, значними опадами, затяжними весною і осінню. Середньорічна швидкість вітру невелика: 3,8-4,0 м/с, середньорічна температура повітря +7,2 °С, а середньорічна кількість опадів – 634,4 мм.

ФЛОРА І РОСЛИННІСТЬ

За геоботанічним районуванням територія заповідника відноситься до Зарічненсько-Висоцько-Сарненського району соснових лісів чорницево-зеленомохових боліт різних типів, Ковельсько-Сарненського (Західнополіського) округу Поліської підпровінції Східно-Європейської провінції широколистяних лісів. Флора вищих судинних рослин заповідника нараховує близько 800 видів і має добре виявлений бореальний характер із перезволоженням території. Родини складноцвіті, злакові, осокові, гвоздичні, бобові, ранникові, губоцвіті, хрестоцвіті,  розові, жовтецеві становлять трохи більше половини видів судинних рослин. В спектрі родів чітко виділяється рід Сагех – 43 види. Бріофлору, за попередніми даними, утворюють 160 видів. З лишайників відомо приблизно 100 видів. Водорості й гриби не вивчені, є лише окремі відомості про найпоширеніші та деякі рідкісні види. Рослинність ЧПЗ та прилеглих ділянок характеризується ценотаксономічним багатством і різноманіттям. Стан рослинності задовільний, що підтверджується добре збереженою структурою ценозів, домінуванням типових природних видів, наявністю созологічно-раритетних угруповань. Зустрічається чимало рідкісних (65) та занесених до Червоної книги України (33) видів, таких як булатка червона, коральковець тричінадрізаний, пальчатокорінник плямистий, вовчі ягоди пахучі, росичка англійська, хамарбія болотна та ін. На території заповідника зростає смілка литовська, вид занесений до Європейського Червоного списку рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. У заповіднику забезпечена охорона таких видів, як альдрованда пухирчаста, зозулині черевички справжні, жировик Лезеля, сон широколистий, які занесені до Додатку №1 Бернської конвенції. У вільхових лісах зростає мутин собачий – гриб, що охороняється в Україні. Водорость хара витончена та мох меезія тригранна, які трапляються в межах ЧПЗ, занесені до Червоної книги України. Найпоширенішою в заповіднику є лісова рослинність. Серед лісів домінують соснові зеленомохові, кладонієво-зеленомохові, сфагнові. Зустрічаються також острівні ялинники, грабово-дубові, дубово-соснові, вільхові та березові ліси. Відмічені угруповання занесені до Зеленої книги України, такі як соснові ліси із ялівцем звичайним та зеленомохові, дубово-соснові ліси ліщиново-різнотравні та ін. Значні площі зайняті водно-болотною рослинністю. “Ядро” заповідника – еумезотрофне, осоково-сфагнова, відкрите і дуже обводнене болото Черемське. Болотну рослинність утворюють очерето-, осоково-, пухівково-шейхцерієво-сфагнова формації. Луки, пустища і чагарники займають незначні площі. Незважаючи на досить малу площу заповідника (як для Полісся), майже 3 тис. га, тут зосереджено більше половини судинних і близько 25% рідкісних та зникаючих видів рослин Українського Полісся, що говорить про репрезентативність цієї території у флористично-созологічному відношенні.

