Акція в рамках програми Президента «Зелена країна» – «Створюємо ліси разом»
Олександр Кватирко: «Напрацьовуємо оригінальні проєкти вже на лісокультурну кампанію – 2022»
Реформа: лісова галузь потребує правильних та якісних змін
Уже в доступі – кастомний віртуальний 3D-тур заказником «Воротнів»

Волинські лісівники відзначають професійне свято

IMG_3534[1]IMG_3536[1]На урочистості з нагоди професійного свята Дня лісівника до Луцька з’їхалась ціла армія лісівників – близько двохсот працівників з усієї Волині. Серед них помітив директора Шацького лісового коледжу ім. Валентина Сулька Ігоря Жмурка, директора Шацького національного природного парку Володимира Захарка, усіх директорів, головних лісничих, економістів держлісгоспів, навіть освітян, зокрема Валентину Остапчук – директора Волинського обласного еколого-натуралістичного центру і її підопічних, які опікуються учнівськими лісництвами та екологічними бригадами. До речі, були й школярі із с. Згорани – одна із найкращих екологічних бригад області – команда «Чайки».
Урочисті збори відкрив голова Волинської обласної організації профспілки працівників лісового господарства Павло Матіюк. Він надав слово для доповіді начальнику Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василю Мазурику. Доповідач попросив усіх хвилиною мовчання вшанувати пам’ять загиблих патріотів України й зокрема колишнього лісівника із Любомля Анатолія Федчишина, відтак зробив змістовну доповідь, з якої виходить, що навіть у стані війни лісівники Волині утримують лідерські позиції. Це підтвердив і голова Волинської обласної державної адміністрації Володимир Гунчик, який високо оцінив вклад волинських лісівників в економіку регіону. Володимир Петрович при цьому зауважив і на такому: «Озоновий шар Землі збільшується і в цьому є заслуга лісівників, котрі дбають за збереження лісів!» Водночас очільник владної вертикалі наголосив, що нам, не зважаючи на вступ до Євросоюзу, потрібно розраховувати на власні сили. І Волинь має достатньо ресурсів і людських рук, щоб гідно почуватися у сім’ї європейських народів.
– Дякую за роботу, – звернувся Володимир Гунчик до лісівників. – Бажаю Вам миру, міцного здоров’я, процвітання. Слава Україні!
Народний депутат Верховної ради України Євген Мельник побажав землякам миру і Божих щедрот.
– Ліс – велика наша надія! – мовив депутат. – Він має врятувати нас від замерзання узимку. Ми вже перевели близько 100 підприємств на опалення щепою. Кожен регіон має зекономити 30% газу. Ми маємо відбити не лише військову агресію Росії, а й виграти енергетичну війну, – і ще додав: – Не дай Бог нам займатися партизанщиною у рідних лісах, як це робила УПА.
Свободівець цього дня відправляв вантаж на передову – до окопів, де точиться неоголошена війна. Тож подякував за сприяння й лісівникам. А вони українським Збройним силам та добровольчим батальйонам надають суттєву допомогу.
Заступник голови обласної ради Олександр Пирожик свій виступ зосередив на патріотизмі лісівників. Вони вже допомогли встановити пам’ятний хрест Василю Перцю-Чепелюку у лісовому урочищі на межі Ківерцівського і Маневицького районів. Зараз встановлено місце бою і загибелі 1500 українців у роки останньої війни біля Пшебражжя. Там ще нема ні могил, ні хрестів, але збереглися очевидці, які пам’ятають правду про цю трагічну замовчувану сторінку волинської історії.
– П’ять сіл було знищено чужинцями, – мовив Олександр Веніамінович. – Добре, що назви сіл не встигли загубитися. Пам’ять про них буде відновлена.
Олександр Пирожик також наголосив, що настав час відновити пам’ять про першого провідника ОУН-УПА Василя Івахіва. Від імені обласної ради та усіх депутатів він привітав лісівників з їх професійним святом. Закінчив свій виступ виголосом: «Слава Вам, слава героям!»
Секретар Луцької міської ради Сергій Григоренко нагадав лісівникам про цінності Майдану, хоробрість українських патріотів, що боронять Україну на Сході, застеріг: «Вони не простять неправди! Вони боронять нас на Сході, ми маємо боронити їх справу тут!» Згадав про часи Януковича, його прислужників, свою боротьбу за збереження природного середовища і європейські цінності».
– Ліс – це скарбниця здоров’я! – мовив він. – Ліс має служити громаді!
Дуже мудрі слова. Їх підтримав і начальник управління екології Олександр Вікторович Ткачук, котрий добре знає лісівничу справу, пройшов усі кар’єрні щаблі. Його подарунок – книга-альбом про найкращих природоохоронців – був особливо дорогий для лісівників. Еколог побажав усім лісівникам щастя, міцного здоров’я, мирного неба.
А потім на працівників лісогосподарств чекали нагороди від Державного агентства лісових ресурсів України, Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства, обласної державної адміністрації, обласної ради. Прикметно, що значна кількість нагород адресувалася жіноцтву – лісівникам, економістам, бухгалтерам. А ще у залі було багато ветеранів галузі і кожному-кожному вручили квіти. Символічно, що вперше у цій залі гімн України співали стоячи і поклавши руку на серце. Прикметно, що вперше лісівників вітали не професійні артисти, а агітбригада «Чайки» Згоранської ЗОШ І-ІІІ ст.. Є задля кого жити, є кому передавати знання, досвід, лісівничу справу.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: урочистості з нагоди Дня лісівника.