ТВАРИННИЙ СВІТ

За зоогеографічними параметрами ЧПЗ належить до бореально-лісової зоогеографічної округи Західно-Волинського зоогеографічного району. Серед основних найтиповіших зооценозів заповідника слід виділити наступні: зооценози водойм і водно-болотних комплексів соснових лісів, широколистяних лісів чагарників та піонерних угруповань, сухих пустищ і галявин. За попередніми даними з хребетних тварин заповідника відмічено 213 видів, з яких риб – 18, земноводних – 13, плазунів – 7, птахів – 140 (слід зауважити, що деякі види птахів не мають постійних місць гніздувань у заповідній зоні), ссавців – 35. Серед риб зустрічаються йорж звичайний, карась сріблястий і золотистий, щука, в’юн, оскозобиця, окунь звичайний, плітка, краснопірка, лин, верхівка, вугор (вид зустрічався раніше в озері Черемському) та ін. Дуже чисельні земноводні, зокрема жаба ставкова, трав’яна, гостроморда, ропухи сіра та зелена, тритон звичайний, червоночерева кумка. Дещо рідше трапляються ропуха очеретяна (вид занесений до Червоної книги України), квакша звичайна, гребінчастий тритон. Рептилії: черепаха болотна, ящірка живородяча, мідянка, гадюка звичайна, веретільниця зустрічаються рідше, на відміну від таких поширених видів, як ящірка прудка та вуж звичайний. А ще є дрібні гризуни і комахоїдні. Найбільші представники парнокопитних – лось, олень благородний (зустрічається дуже рідко), козуля. Водяться тут вовк, рись європейська (види занесені до європейського Червоного списку), єнотовидний собака, лисиця, борсук, видра річкова, норка європейська, горностай, лісова куниця та ін. Фізико-географічні особливості зарезервованої території сприяють розвитку значної кількості представників гідрофауни. Відповідно до аналогічних територій тут повинно нараховуватись не менше 2 тисяч найпростіших.

З видів, занесених до Червоної книги України, є п’явка медична, дозорець-імператор, вусач мускусний, махаон, райдужниця велика, лелека чорний, глухар, журавель сірий, пугач та інші (всього 34 види).

НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Одні з найперших даних про загальні фізико-географічні умови території сучасного заповідника у складі Пінських боліт наводяться у звітах Західної експедиції з осушення Полісся (1874-1902 рр.). Пізніше Черемське болото було об’єктом вивчення Польського бюро з меліорації (1929-1933 рр). У 1970-80-их р.р. на території, яка на сьогодні входить у заповідник, були проведені дослідження Українською лісотипологічною та Рівненською геологорозвідувальною експедиціями.

Вагомий внесок у вивчення рослинності Черемського болота зробили співробітники Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного НАНУ, зокрема Андрієнко Т. Л., Прядко О.І. У 2001 році в зарезервовану територію було організовано експедицію Відділу екології фітосистем того ж інституту, в якій взяли участь Дідух Я. П., Коніщук В. В., Пашкевич Н. А., Фіцайло Т. В..

Науковим відділом ЧПЗ проводяться дослідження з оцінки різноманітності екосистем. Спільно із Коновальчуком В. К. (Національний аграрний університет, м. Київ) вивчається проективне покриття та продуктивність журавлини болотної в умовах заповідного режиму. У заповіднику проводяться постійні спостереження за рівнем води у Черемському озері. На території ЧПЗ встановлено годівнички та соленці для тварин. Лісникамси і єгерями фіксуються основні міграційні потоки звірів. Науковий відділ веде літопис природи заповідника. Відмічаються нові місцезростання рідкісних видів флори і рослин, які зникають, вивчається стан їх популяцій. Проводяться фенологічні спостереження. Дирекція бере активну участь в ековихованні місцевих юних натуралістів, проводить пропагандистську роботу з популяризації заповідної справи серед населення. Заповідник тісно співпрацює з органами місцевого і обласного самоврядування, управлінням екобезпеки, музеями, науково-дослідними та освітніми установами.

Все ж найкраще все побачити на власні очі. Для цього віднедавна практикуються екскурсії екологічними стежками, їх ефективність очевидна. У Черемському природному заповіднику вперше розроблено пішохідний маршрут з метою природоохоронної пропаганди та популяризації унікального куточка дикої природи західно-поліського краю. Головна мета проведення екологічної стежки «Черемський заповідник» – формування екологічної культури людей, освіта в галузі природничих наук, виховання дбайливого ставлення до навколишнього природного середовища, пропаганда при­родоохоронних ідей та засад збереження флори і фауни. За типом ця стежка комплексна (освітньо-краєзнавча з елементами наукової), яка розширює кругозір відвідувачів у першу чергу із природничих дисциплін: екології, біології (ботаніки, зоології), географії, а також з історії, краєзнавства та лісівничої справи. Меншою мірою маршрут має рекреаційну функцію, у зв’язку з абсолютним заповідним режимом території.