IMG_3552[1]IMG_3555[1]IMG_3564[1]IMG_3565[1]IMG_3576[1]IMG_3581[1]IMG_3584[1] IMG_3585[1]IMG_3610[1]IMG_3627[1]IMG_3650[1]IMG_3651[1]IMG_3673[1]IMG_3668[1] IMG_3685[1]IMG_3674[1] IMG_3681[1]IMG_3690[1]IMG_3691[1]IMG_3693[1]IMG_3696[1]IMG_3697[1]IMG_3698[1]IMG_3699[1]IMG_3700[1]IMG_3702[1]IMG_3708[1] IMG_3705[1]IMG_3709[1]IMG_3710[1]IMG_3714[1]IMG_3715[1]IMG_3722[1]IMG_3726[1]IMG_3737[1]IMG_3742[1] IMG_3743[1]IMG_3763[1]IMG_3754[1]IMG_3782[1]

Виставки: «Волинський ліс очима художників»

SONY DSCВ Інформаційно екологічному центрі ВОУЛМГ відкрилася виставка живопису «Волинський ліс очима художників». Першими її відвідувачами стали управлінці, директори та головні лісничі держлісгоспів, художники і журналісти. Прес-секретар ВОУЛМГ Сергій Цюриць розповів про історію волинського еколого-лісівничого руху художників, наголосивши, що цей мистецький дарунок творча інтелігенція присвятила лісівникам Волині, представив голову Волинської обласної організації Українського Фонду Культури Геннадія Сарапіна – організатора лісових пленерів і цієї виставки. До незвичних відвідувачів звернулася також молода художниця, побажала їм сил і довголіття, патріотизму і любові нащадків. Начальник лісоуправління Василь Мазурик високо оцінив творчість художників, наголосив, що лісівники і надалі підтримуватимуть митців.
Цього дня виставку оглянули представники влади, громадські діячі, народні депутати. Із зали ІЕЦ ВОУЛМГ виставка «Волинський ліс очима художників» помандрує до картинної галереї Волинської обласної ради.
Наш кор.
На фото Сергія Цюриця: відкриття виставки; «лісова колекція картин».

 IMG_3797[1]IMG_3800[1]IMG_3764[1]IMG_3786[1]

 

На прощу до могил лісоводів

IMG_3513
Щороку з нагоди професійного свята – Дня лісівника – у Волинському обласному управлінні лісового та мисливського господарства відбуваються урочистості. На них нагороджують кращих лісівників, вшановують ветеранів галузі, згадують спочилих у Бозі лісоводів. І цього дня, вранці напередодні урочистих зборів управлінці вшанували пам’ять двох великих лісівничих, які лишили по собі добру пам’ять і гарні справи. Це заслужені лісівники України Дмитро Телішевський та Валентин Сулько. До їх могил Приїхали начальник Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Мазурик, його перший заступник Сергій Шеремета, начальник відділу лісового господарства Борис Бабеляс, директор Шацького лісового коледжу імені Валентина Сулька Ігор Жмурко, директор ДП «Волинський лісовий селекційно-насіннєвий центр» Тетяна Неводнічик. Вони поклали вінки на могили спочилих, згадали добрим словом своїх знаменитих попередників. Хай земля буде пухом усім спочилим у Бозі лісівникам. Про них пам’ятають і лісівники, і люди, і… ліси, які вони посадили.
Сергій Цюриць,
прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора: на прощу до могил відомих лісоводів.

IMG_3515IMG_3521

 

Привітання до Дня лісівника

загруженноеШановні працівники лісового господарства, колеги!
Традиційно в третю неділю вересня ми відзначаємо своє професійне свято – День працівника лісу. Лісове господарство України – завжди було і залишається пріоритетною складовою народногосподарського комплексу держави, основою економічної стабільності, запорукою екологічної безпеки і охорони навколишнього середовища. Ліс – це безцінний дар. Його збереження та примноження – високе покликання всіх працівників лісового господарства. Щодня сумлінно і невтомно працюючи, лісівники створюють десятки гектарів нових насаджень, охороняють ліси від пожеж, хвороб та шкідників, самовільних рубок, браконьєрського полювання. Завдяки самовідданій праці лісівників, збільшується площа лісового фонду країни, успішно розвивається лісогосподарська галузь. Переконаний, що Ваш професійний обов’язок та наполеглива праця щодо збереження, раціонального використання та дбайливого відтворення лісів сприятиме процвітанню рідної держави. Від усієї душі щиро вітаю всіх працівників лісового господарства та ветеранів галузі з професійним святом! Особливо хочу звернутися зі словами вдячності та пошани до тих лісівників, які сьогодні гідно виконують військовий обов’язок у зоні антитерористичної операції – захищають державні кордони, ризикуючи власним життям. Миру Вам та Вашим сім’ям, мужності та витримки у цей непростий час. Дорогі колеги, нехай добробут та щастя наповнять ваші родини, міцного здоров’я Вам, благополуччя і віри, наснаги та нових трудових звершень.
З повагою голова Державного агентства лісових ресурсів України
Валерій Черняков.

IMG_0036Шановні колеги-лісівники та ветерани лісової галузі!
Щиро вітаю вас із професійним святом – Днем лісівника. Жити для майбутнього давно стало сенсом нашого життя. Адже головним завданням лісівників завжди буде створення, охорона та захист лісових насаджень. Щороку ви висаджуєте мільйони сіянців та саджанців. Це про вас Максим Рильський написав ці натхненні рядки:
Той, хто любить паростки кленові,
І діброві молоді ростить,
Той достойний людської любові,
Бо живе й працює для століть!
Сьогодні працівники лісового господарства є гордістю вітчизняної лісової галузі. Вони використовують найсучасніші технології збереження природних ресурсів, достойні слів вдячності, бо не мислять свого життя без лісу. Хотів би вам побажати, аби ви дорожили честю лісового побратимства, дбали за наш пречудовий зеленочубий і синьоокий край, його природні багатства, пам’ятали про тих, хто боронить Україну. Серед них є і волиняни. Їм та їхнім родинам особлива подяка і шана. Зичу всім здоров’я і творчої наснаги, благополуччя і щастя, миру та добра!
Василь МАЗУРИК,
начальник Волинської обласного управління лісового та мисливського господарства.

гунчикШановні працівники та ветерани лісового господарства Волині!
Прийміть найщиріші вітання з нагоди професійного свята – Дня працівника лісу. Це свято всіх людей, відданих своїй професії та рідній природі.
Вирощування лісу – надзвичайно важка праця. Її результати майже недосяжні віку тих, хто садить і плекає наш волинський ліс. Але я впевнений у тому, що ваша благородна справа буде гідно оцінена нащадками.
Не варто забувати, що турбота та збереження цього природного національного скарбу наш спільний обов’язок, а не тільки професійний обов’язок лісництва. Люди, які професійно стоять на сторожі гармонії і порядку в лісовому господарстві, давно і справедливо заслуговують глибокої поваги і високого авторитету. Примножуючи своєю невтомною і наполегливою працею лісовий фонд Волині і України загалом, ви забезпечуєте надійний захист земельних угідь, поліпшуєте екологічний стан довкілля, нарощуєте випуск продукції лісового господарства. Велика вдячність вам, шановні працівники та ветерани лісового господарства, за невтомну працю і самовідданість. Сердечно бажаю вам та вашим родинам міцного здоров’я, щастя, добра і достатку.
Голова обласної державної адміністрації
Володимир Гунчик

DSC_1177Шановні лісівники та ветерани лісової галузі!

Щиро вітаю вас із професійним святом. Сьогодні лісова галузь відіграє визначну роль у розвитку місцевих територіальних громад. Добрим словом хочу відзначити роботу усіх працівників, які пов’язані з лісом, але щонайперше – лісівників. Сьогодні ви стоїте на сторожі Зеленого храму. Він дає людини кисень, поліпшує клімат, оберігає від багатьох страшних недуг. Ліс – це зелена оаза, що дарує нам надію на майбуть. Дякую вам за доглянуті ліси, їх збереження, за самовідданість і сумлінну працю. Переконаний, що ви й надалі робитимете гідний внесок у збереження природних багатств Волині. Любіть Україну, добрими ділами примножуйте її славу! І нехай у цьому вам допомагають Бог і наші патріотичні українці. Бажаю усім вам міцного здоров’я, тепла, родинного благополуччя і миру у ваших оселях.

З повагою Валентин ВІТЕР,

голова Волинської обласної ради.

 

Пам’ять: Осінні квіти на могилі лісівничих патріархів

Дмитро Телішевський і Валентин Сулько залишили по собі добру пам’ять у серцях багатьох людей різних національностей. Вони були визнаними лісівничими авторитетами не лише в Україні, а й за її межами. Обоє покояться на цвинтарі у с. Гаразджа неподалік Луцька.
– Напередодні Дня лісівника до їх місця упокоєння навідалися наші працівниці, – каже директор ДП «Волинський лісовий селекційно-насіннєвий центр» Тетяна Неводнічик. – Вони впорядкували могили, посадили на них осінні квіти.
Упорядковували могили робітниці Наталія Марчук та Валентина Шарова. Про заслужених лісівників України Дмитра Телішевського та Валентина Сулька лісівники пам’ятають і надалі берегтимуть добру пам’ять про цих чудових людей, господарників, патріотів лісівництва.

IMG_3521

20140918_145429

 

Афіша: Волинський ліс очима художників

Волинське обласне управління лісового
та мисливського господарства
Волинська обласна організація
Українського Фонду Культури

«Волинський ліс очима художників»
Виставка живопису
Автори:
Микола Конопатський
Микола Пивовар
Леонід Шамрила, чл. НСХУ
Леонід Литвин, чл. НСХУ
Сергій Носок
Сергій Корсай
Наталія Блонська
Катерина Ткаченко
Володимир Полнобродський, чл. НСХУ
Володимир Соколюк
Олександр Хоменко
Петро Собко
Ірина Рагузіна
Світлана Орловська
Леонід Хведчук, чл. НСХУ
Андрій Клімов, чл. НСХУ
Сергій Родіонв, чл. НСХУ
Володимир Шандиба

Відкриття о 13.30 19 вересня 2014 р.
Інформаційно-екологічний центр Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства
м. Луцьк, пр. Волі, 30

Ласкаво просимо

Професійне свято лісівників стосується кожного з нас зокрема

До свого професійного свята лісівники ДП «Камінь-Каширськагроліс» приурочили відкриття новоспорудженого рекреаційного пункту в урочищі Дубицьке, що на території Клітицької сільської ради. Таку назву природоохоронці дали через те, що тут, у цій місцевості, де був хутір, росте велетенський дуб-старожил. А ще на цьому хуторі жив пан Дубицький, мав гарний і великий маєток. Згодом під час воєнних подій люди з цього хутора були виселені. Дуб-велетень пам’ятає про все це і береже в собі. 