Загальна протяжність маршруту 3450 м. Виділено сім  ключових ділянок. Стежка є доволі комплексною, оскільки тут присутні різнопланові об’єкти для розповідей: це рідкісні види флори та фауни; гідрологічні об’єкти; льодовикові, карстові; еолові форми рельєфу; історичні факти, події; історичну цікавість викликає меморіальний комплекс та землянки, польський меліоративний знак та ін. Маршрут може мати кілька варіантів:

1) скорочений: до партизанських землянок і назад (трива­лість 1 година, протяжність туди й назад 700 м);

2) основний: до Черемського болота біля альтанки та най­вищої точки і в зворотному напрямку (4 год., 4500 м);

3) розширений: до Черемського озера і назад (8 год., 6900 м);

4) розширений із радіальним заходом: додаткова екскурсія до вольєру тварин у Карасинському лісництві (8 год., 7900 м);

5) комплексний (багатоденний, автомобільний): Оконські джерела (село Оконськ) – Маневицький краєзнавчий музей (смт. Маневичі) – дирекція Черемського природного заповідника (смт Маневичі) – село Карасин (польський склеп та
інші давні поховання, пам’ятка дерев’яної архітектури XVIIст. Свято-Михайлівська церква (1691 р.), дерев’яний вітряк) – село Замостя (пам’ятка природи «Болітце», піщаний кар’єр, озеро Охнич) – село Карасин (озеро Тросне) – Черемський заповідник
(маршрут екологічної стежки). Перед початком проводиться інструктаж з техніки безпеки (у будинку лісника є всі медичні препарати першої долікарської допомоги) та ознайомлення учасників екскурсії із загальними правилами поведінки у заповіднику.

Отож, ми розпочинаємо захопливу мандрівку в край імлистих боліт, блакитних плес, дрімучих лісових борів і пущ! Щоб дістатися до дирекції заповідника й узгодити всі нюанси, отримати дозвіл, потрібно доїхати до селища Маневичі, що на Волині. Шляхів є два: автомобільний (від м. Луцьк на північ 100 км або відм. Ковель на схід 50 км) та залізничний (від Ковеля –50 км, від Сарн – 40 км). Від дирекції їдемо на північ автотрасою Луцьк-Любешів до зупинки Лишнівка і повертаємо праворуч, там, де є стенд і вказівник з написом «Урочище Кухів Груд, Черемський природний заповідник». Ще шість кілометрів, і ми на місці. Ось перша точка екологічної стежки.

1. ІНФОРМАНШЛАГИ

Тут можна ознайомитись із лісотаксаційною квартальною сіткою території заповідника, оглянути інформаційні стенди і аншлаги. За шлагбаумом розпочинається заповідна територія – еталон недоторканної природної краси Полісся. Праворуч від лісової дороги проглядається науково-дослідний полігон в межах заболоченої ділянки (тут проводиться моніторинг болотної рослинності на предмет вивчення «підтоплення-підсушення» борів). Зовсім поруч крутина (діаметром 2 метри) плауна річного – спорової рослини, яка занесена до Червоної книги України. Відомо, що представники плаунових- одні з найдревніших у флорі на нашій планеті, а їхні предки пам’ятали динозаврів. Трохи далі нашій увазі пропонується стенд із картографічним зображенням маршруту стежки.