Міжрайонний екологічний інспектор Василь Домарецький, який родом із Клітицька, а в минулому також працював у лісовому господарстві, розповів, що ця місцина взагалі є унікальною та користується популярністю серед відпочиваючих. Особливо приваблює своєю позитивною енергетикою дуб-велетень. І дуже добре, сказав він, що саме це місце лісівники облаштували як рекреаційну зону. Тут тепер є чепурненькі та затишні альтанки, місця для розпалювання вогнища, смаження шашликів тощо.

Лісничий Полицівського лісництва Аркадій Гордійчук сказав так: «Хотілося б, аби відпочиваючі поважали нашу працю. Не смітили, а прибирали після себе. Сподіваємося, що люди будуть дотримуватися вимог, які зазначені ось на цьому природничому стенді.»

— Працівники Клітицького лісництва йдуть назустріч жителям сільської ради. Допомагають школі, простим людям. Не перелічити скільки добрих справ вони зробили. І я, і жителі села вдячні їм за це, — подякував лісівникам  району  керівник Клітицької громади Борис Островський.

Окрім основної щоденної роботи лісівники району продовжують надавати гуманітарну допомогу військовим в зоні АТО. Допомагають пальним, пиломатеріалами, грішми. На потреби армії віддали автомобілі, за зібрані колективами гроші закупили бронежилети, каски. Також власними зусиллями  збирають і відправляють харчові продукти.

Професійне свято лісівників, яке наближається (в Україні День працівників лісу відзначається у третю неділю вересня), стосується не тільки його винуватців, а й кожного з нас.  Адже усі ми з вами є невід’ємною частинкою навколишньої природи. А вона — матінка природа — для кожного починається із власного обійстя, вулиці, села, міста… Тож бережімо її!

Світлана МІСЬОНГ, прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

дубицьк дубицьк1 дубицьк 2Біля дуба-велетня...

Бережники лісу: Світязький Турич

SONY DSC

Що у Світязі живе незвичайний лісничий, дізнався від директора Шацького Національного природного парку Володимира Захарка.
– Таких майже не зосталося! – мовив Володимир Володимирович, завертаючи до контори ШНПП. – Зараз у цьому переконаєтесь.
Віктор Михайлович вже чекав нас в альтанці. Був у формі. Задумано дивився, як сонячні промінці гуляють у кронах дерев. Може й обдумував свої літа. Бо на моє прохання одразу й почав розповідати: «Народився 19 серпня 1951 року в селі Острів’я Шацького р-ну. Ходив до місцевої школи, страшенно любив читати – при лампі, до пізна! Теперішнім дітям це важко збагнути. А коли батько прикручував гніт, виручав ліхтарик – під ковдрою історії сприймалися ще романтичніше. Але не лиш грамоту засвоював хлопець, рано взявся за косу, клав покіс, як дорослий, косив жито й сінокоси. Та найбільше любив рибалити і збирати гриби. А ще сім’єю ходили по чорниці і лохачі, журавлину і брусниці. І кору, як кажуть, «драв», щоб заробити копійку на обновку. А у весняне розводдя з картузом разом із такими ж сільськими бідаками обходив болота, збираючи качині яйця. Сім’я була велика – батько, мачуха (рідна мати трагічно загинула, коли був ще малим), четверо дітей від першого батькового шлюбу – він, Віктор, брати Михайло, Микола і сестра Галя, від другого – Марія, Оля і Юрко. До сьогодні пам’ятає всі заготівельні ціни. Так день при дні не лиш вчився виживати, а й пізнавав рідний край. І весняну велиководу, що рвала дороги й озерні береги, і льоди-кригу, по якій, як по небу, можна обходжувати спину озер, річечок, непрохідних боліт, шукаючи пригод і звіра.
– А як так сталося, що ви обрали фах лісівника? – дивлячись у примружені спокійні очі, питаю чоловіка.
– Мій старший брат після школи вступив до Шацького лісного технікуму, він тільки но відкрився і був дуже популярний серед сільських хлопців, – Віктор Михайлович сяйнув навстріч поглядом, здвигнув пшеничною бровою. – Після першого ж курсу приїхав до нас із однокурсниками. Усі у формі, з кокардами на кашкетах. Хоч і бідні тоді були роки, але директор Валентин Сулько намагався усіх обути й вдягти у лісівничу форму, що принаджувала не лиш дівчат, а й хлопчаків. І я пішов слідами старшого Миколи.
Вчитись у технікумі було цікаво. Місцеві хлопці народжувалися лісівниками. Тож не дивно, що після технікуму їх сміливо кидали у найромантичніші місця – у тайгу. Так опинився у Новосибірську. Працював помічником таксатора Західно-Сибірського лісовпорядкувального підприємства. Про це можна романи писати, як молоді випускники Шацького лісного технікуму виживали у тайзі, по черзі у мороз рубали кількасотлітні кедри, ялини, дуби… Мороз і робота поліщуків не лякали, але до них прискіпалося місцеве ДТСААФ з вимогою, щоб ішли учитися на танкістів. А танкістами хлопцям бути не хотілося і вони поверталися у рідний край. А там і Армія наспіла. У 1972 року призвали хлопця на строкову. Учебка під Москвою. Військові полігони Тілімба і Капустин Яр Читинської області. Відтак був Миколаїв, солдат переодягли у цивільне, посадили на корабель і повезли до Єгипту. Тут і служив – Александрія, Асют і Каїр: охороняли Асуанську ГЕС, були ж ракетчиками.
– Чи не снилося Полісся? – мабуть невпопад я спитав чи зачепив якусь болючу струну, бо у сивого чоловіка зблиснула в очах сльозинка і голос затремтів-стишився, а я вдав, що не помітив, став розповідати про свій університетський досвід спілкування з сирійцем і палестинцем – ми жили один час в одній гуртожитській кімнаті. І лісничий усміхнувся, згадав єгиптян, як навчав їх ракетниї справи, прицільно стріляти у старий літак, якого тягнув на тросі тягач. Зізнався, що там з’явилася перша сивина і медаль «Воинского долга ІІ степени» відМухаммада Анвара ас-Садата – тодішнього президента Єгипту.
«З чистого срібла! – додав. – Навіть проба вказана».
Після Єгипту дослужував ще кілька місяців в Амурському краї. Звідти на крилах прилетів до рідної домівки й одразу – на роботу. Працював майстром лісу, пожежним сторожем Ростанського лісництва, а тоді колишнього ракетчика, що мав срібну медаль єгипетського президента, Валентин Сулько направив до Львівського лісотехнічного інституту.
– Жив в одній кімнаті із Степаном Пащуком, що потім став головним лісничим ДП «Маневицьке ЛГ», відтак директором Черемського природного заповідника, – згадує з усмішкою. – Були романтиками й верхолазами. Після лекцій хлопці – до дівчат, а ми з Степаном – формувати крони вуличних насаджень: обрізаємо дерева на нашій вуличці, лазимо без страху. Нас це захоплювало.
Був ленінським стипендіатом, сватали в аспірантуру. Але навіть, маючи іменну стипендію, виживати сільському хлопцю було важко, тож молодий інженер лісових культур повернувся до рідного краю. Працював майстром цеху у Ростанському лісництві, старшим інженером-економістом Шацького учбово-досвідного лісгоспзагу, у 1978 році прийняв Світязьке лісництво. З тих пір тут і працює.
– А де знайшли свою половинку? – цікавлюся.
– Раз впала в очі, як ходив до лікарні, – усміхнувся спогадам. – Другий раз –на пошті. Зайшов по справах, а тут крик: «Виграла!» Оглянувся, а це ж та сама незнайомка… Карбованця виграла. А потім хтось із світяжанців попросив машину, щоб весілян у сусіднє село одвезти. Чого ж не відвезти? Там знову її зустрінув, навіть потанцював. А верталися назад, шофер передоручив мені кермо і вона опинилася поруч. Від гаража йшли через парк і… вже добре познайомились. Ольгою Тихівною її звати. Вчителька початкових класів. Зараз на пенсії. Нажили двох дітей – син Віталій закінчив Шацький лісний технікум і Український національний університет, має трьох дітей, працює науковим співробітником Шацького НПП, дочка Ярослава після закінчення Шацького лісового коледжу вступила ще до Національного аграрного університету, захистила магістерську магістр, також молодший науковий співробітник ШНПП, зараз у декретній відпустці, вчора один рочок її Романчику сповнився.
Ось так і переповів своє сиве життя. Шістдесят три роки прожито!..
– Він і це лісництво будував, – мовив директор.
– І не тільки контору, а й гараж, господарські приміщення, – уточнив лісничий. – Навіть на оперативки їздив ледь не щодня у райстройконтору. Вибивав-клянчив матеріали, а будували з лісниками. Самі. Та тут була прірва, стільки піску завезли. І фундамент заливали, і цеглу клали, і бальки втягали та крокви зводили, крили.
У 1984 році утворився Шацький природний парк і Світязьке лісництво перейшло у його підпорядкування. Лісничому Віктору Туричу не раз і не два пропонували підвищення по службі, кар’єру партійного і державного апаратчика, сватали головним лісничим у лісгоспи інших районів, та він лишився вірним Світязю.
… Старенькою «Нивою» об’їжджаємо лісові угіддя Світязького лісництва. Час од часу зупиняємося і Віктор Михайлович розповідає про дерева, історію їх появи, про майстрів, що бережуть і доглядають це диволісся. В урочищі Гори став показувати сосни, які відвели під вирубку. Наступного року тут пройде прохідна рубка. Усі деревця ретельно помічені: однією зарубиною – на ділову деревину, двома – на півділову, трьома – на дрова. А там кора протесана на долоньку – позначили межу рубки.
Я обдивлявся ліс… Важко рости соснам на цих пісковиськах, та він, як і поліський люд, вперто чіпляється корінням за землю, а кроною тягнеться до неба, вчиться дружити з вітром і дощами, зорями, місяцем, сонцем. Світяжці свій ліс у кривду не дають. Був такий час, що занадились крадії. Стало відомо це лісівникам, та все ж попередити незаконні рубки не вдалося. Але світяжці зробили рейд по селах і конфіскували лісоматеріали, на які не було документів. Раз і вдруге. І перестали красти…
– Це єдине лісництво, де дрова з просіки забирають тільки після того, як закінчать рубку, – мовить директор ШНПП Володимир Захарко. – Навіть якщо дерева впаде од вітровалу, його ніхто не зачепить.
І густота насаджень, і підлісок, навіть цілющі трави-зела, багна, ягідники, грибні шапки усіх кольорів і мастей вражають. Здається, цей ліс живе без страху, що до нього прийде сокирка чи пила.
– Не піднімай на ліс руку, він послужить сину і онуку! – ніби чує мої думки світязький Турич. – Ми ліс не рубаємо, ми його доглядаємо і бережемо.
З хвилюванням походжав біля двохсотрічної сосни. О, то велетуха! Ми всі троє прихиляємось до шорсткої кори – мов до батьків наших батьків. Ні ж бо, дідів наших дідів. Що їй двісті років, це довів професор Національного університету України ще вісім років тому, спеціальним пристроєм викрутивши із дерева пряму до серцевини.