2. БУДИНОЧОК ЛІСНИКА

Це опорний пункт чергування лісової охорони заповідника. У хатині є дерев’яні тапчани, плита для приготування їжі. Спеціально обкладене базальтом, місце для багаття оточене лавками. Воно зручне для обігрівання та приготування печеної картоплі, шкварочок, шашликів і неповторної єгерської лісової або рибної юшки. Поблизу альтанки – великий кущ шипшини яблучної (коли розтерти у руках її листя, то відчувається
приємний яблучний запах, від чого і назва пішла). Це добре відома лікарська рослина із цілющими властивостями. Достиглі яскраво-червоні плоди збирають восени. Поруч огороджено мурашник. Руді лісові мурахи не лише санітари лісу, охоронці
екологічної рівноваги, а й дуже рідкісні комахи, які занесені до Європейського червоного списку. Тому, перш ніж ступити ногою на стежку, будьте уважні, не вбивайте їх. Далі на схід проглядається велика лісова галявина і розлога лука – це меморіал.

3. МЕМОРІАЛ

Урочище Сузанка (Сазанка) знає не одну важливу історичну віху цього краю. З Варшави та інших міст вполювати дикого звіра, просто відпочити й помилуватися токовищами глухарів, насолодитися красою лісу приїздили сюди вельможні шляхтичі. Але нікому не припала до серця ця місцина так, як панянці Сюзанні, яка довго ще сюди навідувалася, закохавшись в ці краї незайманої первозданної природи. Шляхта стимулювала місцеве населення бережливо ставитися до лісу і звірини, а вдячні люди в свою чергу урочище (хутір) почали називати Сузанка (Сюзанка). За іншою версією, назва його походить від прізвища генерала Сазанського, солдати якого розбили тут табір. Цей польський загін входив до складу війська маршала Тадеуша Костюшка (навчався раніше у Любешові, відомий тим, що був на службі в першого президента США Джорджа Вашингтона). Поляки вирізнялися хорошим ставленням до природи, були встановлені перші будиночки лісників для охорони лісових масивів (на Куховому Груді, Сузанці). Будинок для відпочинку було збудовано в урочищі Заболоття (біля «Панської Нивки»), на Сузанці викопано став (вручну цю роботу виконував лісник із Замостя Микола Борисюк «Чубар»). Суворо каралися спроби браконьєрства і самовільного вирубування дерев. Для збирання ягід і грибів видавались безкоштовні квитки, з їх допомогою вівся чіткий контроль.

В роки Другої світової війни це урочище стало притулком для партизан. Діяли в непрохідних хащах Черемського і вояки ОУН-УПА. Із партизанами масових сутичок не було, оскільки дуже часто учасники різних таборів були родичами. Мали місце й мирні переговори, коли дійшли згоди, що основна мета – незалежна вільна Україна, але партизани при цьому сподівались на підтримку Москви. А за переказами, був навіть тимчасовий договір про ненапад між німцями, УПА та партизанами. Ось так і примирила природа Черемського воюючі сторони. Хоча прості селяни були не в захваті від будь-кого з воюючих сторін, оскільки постачали всім продовольство, худо­бу, одяг. Основний табір партизан розміщувався в урочищі Кухів Груд (на північний схід від Сузанки), тепер там кілька могил загиблих вояків. Значно більше поховань у північній частині Залізницького лісництва, ближче до села Лобна (Лісоград), де було з’єднання О. Ф. Федорова. На місці сучасного меморіалу на Сузанці був спостережний пункт і місце передачі листів. Пізніше після війни тут зроблено землянки, відкрито пам’ятник партизанам і меморіал, на північ від Сузанки організовано Лобненський меморіальний комплекс. Біля меморіалу росте смілка литовська, яка занесена до Європейського червоного списку і є субендемічним видом (зростає в світі лише у Скандинавських, Прибалтійських країнах, а також у Білорусі, Польщі, Україні). Поруч з лукою височіє густий темно-зелений ялинник. Напроти, біля ставу, лісівники колись посадили європейські модрини. Це єдине хвойне дерево в регіоні, яке повністю скидає на зиму свою хвою. Попід ним часто зустрічається модриновий маслюк — сибірський мешканець. А обабіч ялинової алеї, від пам’ятника праворуч, у етнографічному стилі облаштований дерев’яний колодязь, вода в ньому чиста, як кришталь, і холодна, мов крижана. Стежки меморіалу ревно охороняє мідянка, але відвідувачам її не варто боятися, бо вона не отруйна на відміну від гадюки звичайної. Цей плазун занесений до Червоної книги України. Дорослі особини досягають довжини понад 1 метра, а візерунок на голові нагадує корону (латинська назва роду Согоnеllа). На луці дуже рідко можна зустріти веретенницю (по-народному – слимінь), яка виблискує на сонці золотисто-сріблястими барвами і зовні своєю формою нагадує невеличке товстеньке веретено. Вона зовсім беззахисна і не несе ніякої загрози, як про це оповідають місцеві міфи та легенди. Фактично, це «безнога ящірка», що потребує особливих заходів охорони.