SONY DSC
– Їй 208 років, – каже протяжно. – Вона могла бачити самого Наполеона, що йшов із військом на Москву.
Поруч ще гурточок таких же красунь. Стоячи біля них, думаєш про сиву давнину. Бо ж ростуть сосни обабіч прадавнього лісового тракту, що в народі називають «ратенкою». Ця непримітна лісова дорога тягнеться від Західного Бугу до Ратна, можливо, саме по ній ішло військо Наполеона, точніше одна з його армій під командуванням генерала Тормасова. Біля цих, тоді ще маленьких сосонок, гарцювали коні, чувся брязкіт зброї. У Першу світову соснам було вже під сто… І теж начулися войовничого гуку. А Друга світова вже зосталася у пам’яті місцевих поліщуків конкретними переказами. Кажуть, українські повстанці, які квартирували неподалік, дізналися, що на картах вермахту нанесена лісова дорога, якою мають іти німецькі солдати. Хлопці засадили її молодим ліском, чим збили з пантелику педантичних німців. З гордістю показував Світязький Турич і плюсове дерево за №124/12. Пряме, як струна. Без сучка-задоринки, тільки під самісінькою хмарою – зелена шапка.
– Ось такі дерева росли у нашім краї, – каже. – Вирізали у післявоєнні роки їх на відбудову Харківської і Сумської областей.
Побували того дня біля знаменитих Ріпицького та Великого боліт, біля витоків Прип’яті в урочищі Дубовець, біля лісового розсадника, яке стереже від кіз справжнє опудало та бляшані брязкальця: там зеленіють, мов жито, сіянці сосни і ялини.
– Брат Микола привіз із Карпат, – мовив. – Цікаво, як вони поведуться у нашім поліськім краї!…
В одній з посадок показав яснозелені свічі модрини – чи не вдвічі обігнали соснову зеленавість. Здивувався, побачивши кривого дуба, а він: «Хлопці хотіли зрубати, а я заступився: «У лісі дуб зайвим не буває…». О, як я його полюбив за ці слова. Кривий дуб у лісі – найбільша знахідна для майстра пензля чи поета. Багато ж навіть лісових вчених давно вже ростять не ліс, а високорослі сірнички – бальки-крокви, а тепер вже палети. Якби навчилися вирощувати доларові купюри, євро чи московські рублі, ростили б…

SONY DSC
Ми раювали у цьому історичному лісовиську, де колись давно-предавно воїни короля Ягайла полювали на турів, зубрів, ведмедів, лосів, оленів, кіз, дрібну дичину, засолювали їх у бочки і сплавляли по ріках на харч війську, що готувалося зітнутися лобами із тевтонськими рицарями. Нема тепер ні турів, ні зубрів. Мабуть, вже і серед лісівничих приостанній Турич ходить лісами. Сивочолий Турич з пшеничними бровами, примруженими журливими очима.
– А ви письменника Віктора Лазарука знаєте? – запитав несподівано і мене. Я знав. – У своєму романі «Світязь» він згадав про мене і про мого сина. Змережив тут стежок немало цей поліський Дон-Кіхот…

IMG_2847
Ліс загравав до нас: заманював на мохи білим грибом, у соснячки – маслятами, у хащі – опеньками. Я все сумлінно фотографував. Таких грибів треба шукати, а ми їх обминали. Ми дивилися ліс. Він дивовижний. Мені здалося, що Віктор Турич позиркує у далеку будучину і бачить двохсотрічні бори, діброви і пущі, але лісничий став розмірковувати про гаї. Полісся без беріз – мов весілля без дівчат. Кожен поліщук захоплюється їх красою, а Віктор Михайлович несподівано почав говорити, як берези, мов дівчата хлопців, переганяють у розвитку сосняки та дубину й од них потрібно рятувати менш швидкоростучі цінні лісові насадження, але коли бір чи діброва увійде у силу і їм буде по дев’яносто-сто літ, берези вже будуть старими-престарими бабульками…
А там, при болотах, пригадав дитячі походи за журавлиною і пожурився, що меліорація не завжди себе виправдовувала – зникає червона ягода поліських боліт. З роздумуванням говорив про бобрів, їх загати-перегати, підкопи доріг, затоплення вільхових насаджень, що облюбували болотисте пониззя.
– При великій воді вони більше місяця не протримаються, почнуть всихати! – журився й оповідав, як доводиться розкидати боброві загати, а вони через день їх відновлюють. І те змагання не знати з якого боку все впертіше і впертіше.
– То що ж робити з бобрами? – перепитую.
– Ніхто не знає, що з ними робити, – мовить роздумливо. – Але й лісу шкода. Жаль, як всихають вже майже стиглі деревостани. Але в нас національний природний парк – ні бобрів бити, ні дерев різати не можна.
Світязькі ліси зараз може найближчі до первозданних. Принаймні, хоч якийсь слідок-стежа проглядається… І варто погодитись із директором Шацького національного природного парку Володимиром захарком, що її топче-оберігає Світязький Турич. Мабуть, не останній. Бо ж познайомився із його патріотичним сином – котрого Віктор Лазарук назвав молодим Туричем. І вже росте двоє онуків – Назарко і Роман.
…Вертали з диволісся хоч і без грибів – мішків десять могли б назбирати, зате з погідним умиротворенням. Вже у дворі, ген-ген насамкінець, Віктор Турич несподівано підвів мене до криниці і простягнув кухлик води: «Круги на колодязь Ваш тато мені робив!..»
Сергій ЦЮРИЦЬ.

Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.SONY DSC
На фото: мандрівка лісовими угіддями Світязького Турича.

 

 

Ліс – школа життя

на лісосіці 1958 р.Ліс – школа життя
Десятками, століттями проходять роки. З плином часу, як і належить, багато що змінюється, модернізується, набуває нових значень, а несучасні речі та минулі моменти життя зостаються позаду, губляться у забутті. Тільки ліс на цій землі стоїть, шумить, росте, лишається таким, яким створив його Творець і призначив для людей. Столітні мовчазні дерева, які, здається, бачили на своєму віку багато, таять у собі незвідані сторінки історичного минулого. Споконвіку ліс допомагав людині, беріг від ворога, давав житло, годував. А ще у лісі працювали віддані природолюби, справжні трудівники, захисники зеленого народного багатства. Ось уже сім десятків років державне підприємство «Любомльське лісове господарство» об’єднує лісівників-подвижників, які трудяться для слави рідної землі.
Любомльський край має славне минуле. Його відлік починається від часу, коли у ХІІІ столітті древній Любомль вразив своєю красою князя Володимира Васильковича, який був розбудовником міста. Про його князювання, захоплення та розкіш тутешньої природи згадано у Галицько-Волинському літописі. Сюди він завжди прагнув, тут відпочивав душею і знаходив спокій від державних справ. Ось одна із цитат: «Володимир же приїхав із Раю в Любомль. Тут же він і лежав усю зиму в болісті своїй, розсилаючи слуги свої на лови, бо й сам він був ловець добрий і хоробрий: ніколи ото до вепра і ні до ведмедя не ждав він слуг своїх, аби йому помогли, а скоро сам убивав усякого звіра. Тим-то й прославився він був в усій землі, що дав був йому Бог щастя не тільки лиш в одних ловах, але й в усьому за його добро і справедливість». Отож ця територія здавен була оточена прекрасними лісами, багатими на звірину, і про цей розкішний край подивований князь сказав: «Любо мнє», і відтоді названо місто – Любомль.
У книзі лісовпорядкування, яке проводилось на території Любомльського держлісгоспу, зазначено, що підприємство було утворене у 1939 році після визволення західних областей. Щоправда, більше ніяких документальних підтверджень не знайдено. Перші ж документи (Наказ №1 по лісгоспу) датовано 30 липня 1944 року. Підписаний він директором на прізвище Вишневецький. На жаль, ініціали не вказані. У той час видано 12 перших наказів про прийом на роботу інженерно-технічних працівників, лісничих, лісників, робітників. Любомльський лісгосп підпорядковувався Волинському теруправлінню лісоохорони і лісонасаджень. У 1959 році на базі Любомльського лісгоспу був організований Любомльський лісгоспзаг згідно з наказом головного управління лісового господарства і лісозаготівель при РМ УРСР від 30.11.1959 р. Певно, що найважче було у повоєнний період відновлювати, розбудовувати та розвивати підприємство. Багато праці вклали перші директори лісгоспу: Максим Федорович Петровський (1951-1966 рр.), Василь Іванович Навроцький (1966-1984 рр.), Олександр Хомич Чалайдюк (1984-2000 рр.).
Розлогою була територія, яку займав лісгосп у роки розбудови, а це теперішніх два райони, у його підпорядкуванні були 7 лісництв, лісокомплекс, де знаходились цехи переробки і нижній склад, консервний цех, буддільниця, хімдільниця, цехи із переробки хвойної лапки, столярний цех, автотракторний парк, ремонтно-механічна майстерня, підсобне господарство, де тримали ВРХ та свині. Щоденна робота, важка, клопітка, завзята, щоб підприємство набирало і не втрачало обертів, а, отже, великого державного значення, аби було серед передовиків, відзначалось новими пошуками і знахідками у виробництві. Утім, робота – це не лише будні, ретельне виконання завдань, а й цікаві вируючі дні із пригодами, тісне спілкування з колегами, пізнавання самого насиченого буднями життя. Своїми спогадами ділились ті, хто віддав роки молодості, досвіду на благо лісовому господарству. Для нас, молодих, це пізнання багато чого нового, повчального. Спонукає до роздумів і те, що попри нелегкі часи перебудов і розбудов, велике виробниче навантаження ніхто не скаржився на складність життя та праці. Зізнаються ветерани лісової галузі, що «задач було ого-го, але з усмішкою роботу робили, а не як зараз – часто з-під «батога», тож і працювали з охотою, старанно, і на відпочинок та дозвілля часу вистачало.
Роботи не боялись
Микола Мойсейович Сахарук у 1970-му очолив Любомльське лісництво і пропрацював лісничим до 1993 року. Як було не стати лісівником, коли щоліта канікули проводив у лісництві, живучи на кордоні, де працював батько. Малим хлопчаком бачив працю у лісі, спостерігав за батьковими кроками, як вирощував сіянці, як глядів ліс від крадіїв. Після школи Микола Сахарук вступив у Львівський лісотехнічний інститут, відслужив в армії і повернувся у рідний край. Лісничим Микола Мойсейович був ретельним, так поважно і розповідає: «Роботи було багато, плани великі, здавалося, як впоратись. І рубок догляду, і культури щороку садили по 120 гектарів – ліс відновлювали, і побічного користування чимало – заготовляли лікарські рослини, хвойну лапку, яблука, багато всього. При лісництві був свинарник – до ста голів поросят, цех переробки, де ящики для консервного цеху збивали, пасіка, теплиці. Але роботи не боялись, були молоді, здорові, енергійні. Людей вистачало, бо всі тоді працювали. І відпочивали дружно».