ПАРТИЗАНСЬКІ ЗЕМЛЯНКИ

З 28 липня по 20 серпня 1941 року біля села Грива колишній сільський голова Микола Парамонович Коніщук (псевдо «Крук») організував підпільну групу з 10 чоловік. У жовтні 1942 року він зібрав біля урочища Красний Бір близько 100 партизан, з яких 23 мали вогнепальну зброю. Пізніше загін озброївся краще, робив диверсії – палив мости через річку Стохід. На залізниці Ковель-Сарни, Ковель-Камінь-Каширський організував 5 катастроф, знищив телефонний зв’язок фашистів. Партизани налагодили шкіряне виробництво. Зі шкіри вбитої худоби на м’ясо, шили кожухи і шапки, майстрували кінську упряж. Був госпіталь, міні-пекарня. Досягненням загону можна вважати організацію виплавки і зборку вибухівки. Цивільний табір «Крука» став спасенним островом для євреїв, яких в той час масово винищували. Тому й не дивно, що у партизанах було чимало євреїв (як чоловіків, так і жінок, дітей) з навколишніх сіл. У кількості 150 осіб загін М. П. Коніщука увійшов до складу з’єднання А. П. Бринського. 27 вересня 1948 року «Крука» вбито, і на його честь 12 червня 1950 року село Грива перейменовано на Коніщуківку. А через 2-3 роки сталінським режимом воно знищене, спалено церкву і вивезено понад 900 людей, мотивуючи це тим, що тут були бандерівці… Ось така сумна історія сусіднього з Черемським поселення.

Біля однієї з відновлених землянок ріс дуб-патріарх. Вік цього велетня був понад 400 років, висота до 40 метрів, а щоб обхопити стовбур руками, потрібно семеро чоловік (на жаль, цю пам’ятку природи вже втрачено – ред..). Далі проглядається просіка, куди й помандруємо далі. Та спершу кілька слів про неї. Це не квартальна лінія, а колишня дорога, де за польської доби була вузькоколійка. Саме цим шляхом вивозились могутні дуби, стриженні сосни, пишні ялини до залізничної станції Маневичі, а далі через Ковель до Польщі, навіть у Бельгію, Нідерланди. Пояснити це все просто: якісна деревина мала низьку собівартість, була дешева робоча сила, матеріал вивозився кіньми, вагонетками до Маневич без затрат на пальне і транспорт. У дубово-соснових хащах ледве помітний плаун-баранець. Навкруги – безмежні зелені килими чорниць і брусниць, а попід болотом височіє лохина. Колись при збиранні ягід люди співали, прославляючи ліс, тим самим відлякували вовків і не блукали.