Знайшла свою долю в Україні
36 років пропрацювала у лісгоспі Ганна Іванівна Кравчук. Вона – білоруска, уродженка села Лозов Гомельської області, але вступила у Кременецький технікум і, здобувши спеціальність техніка-лісовода, прийшла працювати у 1966 році в Гущанське лісництво. Тут знайшла свою долю, вийшла заміж, так і поріднилася з українською землею. Невдовзі приступила до роботи на нижньому складі – маркувальником і, як жартома розповідає, «десять літ кланялася до кожного «бревна», і на сонці стояла, і в дощ, і в мороз на естакаді…» «Отоді і керувати, і гострих словечок навчилася», – підтримує жартома її розповідь чоловік Микола Вікторович, військовий, який, як каже з любов’ю, «без своєї половинки – ніяк і нікуди». Директор лісгоспу Василь Навроцький забрав беручку та енергійну Ганну у контору лісгоспу секретарем-друкаркою. Ганна Іванівна, теж, жваво пересипаючи спогади колоритними фразами, згадує: «Я ж, кажу, не вмію друкувати, а Василь Іванович мене по плечу поплескав і так поважно: «Научимо!» – каже. Отак двадцять з лишнім років друкувала. Як сіла в приймальню, як нанесли мені тих бумаг із різних відділів, страшне скільки, я повільно пальцями ворушу-ворушу, до десяти вечора спочатку сиділа. Та й потім, як освоїлась, під час звітів мусила працювати і в суботу, і в неділю… І днюю, й ночую. Вони ж усі гори понакладають і просять – скоріше-скоріше. І за границю як стали відправляти ліс, то на таможню документів треба було тьма. Старались, виконували плани, були передовиками, на больнічне тоді було не піти, було і кашляю, і чхаю, а працюю. Болєзнь, то таке – основне ж робота. Але було й інтересно, весело. Забирали нас в колгосп на картоплю, сінокоси, на хміль, ми ж молоді, потім відпочинок, і окрошку варили, сміялись, веселились…»

І майстер-підривник, і винахідник

Михайло Пилипович Самолюк (1)..Невідомою нам, сучасникам, професією володів Михайло Пилипович Самолюк: майстер-підривник. Він, до речі, – наш ветеран Великої Вітчизняної війни: залишився з партизанів одним на весь район. Завдання і секрети своєї роботи 87-річний Михайло Пилипович, який керував бригадою підривників, відкриває нам захоплено: «Ми заготовляли пньовий осмол. Починаючи з літа і до морозів підривали пні вибухівкою, а потім здавали їх в Шацьк, Ковель, Ратно. З них виготовляли скипидар, деревне вугілля, каніфоль. За цією цінною сировиною стояли черги машин, це була прибуткова справа. І пні потрібні були не абиякі, а ті, що стояли по сто літ. Взагалі, бригада наша була на всі руки, бо крім підривних робіт, зимою – різали ділянки, весною – сік із беріз точили, здавали тоді найбільше соку». Михайло Пилипович був ас у своїй роботі, адже на його лісові підривні роботи приїжджали подивитися і повчитися навіть із Києва. І в цій нелегкій і небезпечній діяльності здобув він 8-ий найвищий розряд. Адже, як виявляється, до цього ще пройшов курси у далекому Магадані та склав найкраще іспит: там задали йому 20 питань, на 18 з яких він відповів правильно. Тут треба добре знати і вміти розраховувати, тому Михайлу Самолюку із молодості, де б він не був – у Магадані чи на шахті в Нововолинську, – довіряли найскладніші роботи. Показує не без гордості співрозмовник чимало почесних грамот, якими був нагороджений за успішне виконання планових завдань, передових методів заготовки пньового осмолу, внесення рацпропозиції. Адже не просто працював, виконував свою роботу, а й був у своєму ділі винахідником, шукав шляхи кращого і якіснішого виконання. Зокрема, у підривній роботі замість вогняного паління, запропонував підривати за допомогою електрики. Переконав, що так ефективніше.

IMG_0131

Піввіку у лісгоспі

Андрій Дорофійович Півнюк
Андрій Дорофійович Півнюк прийшов у лісгосп у юному 23-річному віці в 1967 році. Працює тут і до нині. Спочатку їздив на лісовозі, згодом став водієм автобуса. Пригадує, як багато тоді було працівників: усіх мусив на шосту ранку забрати з сусідніх сіл і завезти першу зміну на роботу. Потім – на дев’яту годину, тоді – другу зміну привезти, а після дванадцятої ночі ще порозвозити по домівках. «Раненько з дому виїжджав, пізно повертався. Та весело було, усі молоді, бадьорі, жартували між собою». Як голова профкому у вихідні Андрій Півнюк возив колектив на екскурсії по містах України, до сусідньої Білорусії. Пізніше очолював автоколону, слідкував за технічним станом автомобілів та вчасним виконанням графіка виїзду у ліс. Після виходу на пенсію став механіком. Ось уже майже піввіку свого життя Андрій Дорофійович у цьому підприємстві, яке стало і його школою досвіду, і улюбленою справою, і колом товаришів за інтересами, і його другою домівкою. Правдиво сказав професор лісокультурної галузі Павло Вакулюк: «Ліс – школа життя, яка допомагає людині виявити, хто вона є насправді, на що здатна».
Люба Хвас,
прес-секретар ДП «Любомльський лісгосп».
Прес-служба Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.
На фото автора:

Водій Любомльського лісгоспу Оніщук, гол. лісничий Скрипник, інженер л.г. Дроздович Ярослав , контора лісгоспу