5. НАЙВИЩА ТОЧКА

Від перехрестя прямуємо на південний схід. За мурашником зустрічаємо рідкісну вічнозелену рослину – зимолюбку зонтичну. Популярність останнім часом вона отримала завдяки цілющим властивостям та належністю до афродизіаків. Еолова дюна (сформована дрібнозернистими кварцовими пісками іще в льодовикові епохи) поступово переходить у вал. На одному із її гребенів встановлено репер – відмітку про найвищу точку в заповіднику (164 метри над рівнем Балтійського моря). Поруч примостилася папороть-багатоніжка. Звідси відкривається чудовий краєвид на болотний ландшафт. Оглядова вежа (одночасно й протипожежна) – ідеальний плацдарм для спос­тережень за птахами, яких традиційно люблять і бережуть. З давніх-давен на Західному Поліссі люди жили в гармонії з природою, співчували й допомагали її мешканцям. Чимало міфів, легенд і переказів про багатства голубих плес і зелених пущ збереглось до наших часів. Майстерно описана природа Полісся тісно переплетена із давньою слов’янською міфологією. Поліщуки вірили, що силою своїх поетичних почуттів можна розтопити льодову кригу і повернути в гаї соловейків, які принесуть із собою весну:

6. НАУКОВО-ДОСЛІДНА ДІЛЯНКА

Черемське перехідне осоково-сфагнове болото одне з найбільших і найкраще збережених в Україні. Потужність торфово-болотних покладів сягає 10 метрів, а прогулянка сфагнами нагадує водяний матрац або морське гойдання корабля. Проте захоплюватися не варто, адже є так звані «вікна» (точнісінько, яку тайзі), шубовсть туди – і ніхто вже не знайде. Тому потрібно чітко дотримуватися правил техніки безпеки, інструктажу про­відника. Болото вражає своєю фіторізноманітністю. Льодовикові реліктові верби: лапландська і чорнична, бореальна, карликового зросту; береза низька, шейхцерія болотна (сим­вол заповідника, зображена на логотипі). Три видиросичок, пухирники, осоки заплавна і стрункокореневищна, образки болотні, жировик, хамарбія – і це лише мізерна частина всього наявного розмаїття. Курличуть журавлі, тріскотять, ширяючи, баранці та інше птаство. Трохи далі шмигнула у хащі рись, сполохавши кабана-сікача. Праворуч від стежки закладено науково-дослідну ділянку з метою вивчення проективного покриття, продуктивності та екологічних особливостей журавлини в умовах заповідного режиму. Зважаючи на те, що заповідники, окрім природо­охоронної функції, мають відігравати науково-дослідну, такі стаціонарні дослідження на болоті є дуже важливими

7. ОЗЕРО ЧЕРЕМСЬКЕ

За однією з місцевих легенд, міфічним володарем лісів є Ох (поблизу озеро Охнич серед лісу), а боліт – Чірмус (Чірем, Черемис (болото «Чірмуське»). Болото, в свою чергу, подарува­ло назву озеру, що знаходиться в самому серці заповідника. От здалеку видніється велике гніздо скопи на сторічній сосні. Це острів біля озера Черемське. На острові, серед прадавнього корінного лісу, закопаний в землі польський меліоративний залізний знак. На ньому є абревіатура польського бюро з меліорації: МЕL РОL (меліора­ція Полісся), викарбувано проектовану площу осушення – 1293 га. Та не так легко виявилось підкорити Черемське болото. Спрямлений у канал струмок Лісовий постачає воду до Черемського озера із боліт Велике і Мале Ожиння, урочища Гвуздець. І зовсім незначна частка надлишку води з болота потрапляє через систему каналів до озера Червище і далі по каналу в Стохід і Прип’ять. Озеро доволі глибоке – 7 метрів, на піщаному дні проявляються три джерела. Вода Черемського озера темно-коричневого кольору відлякує охочих скупатися. Неподалік надокучливо провокують на гру бобри, плескаючи по водному плесу. Навколо буяє рослинність, відчувається дух первозданності живого. Краса дихає у природі, в її нескінченно різноманітних формах. Відпочивши в альтанці, рушаємо назад.

Автори: В.В. Коніщук, С. І. Пащук „Перлина Волинського Полісся” (Луцьк-2003), „Екологічна стежка Черемський заповідник (Луцьк-2006).

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства